Ти моя юнацька помилка.
Дівчина на імя Лесіна народила у шістнадцять. Батько дитини, Євген, теж мав лише шістнадцять. Не будемо згадувати всі подробиці скандалу, лиш скажемо, що після народження дитяти вони вже дуже швидко розійшлися, ніби ранковий туман на Дніпрі. Як тільки Лесіна відчула, що Євген не потребує ні її, ні сина, в неї одразу згасли іскри до власної дитини. Хлопчик залишився на руках у дідуся і бабусіїї батьків.
Коли Лесінці виповнилося вісімнадцять, вона поїхала з новим хлопцем до сусіднього містаце був сонний Черкаси, з шумом каштанів. Вона не телефонувала додому, не писала листів, лише вітер носив її імя. Її батьки теж не шукали з нею зустрічей, між ними здіймалися хмари докорів, нерозуміння, як дочка могла залишити своє дитя? Сором і біль, наче старий рушник з плямами, що вони виростили когось такого.
Вони виховали онука. Хлопець, нині вже дорослий, вважав їх своїми справжніми батьками і повсякчас був їм вдячний: за безтурботне дитинство, гарну освіту, за веселі вечори біля печі, за все.
Коли хлопцеві виповнилося вісімнадцять, його двоюрідна сестра виходила заміж. На весіллі зібралися всі родичі, і була там його біологічна мати, вже втретє заміжня, з двома дочками. Старшій десять, молодшій півтора рочки, а навколо, мов у сні, пурхали голуби і тіні минулого.
Хлопець був захоплений, хотів пізнати матір, подивитися в очі сестрам, торкнутися цієї далекої родини. Особливо хотів запитати: «Мамо, чому ти мене залишила?»
Як прекрасні були його дідусь і бабуся, та все ж думки про матір залишалися, наче віддзеркалення в нічному ставку. Він навіть зберіг її єдину фотографію. Дід усе інше спалив у печі, як старий мотлох. Мати ж розмовляла з тіткою, вихваляючись своїми доньками.
А я? Мамо, то як зі мною? запитав хлопець.
Ти?.. Ти моя гірка помилка юності. Твій батько мав слушність, треба було зробити аборт, майже байдуже мовила жінка й повернулася до інших родичів, ніби його не існувало.
Сім років потому, коли хлопець уже жив у затишній двокімнатній квартирі десь на столичній Борщагівці, із дружиною та сином, завдяки турботі дідуся, бабусі і тещі, дзвонить телефон. Номер невідомий, мов голос із підсвідомості.
Сину, привіт, дядько дав мені твій номер. Це твоя мати Лесіна. Чуєш, знаю що живеш недалеко від університету, куди вступила твоя сестра. Може, вона поживе трохи у тебе? Академія не до душі, оренда дорого, чоловік мене залишив, важко мені, одна донька студентка, друга учениця, третя ось-ось має піти в садок втомлено промовила жінка.
Ви набрали неправильний номер, відповів хлопець, поклав слухавку, мов гранітний дзвін.
Він підійшов до сина, підняв малого на руки й сказав:
Ти готовий, йдемо скоро зустрічати маму, а потім всі разом до бабусі й дідуся в гості?
А на вихідні поїдемо всі гуртом на дачу в село, так? запитав хлопчик, широко розплющивши очі.
Звісно, ніколи не треба ламати сімейних традицій! відповів батько так впевнено, наче говорив з сонцем.
Деякі рідні осудили хлопця, казали, мав би допомогти сестрі. А він був переконаний, що дбати слід лише про бабусю та дідуся, а не про жінку, яка для нього всього лиш примара, випадкова помилка для чужої душі.
