Наш з Машкою тато поїхав десь на заробітки і зник, коли я навчався у пятому класі, а сестра у першому. Точніше, тоді він пропав зовсім. До того він просто періодично зникав на декілька місяців. З мамою вони не були розписані, батько був вільною пташкою: носило його по Україні то у Львів, то у Харків. Повертався, коли і як хотів, завжди з гривнями та гостинцями. Мама терпіла, бо кохала його до нестями.
Володимире, повертайся скоріше, благала вона.
Та не хандри, чекай мене з подарунками, відмахувався він.
Якось недбало поцілує її і губиться десь у світах. За нас із Машкою доглядав брат батька дядько Микола. Мама йому могла подобатися, але він про це ніколи не казав, не виявляв себе зайвими знаками уваги. Просто був нашим опорою.
Ну як справи, Таїсо? Як діти? завітавши, питав дядько.
Ура, дядько Микола прийшов! кричав я і кидався його обіймати.
Привіт, Денисе, коротко притисне мене до себе.
Мені іноді здавалося, що краще б він був нашим татом. На вихідних Микола водив нас із Машкою у парк, поки мама відпочивала. Часом і вона гуляла з нами, але здебільшого сиділа вдома, замислюючись про свою непросту жіночу долю.
Коли я підріс, дядько Микола приніс додому шведську стінку, встановив її в коридорі. Батька вже не було майже пів року. Я допомагав прикручувати обладнання. Машка стояла збоку і дивилась, як дядько вправно встановив турнік, мотузку й кільця.
Дядьку Миколо, а чого ти не одружуєшся? Ти ж золоті руки маєш, будь-яка б тебе забрала! видає Машка, вже по-дорослому мудра.
Цю мудрість вона підслухала у мами та її подруг.
Немає такої, хто б сподобалась, Марічко. Як зявиться то й одружуся.
А діти тобі не потрібні, чи що?
Машка розвела руками.
Микола відклав інструмент, подивився серйозно:
Та мене ви поки влаштовуєте. Ти ж не намагаєшся мене спровадити, га? примружився.
Я? Ти що, дядьку! Я тобі завжди рада.
Увечері питаю сестру:
Ти чого до нього чіпляєшся? Ще образиться, й перестане заходити.
А тато гостинці завжди привозить мрійливо каже Машка. Може, вже незабаром повернеться.
Ех ти, дурненька, все тебе купили подарками. Ти знаєш, скільки це обладнання коштує в гривнях, яке нам дядько приніс?
А що мені з нього? Я плаття й ляльки хочу, а не лазити як мавпа на турніках!
Цього разу тата вона даремно чекала. Він не повернувся. Якось дядько Микола прийшов довго розмовляв з мамою на кухні. Щось пояснював їй, а мама гірко плакала.
Таїсочко, не плач. Я вас не залишу. Ти ж знаєш: йому подавай, де легше, де солодше
Мама волала у голос. Ось так просто Ой-ой-ой-ой-ой!, а потім ще довго ридала.
Дядько Микола залишився з нами, як і раніше: допомагав, ремонтував, гуляв. Одного разу наважився поговорив з мамою про свої почуття. Я мовчки підслухав.
Миколо, навіщо я тобі? Ти ж порядна людина, достойний щастя справжнього.
Мені видніше, хто мені потрібен, вперто відповідає Микола.
А якщо він повернеться?
Микола мовчить.
Все одно буду чекати. Люблю я його, Миколо! Нічого не можу з собою вдіяти. Якщо тобі така потрібна без серця
Я тихо відійшов від дверей. Маму вбити був готовий. Дурна, кого собі знайшла, кого любить Тьху!
І ось почалося нове життя. Машка вся в тата: де годують там і білявиться. Та чи можна її винити? Вона зрозуміла: тата більше не буде з гостинцями. А дядько Микола старався, працював на нашу велику родину. Мама народила йому сина Вадима. Щастя Миколи не мало меж. Вони розписалися, і життя потроху налагодилося.
Я закінчив школу без двійок, мав вступити до університету на державне місце. Мама сяє, як нова гривня.
У нас буде в родині науковець, га, Миколо?
А ми чим гірші? Теж не сало лаптем хляпаємо.
Та що ви! Який з мене вчений, я ніяковію, відмахуюсь. Краще налийте мені шампанського на пробу.
Ой, ніби ніколи не пробував, Машка пирскає, а я косячу на неї очима.
Вадик безтолково лазить на стіл, штовхає все довкола. Микола бере його й садить на коліна.
Ну-ка, синку, веди себе добре. Ти ж вже не немовля!
Вадик хапає зо стола ложку, прикладає до носа й косить очима, бавиться. Всі сміються.
То в двері хтось дзвонить? насторожилася Машка.
Мама відкрила, й зайшла до кімнати бліда. В коридорі стоїть тато. Запала тиша. Він оглянувся і каже:
А чого ви? Святкуйте собі.
Ми мовчали. Вадик злазить з Миколи й чвалає до незнайомого дядька. Той на нього уваги не звертає, а мама хапає Вадика та закривається ним як щитом. Микола підвівся, захитався.
Куди ти? питає мама чужим голосом.
Я мені треба вийти освіжитись.
Тихо проштовхується повз брата і виходить. Я зміг лише піти слідом. Машка за мною.
Дочко, подивись, які я тобі класні шмотки привіз, пропонує тато.
До мого здивування, Машка навіть не дивиться в його бік. Вона доганяє мене у коридорі й шепоче:
Давай я за ним піду. А ти краще підслухай, що далі буде.
Але ж
Деню, ти краще шпигуєш!
Ну, вона правду каже хоч у розвідники йди.
Машка вибігла за Миколою, а я заховався за дверима, думаючи, що мама нарешті його дочекалась… Любов усього життя. І що тепер буде з нашою родиною?
Таїса, ти що, заміж за Миколу вийшла? єхидно питає тато.
Мама мовчить.
Таїса… ну було і було. Хто в нас без гріха? Все, я повернувся!
Далі гуркіт, звук ляпаса, і рев переляканого Вадика.
Йди геть звідси, Володя на всі чотири сторони.
Таїса, ти що?
Я все сказала! Йди. Ніхто тебе тут не чекав.
Брешеш. Я по очах бачу очі не брешуть.
Я сказала: досить, відрізає мама.
Тато виходить, бачить мене в коридорі.
Підслухуєш? Ну-ну. Далеко підеш.
Та мені байдуже, що він думає. Я заходжу до кімнати, думаючи, що мама гірко плаче. Але вона заспокоює Вадика, наводить лад з зачіскою і столом. Як справжній Юлій Цезар.
От би нам свято не зіпсував, га? мама посміхнулася трохи криво. Ну, де всі?
Вадик вже забув про мамин гнів, тягне стілець куди йому хочеться.
Я виходжу на двір. Машка з дядьком Миколою сидять на лаві в парку навпроти. Вона міцно тримає його руку, схилила голову на плече, ніби боялась, що якщо відпустить він зникне. Я обхожу лавку, дивлюсь прямо у розгублене Миколине обличчя.
Батьку, годі тут сидіти. Пішли додому. Мама кличе.
У Миколи тремтіли руки. Машка поклала свої долоньки зверху.
Справді, підемо, тату?
Ми рушили додому. Бо ж у нас сьогодні свято я випускник.
