Живемо разом із моєю мамою. Моя мама вже має 86 років.
Так сталося, що я не одружився, дітей теж немає. Життя склалось якось дивно. Мені вже 57 років. Нещодавно було у мене день народження. Відзначали ми його вдвох із мамою. Мені немає кого запросити друзів немає, родичів ми з мамою теж не маємо.
Живемо разом і завжди підтримуємо одне одного. Моя мама має вже 86 років. Я не уявляю, що буду робити, якщо її не стане. Але поки що мама почувається добре! Хоч вона вже солідного віку і з кожним роком трохи слабшає, вона не здається. Вона навіть сама гуляє в парку біля нашої багатоповерхівки.
Я вже пенсіонер, але продовжую працювати, бо нашої пенсії на нормальне життя не вистачає. Та я не втрачаю надії і вдячний за те, що в мене є моя дорога мама. Адже багато інших людей мають набагато складніше у когось немає житла, ніяких рідних і навіть гривень на життя.
А ми з мамою живемо тихо і мирно. Увечері пємо чай, вяжемо, дивимося улюблені фільми та серіали. На вихідних я печу пироги і запрошуємо сусідів на гостину. Вони розповідають нам про своїх дітей, онуків, про родину. Я радію за тих, кому щастить, і прошу Бога, щоб нас із мамою обходили всі біди стороною.
Ось так і живемо. Хотілося б, щоб це життя тривало ще довго для мене й для моєї мамиІноді я думаю, що наше життя схоже на маленьке острівець тут тихо, затишно й спокійно. Мама посміхається, наливає ще чашку чаю, і я розумію, що поки вона поруч, світ залишається добрим і живим. Можливо, у нас немає великої родини чи безлічі друзів, але у нас є найцінніше ми разом.
І навіть якщо одного дня станеться неочікуване, мені буде що згадати: теплі вечори, мамину мудру усмішку, аромат свіжоспечених пирогів і слова підтримки, які вона завжди знаходила для мене. Я навчився бачити щастя у простих моментах і, можливо, саме це найбільший скарб.
А зараз, доки над двома чашками чаю піднімається пар, я вдячний за цей час. Адже головне в житті мати кого любити і з ким розділити своє тихе вечірнє щастя.
