Де моя донечка? повторює Олеся, і зуби вже цокотять чи то від страху, чи то від холоду.
Яринку вона лишила на дитячому святі, в кімнаті ігор у великому торговому центрі «Гулівер» у Києві. Батьків іменинниці Олеся знала лише поверхово, але залишила доньку без хвилювань не вперше дитя на святкуванні, все звично. Але сьогодні Олеся трохи спізнилася тролейбус довго не йшов. ТЦ розташований незручно, всі приїжджають автівками, а своєї машини в Олесі нема. Тому спочатку вона привезла Яринку, потім мусила повернутись на Куренівку в неї були індивідуальні уроки, які не можна було переносити, а вже по закінченню знову до центру. І спізнилася буквально на пятнадцять хвилин бігла по слизькій парковці, мало не впавши, дихання збилося. І тут матір іменинниці, дрібна дівчина з круглими блакитними очима, дивиться на Олесю здивовано і повторює:
Так її забрав тато.
Та ніякого тата у Яринки не було. Точніше, біологічно він десь там існує, проте доньки ще жодного разу не бачив.
З Андрієм Олеся познайомилась випадково гуляли з подругою Хрещатиком, подруга підвернула ногу, хлопці запропонували допомогу. І, як у старих фільмах, хлопці збрехали: мовляв, вчаться у КНУ, батьки один генерал, інший професор. Навіщо незрозуміло, молоді й дурнуваті були. Та коли Олеся завагітніла, і Андрій дізнався, що вона студентка педагогічного коледжу, а її батько водій маршрутки, швидко всунув їй тисячу гривень на аборт і зник.
Аборт Олеся не зробила і ніколи не шкодувала Яринка стала її найближчою душею, надзвичайно розумною, як не на свій вік. Вдвох їм завжди було добре: Олеся проводила уроки, а Яринка тихо гралася з ляльками, потім разом йшли на кухню, варили молочний суп або яйце пашот, пили чай із галетним печивом. Грошей майже не було все йшло на оренду, але жодна з них не скаржилась.
Як могли ви віддати мою дитину чужій людині?
Голос Олесі дрижить, у очах сльози.
Та яка чужа! сердиться блакитноока жінка. Він же тато!
Могла би Олеся пояснити, що ніякого тата немає, та толку з того час бігти до охоронців, дивитися камери і
Коли це сталося?
Десь десять хвилин тому
Олеся розвертається і біжить. Скільки разів вона наказувала Яринці: не йди з незнайомими! Від страху ноги не слухаються, все перед очима розмивається, двічі Олеся врізалася в когось, і навіть не вибачилася, бігла далі. І несподівано тяжким голосом крикнула:
Яринко! Яринко-о-о!
У фудкорті гучно, але декілька людей озирнулися. Олеся хапає повітря, думає куди бігти: може, доньку ще не завели далеко?
Мамусю!
В першу мить не вірить Яринка, у розстібнутій куртці, обличчя перепачкане морозивом, біжить до неї. Олеся міцно обіймає доньку, впивається поглядом у чоловіка поруч. Пристойний вигляд, коротка стрижка, божевільний светр зі сніговиком і морозиво в руці. Він, здається, вловив у її очах те, що Олеся хотіла (якби могла) йому сказати, починає говорити швидко:
Даруйте, я винен! Треба було чекати на місці, але така спокуса була хотілося показати цим малюкам! Вони її дражнили, казали, що у неї нема тата, що він ніколи не прийде, бо вона некрасива! Я вирішив провчити: підходжу, кажу доню, поки мама не приїхала, давай купимо морозиво. Перепрошую, не думав, що ви так злякаєтесь
Олесю трусить зсередини. Вірити незнайомцю не хоче, та невже Яринку справді дражнили? Дивиться доньці у вічі, та миттєво розуміє запитання, шморгає носом, піднімає підборіддя.
Ну і нехай! А у мене тепер теж є тато!
