І як земля носить таких матерів! Віддала свого сина в дитячий будинок, бо не хотіла його лікувати, а хлопчику лише 4 роки.
У мене є одна подруга, звати її Ганна. Дружимо вже тридцять років. Це чудова людина і була б прекрасною мамою, якби їй з чоловіком вдалося народити власних дітей. Та Господь їм цього не дав, але вони не розійшлися, мабуть, через велику любов одне до одного.
У мене свої діти дві доньки. Ганна стала їхньою хрещеною мамою вона ж моя найближча подруга й живе зовсім поруч, чому б і ні. Згадую, як Ганна гралася з моїми дітьми, не раз залишалася з ними, коли я просила про допомогу. А потім ми разом ридали на кухні, що у неї немає власних дітей.
І ось якось зателефонували її родичі й розповіли, що одна далека родичка з батькового боку вирішила віддати свого маленького сина в дитячий будинок. Кажуть, медики поставили йому тяжкий діагноз, а грошей на лікування не було. Мати дитини така собі, тільки й бігає за чоловіками, а хлопчик їй не потрібен.
Ганна одразу поділилася цією історією зі мною й сказала, що повинна побачити цю дитину. Як пізніше розповіла її інша подруга, коли Ганна лише глянула в очі того хлопчика, одразу зрозуміла повинна його забрати. Її чоловік підтримав її.
Вони дуже важко звикали одне до одного з хлопчиком. Рік ходили по лікарях, проходили складну реабілітацію. У малого виявили аутизм і все ж вони змогли йому допомогти.
Не повірите, але сьогодні Тарас уже має 24 роки, він звичайний сучасний хлопець: закінчив університет, ще й має спортивні нагороди.
Вчора я повернулася з його весілля.
