Зима встелила подвір’я Андрія пухкою ковдрою снігу, та його вірний пес Граф, велетенська німецька вівчарка, поводився дивно: замість затишної будки, збудованої Андрієм ще влітку, наполегливо ночував просто неба на снігу, а щоранку, побачивши господаря, нервово ставав між ним і будкою, тихо гарчав і благально дивився — мов просив: «Будь ласка, не заходь туди». Таке незвичне поводження кращого друга змусило Андрія замислитись: що ж приховує Граф? Вирішивши з’ясувати правду, Андрій виманив Графа на кухню шматочком духмяного стейку і, поки собака зачинений у хаті голосно гавкав у вікно, сам підкрався й обережно зазирнув у будку — і завмер від побаченого: всередині, згорнувшись у ковдрі, лежало маленьке кошеня — брудне, напівзамерзле, ледь дихаючи; Граф знайшов його десь і, замість прогнати, прихистив, ночував сам у снігу, щоб не налякати малюка, і пильно охороняв будку, ніби скарб! Затамувавши подих, Андрій вийняв бідолашне кошеня й, притиснувши до грудей, відчув, як Граф підбіг і тихо прихилився поруч — уже без гарчання: готовий допомогти. — Ти справді добрий пес, Граф… кращий за багатьох людей, — прошепотів Андрій. Відтоді на подвір’ї жило вже не двоє, а троє друзів, а будка, зроблена з любов’ю, знову стала справжнім домом для врятованих душ.

Зима накрила двір Андрія мякою ковдрою снігу, але його вірний пес Бурлак, величезна українська вівчарка, поводиться дивно.

Замість того, щоб грітися у великій будці, яку Андрій змайстрував для нього ще влітку, Бурлак вперто спить просто неба, в снігу. Андрій дивиться на це з вікна і відчуває тривогу так Бурлак ще ніколи себе не поводив.

Щоранку, виходячи на двір, Андрій бачить, як Бурлак дивиться на нього напружено. Варто йому наблизитися до будки, як пес стає між ним і входом, тихо гарчить і просить очима: Будь ласка, не заходь сюди. Ця незвична поведінка, після стількох років щирої дружби, змушує Андрія замислитися що ж ховає його найкращий друг?

Вирішивши зясувати правду, Андрій влаштував маленьку хитрість завабив Бурлака на кухню шматком соковитої печені. Поки пес, замкнений у домі, голосно скавулів під дверима, Андрій підкрався до будки та обережно заглянув усередину. Дихання обірвалося, коли очі призвичаїлися до темряви і побачили те, від чого мурахи побігли по спині…

…Всередині, загорнутий у стару байкову ковдру, лежав маленький кошеня брудний, замерзлий, ледь живий. Його оченята насилу відкривалися, а тільце тремтіло від холоду. Бурлак десь його знайшов і, замість того, щоб прогнати або залишити напризволяще, прихистив у своєму домі. Пес спав на снігу, щоб не злякати кошеня, і пильнував вхід, наче скарб охороняв.

Андрій ледь дихає. Обережно бере маленьке створіння на руки і притискає до грудей. У ту ж мить Бурлак вибігає до нього й ластиться до плеча не гарчить, а лагідно, ніби пропонуючи допомогу.

Ти добрий пес, Бурлак… прошепотів Андрій, обіймаючи кошеня. Краще багатьох людей.

Відтоді у дворі живуть уже не двоє, а троє друзів. А будка, зроблена з любовю, знову має своє призначення бути маленьким домом для врятованих душ.