Чоловік незграбно розводить руками, Олеся не може вимовити ні слова.
Пішли, тільки-но вимовляє. Вже пізно, інакше не встигнемо на тролейбус.
Чекайте! чоловік робить крок, зупиняється, невпевнено махає рукою. Може, вас підвезти? Тут так вийшло Не думайте, я не псих! Мене звати Артем. Я добрий! Он моя матуся сидить, вона підтвердить!
Він показує на жінку з фіолетовими кучерями, що читає книжку за сусіднім столом.
Якщо треба, підійдемо до неї, вона мене рекламує навіть краще за мене!
Не сумніваюсь, цідить Олеся, якій і досі хочеться гарненько гримнути його по голові. Дякуємо, але з Яринкою ми самі!
Мам Яринка смикає її за край пуховика. Треба, щоб усі побачили, що тато нас підвіз!
Біля кімнати ігор ще стоять іменинниця, її мама і ще одна дівчинка імені Олеся не запамятала. В погляді доньки стільки благання, а йти по слизькому плитці в такому стані важко й небезпечно. Олеся вирішує:
Гаразд, кидає вона.
Супер! Я зараз, тільки маму попереджу.
«Мамин хлопчик», з сарказмом думає Олеся. Жінка з фіолетовими кучерями доброзичливо махає рукою, і Олеся відводить погляд. Яка дурна ситуація!
В дорозі вона уникає погляду Артема, але не може не помітити, як ніжно він розмовляє з Яринкою. Та щебече, як ластівка, Олеся такої її ніколи не бачила. Перед підїздом донька раптом змовкає.
Ми більше не зустрінемось? тихо питає у Артема, глянувши на маму.
Олеся ловить його погляд, розуміє, що він у неї дозволу питає. Хоче сказати це некультурно, але бачить сумління доньки і не може відмовити. Кивнула.
Якщо мама дозволить, запросив би тебе на вихідних на мультик у кіно. Ти була в кіно?
Справді? Ні, не була! Мамо, можна піти з татом у кіно?
Олесі ніяково, і тепер вона забалакалася.
Яринко, дозволю, але дві умови: перше незнайомого чоловіка називай дядько Артем, це ввічливо; друге я піду з вами, бо що я казала? Не можна з чужими, навіть якщо добрі.
Я їй це теж сказав, втручається Артем. Про те, що не можна ходити з чужими.
То можна піти?
Я ж сказала так.
Ура-а!!!
Розумом Олеся розуміє, що це все треба зупинити, але серце не дозволяє. У неї в світі тільки Яринка. Було б з ким порадитись З мамою, наприклад. Олеся її мало памятає мама загинула, коли їй було пять, стільки ж, скільки Яринці зараз. Хлопчик впав у ополонку, всі боялися, а вона плигнула. Хлопчика врятувала, але сама підхопила запалення за тиждень померла, бо був діабет і слабке здоровя. В Яринки теж цукровий діабет Олеся щоразу болісно згадує, що це її гени.
До наступних вихідних Олеся багато думає, але дарма все виходить не так, як уявляла: в кіно Артем приводить свою матусю.
Щоб не думали, що я якийсь несповна розуму, хай мама прорекламує, сміється він.
Та несповна! каже його мама з такою ніжністю, що ясно вона його обожнює.
Коли Артем водить Яринку за попкорном, мама справді рекламує його:
Знаєш Можна на «ти»? Він теж виріс без тата. Я була чотири рази заміжня. Останній чоловік ідеальний, Артем весь в нього. Судилося: чоловік помер від інфаркту, навіть не встиг сина на руки взяти. Я народила раніше терміну, вижила сама не знаю як. Перші чоловіки допомагали А чого так дивишся? Ми у нормальних стосунках: перший мене любить, другий не за жіночим полом, а третій жінок надто любить, однієї йому мало Всі старалися замінити Артему батька, але це не те. Він тому Яринкою так перейнявся його теж у школі дражнили. Скільки я вчителів оббивала, марно. Він дива творив, муштрувався, раз навіть ледь не загинув
Жінка цікава, худенька, з фіолетовим волоссям, у костюмі від Козловського, читає Донцову. Олесі вона сподобалась.
