Наші онуки дорогі, але в нас вже немає сил дбати про них.
Кажуть, що діти це щастя. Те саме стосується і онуків. Так, звісно, я з цим погоджуюсь. Але лише тоді, коли їх не надто багато й коли їх можна прогодувати. У нас із чоловіком є дочка Катерина. Так склалося, що, коли їй виповнилося лише 19, вона повідомила нам, що вагітна і скоро з’явиться дитина. Народилася двійня. Згодом Катерина вийшла заміж. Я сподівалася, що все налагодиться.
Природно, це все навалилося на наші плечі. Молода мама з двома малюками. Її чоловік також був дуже молодий, заробляв копійки. Головним чином ми з чоловіком їх утримували. Доводилося шукати додаткову роботу, щоб забезпечити і дитину, і онуків. Працювали від ранку до ночі.
Діти певний час жили разом із нами. Щоранку вставала на роботу, але від втоми ледве трималася, бо цілими ночами клопоталася з двійнятами, щоб Катерина могла виспатись. Зрозуміло, що здоровя моє почало здавати.
Так минуло три роки, вони з чоловіком трохи стали на ноги, онуки підросли. І тут Катерина повідомляє: знову чекає на дитину. Я прямо сказала: краще зробити аборт, адже навіть двох виховувати нелегко. Але донька наполягла, що народить. Народила і все повернулося, як було. Знову бракує грошей, ще одна дитина у сімї. Я з чоловіком знову змушені братися до роботи. Хоч зять і заробляв трохи більше, як йому утримати пятьох?
У чоловіка стався інсульт, а в мене почалися сильні болі в серці. Я зрозуміла нашого здоровя більше не вистачить. Сказала донці, що далі мають самі справлятись. Та Катерина оглушила нас звісткою: вона вагітна четвертою дитиною.
Я навіть не знала, що сказати. Про що вони думали? Мабуть, сподівалися, що ми з батьком і далі будемо всіх тягнути. Але в нас більше немає сил. Я не знаю, що робити і не хочу, щоб хтось засуджував нас за те, що не допомагаємо своїй єдиній дочці. Та ми вже віддали все, що могли…
