Мій син довго шукав гідну дівчину для шлюбу, але я ніколи не ставив під сумнів його вибір. І ось, коли йому виповнилося тридцять років, він зустрів Соломію, яка була для нього справжнім ідеалом.
Майже щодня я чув, яка вона добра та незвичайно красива. Мій син щиро закохався в Соломію, і я теж прихильно до неї ставився. Із натхненням він розповідав мені та своїм друзям про її риси здавалася йому жінкою, про яку він мріяв, тому не став зволікати зі шлюбом. Як люблячий батько, я цілком підтримував його рішення.
Підготовка до весільного святкування виявилася непростою справою, та мої друзі дуже допомогли. Родина нареченої виявилася порядною, і ми змогли знайти спільну мову вже з перших зустрічей. На початку було все ідеально, але з часом все почало змінюватися. Їхній шлюб потроху почав руйнуватися, між ними все частіше виникали чвари. Я розумів, що це тільки перший рік подружнього життя, і, можливо, усе налагодиться, але серце боліло за них, хотілося, щоб у сина був щасливий шлюб.
Того вечора я сильно засмутився. Пізно вночі син прийшов до мене з валізою. Сказав, що Соломія його виставила, і він не має де жити. Він кілька днів залишався у мене, а Соломія жодного разу не зявилась, щоб якось владнати ситуацію. Подібне повторювалось знову й знову.
Коли Соломія повідомила мені, що вагітна, я вирішив поговорити з ними удвох. Хотів дати декілька порад, щоб в майбутньому уникнути суперечок. Але вийшло ще гірше у них ще більше загострились непорозуміння, і син почав залишатись у мене майже щоночі. Я бачив, як йому важко. Він зовсім змінився щастя з очей зникло, залишилося лише розчарування.
Я не міг спокійно дивитися, як син мучиться у невдалому шлюбі, тому порадив йому подумати, чи варто триматися за такі стосунки. Він би міг бути чудовим батьком, навіть якщо б жив окремо. Так і сталося незабаром син подав на розлучення до суду і сплатив держмито у гривнях.
Невдовзі Соломія прийшла до мене просити допомоги: просила переконати сина забрати заяву з суду, бо не хоче руйнувати сімю. Я не раз радив їй берегти свою родину. Вона жалілася, мовляв, через мене трапляються сварки, а коли доходило до справжніх проблем, нарікала на мене серед знайомих за те, що втручаюся в їхні стосунки.
Я досі не знаю, чи правильно зробив, що наполіг на розлученні сина. Його дружина мене недолюблює, а він далі віддаляється від мене. А може, вони все-таки ще люблять одне одного? Окреме життя це погано, але спільне життя теж не було добримДивлячись крізь вікно на нічне місто, я думав, як іноді легко втратити те, що здається найціннішим. Можливо, я міг би зробити щось інакше втрутитися раніше чи, навпаки, дати їм самим розібратися в собі. Але зрештою, кожен має проходити свої уроки самостійно.
З того дня я став рідше давати поради, а частіше просто слухав. Мій син повільно оговтувався, і хоч між нами вже не було тієї безтурботності, що раніше, зявилася нова тиша уважна, наповнена розумінням. Я побачив чоловіка, який навчився цінувати й обирати свою долю. І хоча їхня сімя розпалася, невдовзі я взяв на руки онука маленьке диво, в якому змішалося усе найкраще від обох батьків.
Ми з Соломією зустрілися лише раз на хрестинах. Вона тихо сказала: Дякую за сина. Я відповів лише кивком кожен з нас залишився при своїй правді. І все ж у той момент я зрозумів: інколи справжня любов дозволити відпустити, щоб кожен міг вирости й бути щасливим заново. Можливо, саме так ми й стаємо мудрішими.
