ГІРКЕ ЩАСТЯ
Чим же тобі не вгодила ця дівчина? Хороша, скромна, чистоплотна, навчається, тебе кохає, Галина Ігорівна докірливо дивиться на сина.
Мам, це моя справа, Остап наче ставить крапку у цьому безплідному діалозі.
Галина Ігорівна виходить із кімнати.
«Розбереться він Скільки вже жінок пробував І от уже сорок на носі. Не підійде вже ніхто. Все йому не так, не те», думає вона і важко зітхає.
Синочку, йди обідати, кличе з кухні Галина Ігорівна.
Остап одразу відгукується. Смакує мамину борщ із пампушками.
Дякую, мамо. Як завжди пальчики оближеш.
Краще б ти такі слова дружині говорив, а не мені, не перестає турбуватись Галина Ігорівна.
Мамо Остап допиває узвар і вже виходить із кухні.
Почекай, синку. Оце згадала. Колись пішла я до ворожки, і вона мені ще з порога сказала: «У твого сина буде гірке щастя».
Ой, мам, не вір цьому, сміється Остап.
У різні періоди життя Остапа виникали «кохані» і не зовсім жінки.
Ярослава була розумною, начитаною і зрілою не по роках. Старша за Остапа на девять літ, вона часто давала цінні поради.
Спершу це добровивалося, а згодом Остап став ставитися до Ярослави, як до старшої подруги. Без іскри. Розійшлися спокійно.
В Олесі був восьмирічний син. Остап не зумів знайти з ним спільної мови, хоча кохав Олесю. Вона була красива, але надто вперта. Кожен раз, замість розмов, вони сварилися й мирилися недоречними подарунками. Постійні суперечки. Чогось бракувало того самого спокою та стабільності.
Євдокія була ідеалом. Таку ще пошукати Остап навіть уже хотів одружитись із нею. Єва здавалася правильною, чистою, розсудливою. З нею потрібно було говорити «в білих рукавичках». Остап навіть переїхав до неї і був готовий стати татом бодай двох дітей.
Та Якось повернувся з відрядження а Єва в ліжку зі своїм колишнім однокласником. Класика
Остап повертається до мами. Вирішує: досить з нього цього кохання.
Буду одинаком. Досить непоганий варіант. Найміцніша сімя з однієї людини, іронічно каже мамі.
Галина Ігорівна тільки плечима знизує:
Невже не знайдеш свою долю, сину
А доля прийшла неочікувано.
У чергове відрядження Остап їде потягом. Займає своє нижнє місце. В купе заходить жінка:
Молодий чоловіче, поміняємося місцями? Дуже хочу нижню полицю. Будь ласка.
Без питань, погоджується Остап.
Він окинув жінку поглядом нічого особливого, але серце защеміло. «Може, це вона доля?..»
Остап дереться на верхню полицю, засинає
Як добре, що ви прокинулись. Сідайте до столу, частуйтеся, лагідно говорить незнайомка.
Остап злізає, сідає поруч. Завязується розмова.
Стефанія, представляється жінка.
Остап. Дуже приємно познайомитися, Стефаніє.
Увесь вечір вони балакали. Остапу поруч зі Стефанією було легко й спокійно, не треба було нічого доводити. Здавалося, він знав цю жінку усе життя.
Обмінялися телефонами, на всяк випадок
Минули кілька тижнів, і Остап вже хоче почути голос Стефанії.
І закрутилось
Зустрічі, поцілунки, обіцянки
Остап уже не розуміє, як міг раніше жити без цієї жінки Чотири десятки років!
З усіма попередніми розлучався легко. А тут Ні країв, ні меж
Він хотів цілковито зануритись у життя Стефанії.
Вона його огорнула любовю, теплом, розумінням.
Через три місяці знайомства Остап зробив Стефанії пропозицію.
Остапе, я старша від тебе на сім років. У мене троє дітей. Ми живемо в гуртожитку, Стефанія була щира. Не хотіла брехати.
Ти вдова. Лесю, я про все знаю. Дітей твоїх бачив. Будете жити в мене я вже вирішив. Я люблю тебе кожною клітинкою. Ти моя випадкова й остання жінка, Остап цілує Стефанію.
Добре, Остапе, спробуймо, Стефанії ніяково.
Не спробуємо, а разом назавжди! Остап бере Стефанію за руку. Чуєш? Назавжди.
Галина Ігорівна, дізнавшись про рішення сина, тільки зітхає:
Добрався Із усіх найнепримітніша
Через девять місяців у них народжується «сонячна» донечка.
Остап щасливий і водночас тривожиться за Стефанію. Не зламається б
Виховувати «сонячну» дитину справа нелегка.
Зараз їхній доні вісім, і вся родина її обожнює.
Остап і досі боготворить Стефанію.
Гірке, але все-таки щастяІнколи Остап ловить себе на думці: гірке щастя таки краще за солодку самотність. Його найцінніші миті зовсім прості: білява доня смішно переповзає через татіві коліна; Стефанія ставить на стіл теплий пиріг, а в очах її світиться ніжність. Колишні образи, пошуки, сумніви все ніби змило зливами нової любові.
Якось увечері, коли надворі снувалася літня злива, Галина Ігорівна сидить у кріслі й слухає, як онука із захватом розповідає про малюнки, а Стефанія підспівує улюблену мелодію на кухні. Остап підходить до мами, мовчки сідає поруч і бере за руку.
Мамо, тихо каже він, ти мала рацію. Все наше гірке щастя воно ж найсправжніше.
Галина Ігорівна усміхається і вперше за багато років обіймає сина, як у дитинстві.
Нарешті Остап розуміє: не треба шукати ідеалу. Треба просто бути поруч із тими, хто готовий розділити твоє життя і радість, і сльози, і той самий гіркий присмак долі, в якому так багато справжньої, живої любові.
Десь за вікном гуркоче гроза, а в їхній маленькій оселі тихо і тепло. І це найбільше щастя.
