Усе змінилося в одну мить. Того дня ми зібралися тісним сімейним колом я, мій чоловік і донька святкували день народження його батька. Сиділи разом за столом, спілкувалися, сміялися з його кумедних спогадів про дитинство та молодість. Гарний настрій панував у всіх, особливо у мого тестя він жартував та згадував веселі історії зі свого життя. Після святкового обіду я з донькою, Оленкою, вирішили провести дідуся додому. Мій чоловік, Сергій, через біль у нозі далеко не ходить, ще й випив добряче. Я була впевнена: коли повернемося, він вже буде спати. Так і сталося він заснув прямісінько за столом, перед відкритим ноутбуком.
Оленка пішла у свою кімнату, а я надумав зробити собі каву. Підходячи до кухні, краєм ока побачив екран ноутбука. Сергій залишився залогіненим в одному із соціальних сервісів. Очевидно, хотів видалити якесь повідомлення, але чи то втома, чи алкоголь, і не зміг. Я підійшов ближче, аби побачити, що там за листування… І перше, що кинулося в очі «Люблю тебе». Сергій написав це своїй колишній знайомій. У мене різко похололо в грудях, ноги стали ватяними я повернувся на диван і сів, бо відчував, що ось-ось впаду.
У голові одразу випливли перестороги мого батька. Він завжди був проти мого шлюбу з Сергієм, казав, що буду страждати через цю людину. Але за двадцять вісім років я довів, що все зовсім не так. Через що тільки ми з Сергієм не проходили разом! Я доглядав за ним після важкої хвороби, підтримував, коли його попросили піти на пенсію, бо вже не міг повноцінно працювати: лікарняний затягнувся надто довго. Сергій жив своєю роботою, тому вимушене безробіття стало для нього справжнім випробуванням. Але ми його пережили він знайшов іншу справу, не раз дякував мені за підтримку, турботу і любов… А тепер виявилося, що він брехав. Я зібрався з духом і піднявся, не знаючи, що робити. Пішов до Оленки. Вона читала книжку, та щойно побачила мене занепокоїлась. Тільки тут я відчув, що сльози течуть по щоках. Розповів їй все. Оленка миттю кинулася з кімнати й пішла до батька. Мені стало страшно, що вона зараз накоїть. Дочка видалила всі листування, але попередньо сфотографувала їх. Побачити ніжні листи мого чоловіка до іншої жінки було нестерпно. Їхнє спілкування тривало десь із місяць, ймовірно, з того часу, як Сергій улаштувався на нову роботу. Голова у мене йшла обертом.
Тим часом, Оленка вже писала повідомлення тій жінці. На кшталт: якщо ти його любиш забирай, будь ласка. Знову зробила знімок екрану. Та жінка одразу зникла з мережі, щойно отримала повідомлення. Дочка відправила Сергієві скріншоти та додала: якщо ти чоловік будь ласка, будь ним до кінця, піди. Потім підійшла, обійняла мене міцно й запевнила, що я сильний і переживу все це, а вона завжди буде поруч. Залишалося чекати, коли чоловік прокинеться. Я навіть уявити не міг, як він відреагує.
Мене й Оленку зненацька перервав його телефонний дзвінок. Звісно, це була та жінка. На мій подив, Сергій підняв слухавку подумав, мабуть, що нас вдома ще нема. Розмова тривала менше хвилини. Я чув, як він встає, йде до своєї кімнати, одягається. Коли він проходив повз нас, на мить зупинився. Я відвернувся до вікна, не хотів бачити його. Оленка посміхнулася йому лагідно та помахала рукою. А наступного разу я побачив його лише тоді, коли він прийшов дібрати свої речі. Досі не можу повірити, що родину можна розбити так легко в одну мить. Як довіряти чоловікові після всього цього? 28 років поруч, гарні вчинки, ніжні слова. І все це закінчилося розлученнямАле знаєте що? Усе-таки щось важливе не зруйнувалося. Я дивився у вікно довго, аж поки вулицю прикрили вечірні сутінки. Поряд сиділа Оленка, міцно тримаючи мою руку. Її підтримка стала моєю найціннішою опорою.
Ми мовчки зробили собі чай, і це мовчання вже не було про розпач. У ньому жила надія. Я не міг змусити Сергія залишитися чи змінити його вибір. Але міг берегти те, що збереглося у моїй душі здатність вірити людям, бути доброю і навіть пробачати, перш за все собі.
Минали дні. Наш дім став інакшим, але не пустим. Я навчився жити для себе, дозволив собі мріяти, дозволив сліз меншати й усмішок більшати. Оленка щовечора підсовувала нову книжку, ми з нею мандрували сторінками пригод і сміялися з дитячих спогадів.
Одна весняна ніч принесла ще одну важливу розмову. Оленка тихо сказала: “Мамо, ти в мене найсильніша. Я горджуся тобою. Ми з тобою все зможемо”. Я вперше за багато днів зрозуміла: цей біль не зламає мене він лише зітре зайве і відкриє нове світло всередині.
Я відкрила навстіж вікно, впустила легкий світанковий вітер. У новому житті не буде брехні, але місця для щирості, підтримки й трохи нових мрій стане більше, ніж достатньо. І хоча минуле ще іноді щемить, я навчилася вдихати глибше й дякувати за кожен новий день. Бо навіть коли все руйнується за мить, любов справжня до себе й до рідних залишається. І з нею вже не страшно дивитися в майбутнє.
