МИ ВСІ ЇЇ ОСУДЖУВАЛИ
Лада стояла у соборі Святого Миколая і тихо плакала. Уже хвилин з пятнадцять. Я не могла зрозуміти, що відбувається. Що тут робить ця пихата пані? майнула в мене думка. Її побачити на службі я аж ніяк не сподівалась.
Ми з Ладою особисто не спілкувались, але часто бачили одна одну: я з чотирма дітьми на прогулянці у нашому міському парку Перемоги, а вона з трьома собаками середньої породи.
Ми її не любили. Ми це я, всі місцеві матусі з дітьми, бабусі на лавках під каштанами, і, думаю, усі мешканці нашого черкаського будинку.
Лада завжди виглядала бездоганно стильна зачіска, дорогий одяг, легкий макіяж, упевнена хода. Проте для нас вона була надто незалежною, холодною і поверхневою.
Дивись, знову чоловіка змінила, тихо журилась бабуся Ганна, розливаючи насіння поряд із підїздом.
Четвертий уже, мабуть, підтакувала їй подруга бабуся Зіна, нишком ловлячи поглядом, як Лада сідає зі своїм новим залицяльником у розкішний Лексус.
Син Зіни, тридцятишестирічний Сергій, досі їздить на старому Таврії.
Краще б дитину всиновила, ніж з чужими носитися! бурчав дідусь Микола. Але в питанні осуду Лади ніхто не сперечався.
Згодом усі бабусі радісно обговорювали черговий розрив Лади з черговим кавалером: Тому так і є бо легковажна. І вдома певно смердить псами!
Але найбільше незлюбили її ми молоді мами.
Поки ми ганялись скрізь за нащадками гірки, гойдалки, кущі, старі каруселі, смітники, а діти ж бігають всюди, Лада спокійно крокувала своїм маршрутом із шавками, ні про що не турбуючись. А, здавалося, ще й посміхалася іронічно, мовляв: “Ото натішились дітьми нерви і клопоти. А я живу для себе”. Ми дивилися на її дорогу сукню і думали, як вистачить гривень до зарплати, щоб купити Софійці нові чобітки й курточку.
Видно, що чайлдфрі. Таких багато, казала подруга Марічка, мама трійні хлопчаків.
У багатих завжди свої причуди: кішки, собачки, папужки… киваючи, відмахувалась вагітна двійнею Світлана, намагаючись витягти старшу дочку з гілля.
Проста егоїстка! Її лише закордон манить! А я вже восьмий рік моря не бачила, зітхала багатодітна Лілія.
Так-так вторила я всім, і бігла піднімати свою Маряну, що розбила коліна й кричала на весь парк.
Одного разу якась бабуся голосно викрикнула: Завела псарню, краще б дитину всиновила!
Це не ваша справа! різко відповіла Лада і ще щось хотіла додати, але вгамувалася й пішла далі з песиками.
Нагла, кинула їй навздогін бабця.
Я ще кілька секунд дивилась на Ладу, що плакала в соборі, а потім вийшла на двір.
Зачекайте, будь ласка, почула я позаду і обернулася.
Лада поспішала слідом, трохи зніяковіла.
Ви це та жінка, що завжди гуляє з чотирма дівчатками в нашому парку?
Так, а ви з трьома собаками?
Так Можна з вами поговорити? Ви знаєте, я не можу відвести погляду, коли бачу вас з доньками Захоплююсь вами всіма, й на щоках заграв румянець.
Ви?! здивувалась я. І мало не додала: Ви ж егоїстка й пиха!. І згадала, як тлумачила її погляди
Ми сіли на лавку. Лада розповідала все, плакала. Було видно, як їй хочеться виговоритися
Лада росла у звичайній, люблячій родині. Завжди мріяла про велику сімю, дітей. Вийшла заміж з великої любові, та після двох втрат і страшного діагнозу безпліддя, чоловік швидко зник з її життя.
Другий залишив її з тієї ж причини, хоча Лада довго лікувалась. Зрештою мало не померла від позаматкової вагітності.
Був і третій залицяльник. Та йому, як виявилось, подобалась машина й добрі статки Лади, а дітей він не хотів.
Я б усе віддала, аби мала свою дитину
Думала, ви просто любите собак, промовила я ніяково.
Люблю Але це не значить, що дітей не хочу, сумно всміхнулася Лада.
Щоб не відчувати самотності, взяла до себе Тепу. Потім на час ремонту у знайомих залишили Майка й він так і залишився. А Федя вже її знайдена собака-підліток, якого підібрала взимку.
Псарню завела, краще б дитину всиновила, згадала я слова тієї бабусі.
Годинник цокає згадався мені тоді дідусь Микола.
Ладі уже було сорок один, хоч вона виглядала й на тридцять.
Тоді вона вирішила взяти дитину з дитячого будинку. Вік не мав значення. Серцем Лада одразу потягнулась до шестирічного Колі. Хлопчик перший підійшов: Ти станеш моєю мамою? Стану! відказала вона.
Та всиновлювати Колю їй не дозволили: його мати, хвора психічно, ще не позбавлена батьківських прав.
Це було неймовірно боляче, згадувала Лада. Дитині потрібна родина, але зробити нічого не можна
Потім на шляху зявилась чотирирічна Лєнічка. Її вже двічі брали у сімю й двічі повертали. Дівча було занадто непосидюче.
Хтось із вихователів розповідав, як вдруге, коли мама повертала Лєну, та повзла за нею, вчепившись у спідницю, і благала: Матусю, забери мене, я хорошою буду, не віддавай!
Коли познайомилась із Лєночкою, дівчинка одразу спитала: А ти мене теж у дім даси? Ні, не дам! крізь сльози сказала Лада.
Дата всиновлення постійно переносилась через якісь бюрократичні труднощі. Але це моя донечка, я буду боротися! впевнено сказала Лада.
Того дня вона вперше зайшла до храму. Я більше не знаю, куди йти! прошепотіла, коли бачила надію лише там.
До неї підійшов священник, довго говорили. Вона щось занотовувала й слухала уважно.
Все буде добре! З Божою допомогою, почула я його слова. І усмішка освітила Ладине обличчя.
Дорогою додому ми йшли разом.
Ви, мабуть, гадаєте, що я пихата і горда, мовила вона, але просто несила постійно щось пояснювати. Та й втомилася від людських засуджень
Я мовчала.
Лада запросила мене і дівчаток у гості познайомитися із її собаками. Я погодилася. Обовязково прийду але трохи пізніше.
А зараз мені просто безмежно соромно.
І я думаю: Звідки у нас стільки образи? Чому ми так легко завдаємо болю іншим, не знаючи їх насправді?
Як сильно хочу, щоб у Лади все склалося найкраще. Щоб Лєночка пригорнулася до неї й сказала: Мамо! і знала, що вже ніколи її не віддадуть. Щоб поряд завжди бігали щасливі Тепа, Майк та Федя
Можливо, трапиться справжнє диво: у Лади зявиться чоловік, довірливий супутник, а Лєночка матиме братика чи сестричку. Бо так теж буває, правда?
І щоб відтоді Мила з Лєночкою і їхні вірні собаки не чули на свою адресу ані слова щемливого засудження… Адже ми так швидко судимо інших, не заглядаючи їм у серце. Можливо, пора навчитись співчуттю і добру не тільки на словах.