Не думай, нічого поганого він не задумав, добра душа. Та й ти йому упала в око, підморгнула вона.
Олеся зніяковіла. Їй же не хотілось нічого починати, але ж шкода Яринку
Після фільму Олеся дає гроші за квитки, Артем не бере.
Якщо я кличу дівчину в кіно, плачу сам!
Їй це не до душі звикла все платити сама, ніколи нікого не залежати. А те, що вона йому сподобалась смішно, таких казок не буває.
Коли Артем підвозить додому, Яринка питає:
Тату, а куди підемо наступного разу?
Яринко! суворо зупиняє Олеся.
Дочка закриває рот долонями.
Можемо піти в Зоологічний музей, не реагує Артем. Як тобі?
Супер! Мамо, ходімо?
Йдіть без мене, холодно каже Олеся. Краще візьміть Катерину Олексіївну, вона обожнює метеликів.
Першою виходить з авто, аби все швидше закінчити. Крізь прочинені двері чує, як Артем каже Яринці:
Коли мама не чує, можеш називати мене татом.
Так у Яринки зявився недільний тато. Інколи Олеся ходила разом, інколи відпускала Яринку, якщо з ними була Катерина Олексіївна досі ставиться до Артема з пересторогою, попри щасливі розповіді Яринки. Олеся мимоволі заражається цим теплом, але не дає собі розгулятися: так не буває, що просто і принц на білому коні зявився. Кожного разу матір Артема так його вихваляє, що Олеся дивується щось тут не так, невже така жінка просватала б сина простій вчительці?
Але поступово серце Олесі розмякшується. Артем так обережно шоколадку залишить на поличці, завжди її думку питає щодо Яринки, ловить погляд у машині. Катерина Олексіївна взагалі виявилася дивовижною співрозмовницею! Якби Артем не був її сином, саме їй би Олеся довіряла всі свої сумніви.
Раз Артем телефонує щодо кіно, Яринка одразу поруч, шепоче:
Це Артем?
І сідає радо.
Так, Яринка буде рада, звично відповідає Олеся.
Секунду Я ж вас запрошую, а не тільки Яринку. Тобто, щоб ми удвох
Ззаду чується голос Катерини Олексіївни.
Нарешті!
Мамо, перестань підслуховувати! Ой, Олеся, сорі Перепрошую, мама постійно підслуховує.
Яринка шепоче:
Він тебе запрошує у кіно?
Олеся сміється.
В мене теж вуха топиряться. Послухай, Артеме Я
Лише не відмовляйте, прошу! Один шанс, обіцяю бути справжнім лицарем!
Про очі, Тьомо, не вгамовується Катерина Олексіївна. Скажи їй!
Словно холодною водою при чому тут мама?
Артем щось кричить матері, потім каже:
Олеся, приїду і все поясню. Можна?
Їй би дуже не завадило пояснення Олеся ходить із кутка у куток, поки чекає; Яринка тим часом малює.
Мав сказати одразу, починає Артем. Хотів, але ти мені так сподобалась Я не хотів, щоб думала, що це через маму. Твою маму. І ще боявся, що будеш мене ненавидіти. Бо через мене вона загинула
Говорить сплутано, перескакує з теми на тему, дивиться благально. Олеся, як тоді, коли шукала Яринку, трясеться всередині.
Ти мене пробачиш?
Олеся мовчить, ледве видавлює:
Мені треба подумати.
Мамо, пробач тата
Артем робить великі очі, нагадує Яринці їхню домовленість, ще раз дивиться на Олесю. Вона повторює:
Мені потрібен час. Подумай, зрозумій?
