Сергій купив найкращий у Львові букет квітів на Площі Ринок і поспішав на побачення. Серце його билося шалено, в руках розкішний букет айстр, обвитий синьо-жовтою стрічкою. Він хвилювався, в очах спалахували снаги сьогодні все має змінитися! Біля міського фонтану під ратушею чекав на дівчину, через хвилину-дві засвітилась її усмішка щастя заметушилося десь у грудях. Але де вона?.. Вулиця гуділа вечірнім весняним натовпом, а Лесі ніде.
Сергій оглянув площу, раптом згадав, що є телефон миттєво набрав її. Відповіді не було. Серце похололо. «Може, затрималась», подумав і ще раз подзвонив. Цього разу голос Лесі пробрався крізь шепіт міста:
Я вже на місці, ти де? кинувся Сергій в слова.
Між нами все скінчено! почув у відповідь крізь тишу у слухавці.
Що? Як так? Чому?! застиг він на місці, немов підбитий громом.
Все через твій букет, голос Лесі був відчужений.
Що з ним не так?.. розгублено спитав він, не розуміючи нічого.
Раніше того дня Сергій довго тинявся квітковим магазином у пасажі біля Оперного театру. Оченята бігали по трояндах бордо, тюльпанах сонячних, вишуканих ліліях та навіть по строкатих горщиках-петуніях. Продавчиня Оксана пильно слідкувала за ним бачила таких нерішучих хлопців не раз.
У памяті Сергія маячив давній вечір, коли Леся щось жваво розповідала про улюблені й ненависні квіти. Уже тоді, на першому побаченні, вона сипала деталями, ділилась, жартувала, а він ловив кожен рух її губ і не запамятав нічого зі сказаного бо напідпитку легкої кави й звабливого настрою кружляв у ній, як у танці. Хіба памятаєш все, коли серце стискає коханням і ніколи так не билося до цього!
Подивіться ці айстри з Коломиї! А гербери ексклюзив, садівники спеціально для нас виростили, продавчиня з усмішкою.
Нерішучість Сергія накотила особливо сильно під дзвінок мама phoneила з Тернопільщини.
Сергійчику, ти як? Пятниця ж, приїдеш до нас хоч цими вихідними, га?
Мамо, навряд, справ багато
То бабуся ж вже тиждень питає, коли нарешті тебе побачить. Все на поріг поглядає
Мамо, вибач, справді зараз не можу, скористався приводом і поклав слухавку.
І тіні досади і провини сплелись: його чекають у селі, у родинній хати, а він тут у погоні за ідеальною побаченням. Але ж і життя вирує! Мрії бурхливі, і Леся така особлива
Які саме квіти вона любила? Чорт забирай, память дірява решето! Може, справді гербери взяти щось вона колись казала про троянди: «Колючки дратують!»
Букет гербер синьо-білих, ошатно перевязаних стрічкою за 800 гривень, перекочував у руки Сергія. Пора було поспішати назад на роботу.
Побачення призначили біля фонтану під тінню ратуші. Сергій поспішав, начальник затримав на нараді, де пахло підвищенням життя вирувало і на роботі.
Він ще раз набрав Лесю, кинув SMS і поспішив до місця зустрічі. Знову дзвонила мама, але Сергій проігнорував зараз у голові лише Леся.
Врешті він, задиханий, зявився біля фонтану а Лесі ще не було. Почав шукати її поміж перехожих, дзвонити знов і знов нарешті, голос.
Сергій, я в кавярні навпроти, на другому поверсі. Спостерігаю за тобою вже давно.
Я Справді? Може, спустишся? Або я
Ти спізнився, обірвала вона.
Лесю, вибач, начальство затримало, я ж попереджав
І квіти твої хіба це ті, що я люблю?
Але ж їх не було
Троянд не було? Я десять разів казала, які люблю троянди. А ти
Я все виправлю Сергій кинувся в кавярню.
Леся сиділа у затінку, вікном на місто, спиною до нього. Букет він поклав мовчки на стіл. Вона й не глянула. Сергій заговорив, як умів, сипав жартами й ніжністю, намагаючись розтопити кригу невдоволення. Здалеку це ніби трохи вдалося вона усміхнулась, і навіть каву разом випили Але коли йшли до виходу, до них наздогнала офіціантка:
Ви квіти забули.
Заберіть собі, з полегшенням віддав Сергій.
Вау, дякую, офіціантка засоромлено усміхнулась.
Та Леся стала ще похмурішою.
Я зараз куплю тобі цілу клумбу троянд у Скнилівському парку!
Не треба більше квітів, ледве зронила Леся і швидко спустилась сходами.
В цей момент знову задзвонила мама.
Ой, мамо, з твоїми дзвінками завжди вчасно, в голосі Сергія потепліло, приїду, обіцяю. Завтра вранці.
З Лесею вони розійшлись без зайвих слів. Сергій ішов вечірнім проспектом Свободи, вже розуміючи, що більше не зустрінуться. Завтра його дорога поверне додому.
Наступного дня він мчав знайомими дорогами крізь волинські поля. Тут колосся виблискувало аж до небесного обрію, а на узбіччі хилились макові головки, соняшники, чорнобривці, ромашки Сергій зупинив авто, вийшов, занурився у цей море барв.
Він, немов флорист, обережно зібрав букет саме з тих польових квітів, які міг би подарувати комусь справді своєму.
Крізь поріг рідної хати влетів із двома букетами. Мама засвітилась щастям, обіймаючи й цілуючи у щоки. Бабусю, сивоволосу з глибокими зморшками, ледве підвели до столу. Її руки тремтіли, коли брала у Сергія букет.
Як же давно їй не дарували квітів!
Вона притулилась носом до кошлатої айстри й вдихнула аромат, наче той міг повернути молодість і згадки про юну себе. Очі заблистіли. Квіти виявилися дієвішими за будь-які ліки відродили віру, що життя веселе і теперішнє, що світлий день іще попереду.
Сергій вмостився поруч, притулився до бабусиних колін. Бабуся гладила його по волоссю, боячись помяти улюблені квіти.
Він подумав: ще зустріне ту, що по-справжньому зрозуміє. Зустріне ту, яку любитиме так само палко, як любили одне одного його дід і бабуся, як мама з татом вміли любити без претензій, з теплом, з довірою.
Бабуся довго не хотіла віддавати один букет мамі.
Чекай Спершу налий водички з кринички, у широку вазу постав Сюди, аби бачила
Онук подарував квіти. Звичайні польові квіти, яких сотні і тисячі довкола Але ці особливі, бо їх подарував улюблений онук.
Такі квіти найдорожчі.
