Я працюю акушеркою вже багато років, і за цей час були різні незвичайні моменти як радісні, так і складні. Медичний персонал рідко втручається у справи породіль та їхніх сімей, але нещодавно мені довелося це зробити, щоб допомогти одній студентці, яка народила прекрасну донечку і одразу захотіла віддати її.
Дівчину звали Ярина, імя давно поширене серед українців. Ярина поступила до київської лікарні, хоча девять місяців носила дитину й жодного разу не зверталася до лікаря. Вона ухилялася від моїх питань, чому так сталося, та перед пологами часу для розмов не було.
Ярина народжувала дуже легко, навіть краще, ніж ті, хто відвідував курси для майбутніх мам. Майбутня мати тихо зітхала, виконувала всі мої прохання, і пологи пройшли абсолютно добре. Коли маленька дівчинка вже лежала у моїх руках, гучно плачучи, сповіщаючи світ про своє народження, Ярина також лишилась у сльозах. Я сказала їй, що донечка здорова й ми маємо радіти такому чуду.
Та вже у відділенні Ярина повідомила, що хоче віддати дитину на усиновлення, просила повідомити відповідні служби.
Ми намагалися її переконати, говорили, що це поспішне рішення, проте Ярина не хотіла годувати дочку грудьми й просила не турбувати її.
Малеча, на відміну від інших дітей, не брала штучне молоко, зате з апетитом відкривала ротик, відчуваючи запах маминого молока і тягнулася у пошуках грудей, яких не мала
Дівчинка стала втрачати у вазі, і я, прийшовши на наступну зміну, взяла її на руки і занесла до матері, хоча всі мене відмовляли. Я пояснила Ярині, що таке ставлення загрожує здоровю донечки, й майже наполягла нехай нагодує малу. Коли мати дала груди, дівчинка жадібно почала смоктати молоко, а я під приводом термінової справи лишила їх наодинці.
Коли повернулась через пів години, побачила: вони сплять, а Ярина ніжно притискає донечку до себе. Пізніше Ярина вийшла з малечею на коридор, сіла біля мого столу і заговорила.
Зясувалося, що батько дівчинки відомий бізнесмен у Києві. Він був одружений, і, дізнавшись про вагітність, пропонував Ярині зробити аборт. Але Ярина вирішила народити. Білявий бізнесмен розповів усе дружині, та пробачила йому, але Ярину змусила кинути дитину. Ні гроші, ні погрози не допомогли чоловік зник із міста, а його дружина наполягала віддати дитину в чужі руки.
Закінчивши свою розповідь, Ярина прямо подивилася на мене і сказала:
Дуже хочу залишити донечку, але не знаю, як впораюся з цим в гуртожитку, без копійки…
Почувши це, я підтримала її добрим словом і порадила не здаватися. Наш головний лікар мав добрі знайомства по місту, тому нам вдалося звязатися з батьком дитини й запросити його на розмову. На диво, бізнесмен не уникав зустрічі прийшов за кілька годин і ми обговорили всі питання щодо майбутнього Ярини і її донечки. Треба визнати, він виявився відповідальним.
Після виписки Ярина орендувала квартиру в Києві батько дівчинки оплатив житло на рік наперед, дав значну суму гривень, аби їм нічого не бракувало, і пообіцяв підтримувати доньку і надалі. Здається, у нього прокинулося сумління, й він збагнув свою відповідальність.
Я не знаю, як складеться доля Ярини й її малечі, але щиро сподіваюся, що вона збудує власну сімю і виростить прекрасну доньку.
У житті буває нелегко, але справжня сила полягає у здатності прийняти власний вибір і боротися за тих, кого любиш. Часом підтримка навіть однієї людини здатна змінити життя на краще.
