Деньник Наталії Григорівни
Я знову не знаходжу собі місця від думок про сина. Здається, як тільки Олег одружився з Вікторією ми йому більше не потрібні. Постійно вони з дружиною у її матері, пані Світлани. Та постійно щось у неї трапляється, то кран тече, то розетка іскрить, то дверцята на шафці відвалилися. Я тільки дивуюсь: як вона досі жила, поки її донька не вийшла заміж за нашого Олега?
Їхній шлюб вже триває понад два роки. Після весілля діти переїхали в окрему квартиру, яку ми з чоловіком купили для Олега ще коли він вступав до університету у Києві. Він іще до весілля жив окремо близько до роботи й до центру.
Не скажу, що Вікторія з самого початку мені не подобалась. Просто мені здавалось, вона дуже юна та наївна, навіть попри лише два роки різниці з Олегом. Її поведінка часом була дитяча й подекуди надто вередлива. Олег мій такий поступливий, добрий я щиро переживала: як же він справиться з цим «дитятком» на довгі роки спільного життя?
Та після знайомства з Вікторією та її мамою я зрозуміла, у чому справа. Світлана моя ровесниця, а веде себе, ніби досі учениця. Дивувалася: невже у людей з роками нічого не міняється і що таке легковажність вперто тримається? А що казати: до того моменту, як її донька вийшла заміж, Світлана вже шість разів була розлучена.
Їхній спосіб життя мені був чужий. Розмови у нас не клеїлись, далі формальних привітань на весіллі дітей так і не пішло.
А перші тривожні дзвіночки ще перед весіллям: Вікторія постійно кликала Олега до мами то полагодити сантехніку, то щось у побуті підкрутити. Спершу я спокійно це сприймала, бо що ж сама одна жінка, допомога потрібна. Але потім ці виклики не припинялись, а тільки множились.
Згодом Олег усе рідше навідувався до нас. Звідмовки однакові: «Ми з Вікторією їдемо до її мами, там знову щось зламалось». Святкувати почали виключно у Світлани Новий рік, Великдень, навіть родинні дати завжди з її боку. А я лишаюсь тільки з батьком і своєю свекрухою. Серце стискалося: мій син, для якого я стільки років була опорою, став мене уникати.
Найприкріше було не те, що він зник на свята, а коли стало важко попросити допомоги. Купили ми новий холодильник в квартиру, зателефонувала сину так, допоможе, приїде. Але за півгодини дзвонить: «Мамо, не вийде у Світлани пральна машина потекла, треба терміново їхати». Вже потім чоловік зателефонував Олегу: у слухавку крізь шум почув, як Вікторія каже: «А чого твої батьки не наймуть вантажників, хіба то важко?».
Олег таки прийшов, але був лютий: «Тату, хіба не можна було викликати майстрів? Я ж не вантажник!». Я не витримала злість зїла мене зсередини: чом це Світлана сама не знайде майстра? Начебто інший світ, де чоловіків нема, і всі господарські справи чекають лише на Олега.
Син відказав: «Мамо, зараз стільки хабарників, ще грошей заберуть, нічого не зроблять. Краще сам допоможу». А тут мій чоловік не витримав і, як завжди, у своїй манері: «Може твоя теща і не розуміється на побутовій техніці, але овець пасти справжня майстриня, тільки одна й водить за собою». Олег образився, образився серйозно встав і пішов, з батьком не говорить вже більше двох тижнів. Свекор не йде на примирення, а я стою між двома вогнями: і чоловік по-своєму правий, і син, ясно ж, також, але хіба варте це такої сварки?
Почуваюся між молотом і ковадлом. Я не хочу втратити сина через такі дурниці хай би чоловік тихіше промовчав, хай би й син був менш впертий. А найгірше, що у всій цій історії одна Світлана виглядає задоволеною їй і чоловік для побутових справ в хаті є, і дочь поряд, і ніяких проблем. А в мене жодного ранку без думок, як обєднати родину, та чи згадає мій Олежик дорогу до рідної домівки?