Хоче тисячу питань задати, але не знаходить сили. А коли дзвонить Катерина Олексіївна, все інакше від неї Олеся дізнається:
Він же не знав, що мама загинула, я берегла його дитячу психіку. Коли випадково проговорилась, Тьома вирішив вас знайти. Того вечора хотів познайомитись і допомогти, але спершу сталося з Яринкою, потім ти Він закохався з першого погляду! Боявся, що ти все сплутаєш. Не винь його це Тьома хотів довести, що він справжній чоловік, навіть без батька. Всі на льодяній річці боялися, а він пішов, і
Катерина Олексіївна не тисне, сповна захищає сина. Яринка ж переконує:
Мамо, він хороший! Любить тебе, мені сам сказав! І стане моїм справжнім татом, розумієш?
Олеся розуміє. Але страшно, якось неправильно?
Місяць проходить, а поговорити з Артемом Олеся не може. Не бере слухавки, не читає повідомлення. Чим більше тягне, тим більше хоче зателефонувати, але це кожного дня складніше.
Яринка розбудила її вночі плакала, казала, що болить животик. Вечір поскаржилась, Олеся подумала кефір несвіжий. Зараз донька палала і градусник не потрібен.
Тремтячими руками набрала швидку, а потім сама не знає для чого Артему.
Він примчав із лікарями. У домашніх штанах, сонний, малоохайний. Поїхав у лікарню з ними, розраджував, обіцяв, що все буде добре. А сам боявся голос тремтів.
Перитоніт не так страшно, повторював він. Все буде добре!
Олеся сама взяла його за руку чи то себе, чи його заспокоїти. У приймальні прохолодно, обої не взяли нічого теплого, і сиділи близько, грілися одне об одного.
До лікаря першим побіг Артем, питав про операцію. А Олеся боялася ворухнутись якщо з Яринкою щось станеться, не переживе!
Але з донькою все гаразд. Лікарі відпрацювали на совість, Яринка боролась, хоча, за словами лікаря, ситуація була критична.
Наче добрий ангел береже, промовив лікар, а Олеся прошепотіла: дякую, мамо!
Артем довго дякує лікарю, а той велить їхати додому до Яринки не можна, реанімація, а батькам відпочити.
Він підвозить додому, Олеся чекає, що Артем захоче зайти, але він мовчить. Тоді каже:
Вже світає. Може, зайдеш на каву?
І відчуває: хоче, щоб він і залишився. Назавжди.
Яринка одужує надзвичайно швидко медсестри це відзначають.
Бо в мене є і мама, і тато, каже вона.
І ніхто, крім Олесі з Артемом, не розуміє, наскільки це робить дівчинку щасливоюОлеся чекає біля ліжка, тримаючи тоненьку Яринчину ручку, а поряд на підвіконні сидить Артем із термосом кави, яку заварив ще вночі. В лікарняній тиші вона бачить, як по-дитячому зворушливо він дивиться на доньку, а потім ловить її погляд: скільки в ньому тепла, що непомітно розчиняються всі Олесині перестороги.
Я ніколи не був татом, тихо мовить він, щоб не розбудити Яринку. Але хочу вчитися.
Олеся усміхається крізь сльози: вперше відчуває, що й їй дозволено бути слабкою. Загорнувшись у Артемову куртку, вона притуляється до його плеча вони обидва такі втомлені, але, здається, вперше насправді щасливі.
Надворі Київ розвиднюється, тане нічний мороз. Яринка повертає голову, крізь сон питає:
Мамо, а ти любиш нашого тата?
Олеся сміється і гладить її по волоссю.
Я люблю свою донечку. А ще… даю нашому татусеві другий шанс.
Артем ніжно цілує Олесю в маківку: здається, що від його доторку навіть лікарняне світло стає теплішим.
Вони сидять утрьох, і тиша вже не лякає. Завтра буде багато нових труднощів, і буде по-всякому, але сьогодні у них є справжня родина така, як уперше Яринка намалювала у своєму зошиті: мама, донечка і тато, всі посміхаються, всі тримаються за руки.
І так, напевно, має бути завжди.
