Ти – старший брат, а це означає, що повинен допомогти своїй молодшій сестрі. Маєш дві квартири — одну подаруй сестрі! Недавно ми святкували день народження моєї зовиці. Аліна ніколи не ставилася до мене з теплом, і я відповідала тим самим. На святкування зібралася вся наша родина: від бабусі й дідусів до самої іменинниці. Кожен родич вважав своїм обов’язком привітати мого чоловіка з днем народження сестри й при цьому захоплювався його щедрістю. Ми приймали з чоловіком привітання й не могли нічого зрозуміти. Тримали в руках конверт із п’ятьма сотнями гривень — і вважали це досить хорошим подарунком на таке свято, але називати його особливо щедрим було б перебільшенням. Все стало зрозуміло, коли моя свекруха почала вітати іменинницю. — Марку, твоя сестра сьогодні святкує. Вона досі сама й не має чоловіка, тож як старший брат ти мусиш піклуватися про її безпеку. Тепер ти власник двох квартир, одну віддай Аліні. Всі гості зааплодували, а я ледве не впала з крісла — не очікувала такої нахабності. Але на цьому справа не завершилася. — Братик, віддай мені квартиру в новобудові! А коли вже можна заселятися? — вирішила прояснити ситуацію. У нас з чоловіком дійсно дві квартири. Одну я отримала у спадок від бабусі — ми трохи оновили ремонт і здаємо її в оренду. Гроші з оренди йдуть на оплату іпотеки за квартиру в новобудові, де ми й живемо. Чоловік не має жодних прав на мою квартиру у спадок, я планувала залишити її нашій дитині, а не зовиці. — Забудь! Квартиру, яку здаємо, я отримала у спадок, а в новій ми живемо самі. — Дитинко, ти сильно помиляєшся, бо ти — дружина мого сина, а отже все ваше майно повинно належати йому й керувати має він. — Можеш допомагати своїй сестрі, якщо хочеш, але без моєї власності! Марку, що ти скажеш? — Кохана, ми заробимо більше й купимо нову квартиру, а цю подаруємо Аліні — сьогодні ж її день народження! — Ти це серйозно? — здивувалась я. — Якщо буде потреба, можеш віддати сестрі частину нашої спільної квартири — але тільки після розлучення! — Тобі не соромно так казати чоловікові? Хочеш розлучення — отримуй! Сину, збирай речі й повертайся до матері, а ти — жадібна й підступна! — сказала мені моя свекруха. Після цих слів я покинула цей божевільний дім, бо не хочу бути серед тих, хто вирішує розпоряджатися моєю власністю.

Ти старший брат, отже повинен допомогти своїй молодшій сестрі. У тебе дві квартири віддай одну сестрі!

Це було десь поміж маренням і реальністю: нещодавно ми відзначали день народження моєї зовицi. Яків і я ніколи не відчували ні теплоти, ні добрих думок одне до одного, лишень нейтральна приязнь іноді десь губилася поміж словами. Всі родичі, мов за наказом, прийшли до святкового столу від бабусі із Черкас і племінників з Вінниці, до іменинниці Софії. Кожен відчував обовязок не тільки привітати мого чоловіка з днем народження сестри, але й розхвалювати його нібито незбагненну щедрість.

Ми з чоловіком приймаємо ці дивовижні поздоровлення, тримаючи у руках конверт, всередині якого купюри на дванадцять тисяч гривень. Подарунок, ясна річ, непоганий, та аж надто скромний по сравнению з ефектом захвату, що його викликала ця сума у родичів. Але все прояснилось, коли свекруха почала складати свої диво-побажання для іменинниці:

Степане, у Софії ж сьогодні свято, вона самотня і досі без пари, отже ти, як старший брат, маєш подбати про неї і захистити. Тепер ти власник двох квартир у Києві одну віддай Софійці!

Зал наповнюється оплесками, всі химерно ледь не літають у повітрі, а я, сидячи на кріслі, мало не провалююсь крізь підлогу, шокована від нахабства, яке наче тінь висить у цьому сні. Але все лише починається.

Братик, віддай мені квартиру у новобудові! А коли я зможу там уже жити? голос Софії затихає у моїй свідомості, все навкруги трохи розмито.

Насправді у нас із чоловіком дві квартири: одну я отримала від бабусі, підремонтували якось для здачі в оренду; гривні, які отримуємо з оренди, йдуть на погашення іпотеки за наше основне гніздо у новому будинку. Чоловік не має жодних прав на ту спадкову квартиру я ще планувала передати її нашій дитині, а не віддавати зовицi.

Забудьте, Софіє, ту квартиру ми здаємо й вона моя власність, а другою ми поки що самі користуємося.
Доню, ти помиляєшся, бо ти жінка мого сина, а всі ваші статки це родинні, чоловік має керувати усім, пролунала якось крізь марево голос свекрухи.

Мені не шкода допомогти, але без втручання у моє приватне! Степане, маєш що сказати, чи ти вже готуєш ключі? звертаюся до чоловіка.

Любове моя, ми заробимо ще більше й купимо третю квартиру, а цю віддамо Софії, нехай їй буде сьогодні радість.

Ти це серйозно кажеш? Якщо вже на то пішло можеш розділити з сестрою частину нашого спільного житла, та тільки після подачі позову про розлучення!
Як не соромно тобі так до чоловіка? Хочеш розлучення буде тобі розлучення! синку, збирай свої речі та йди жити до мами, а ти, невістко, не жінка, а холодна та жадібна! пролунала останньою решткою голосу свекруха, неначе вітер у порожньому полі.

Врешті я покидаю цей будинок, якому б не снилися власні двері, бо не хочу бути серед тих, ким у снах розпоряджаються як речами, а мої мрії у цій квартирі лишаються лише моїми.