Разом із моїм хлопцем ми орендували кімнату у дбайливої бабусі в Луцьку. Жили з нею вже восьмий місяць.
Ділили з нею холодильник: її полички завжди були порожні. Єдине, що там стояло каструля з вівсянкою на воді. Мило лише господарське, олія найдешевша, що аж носа крутить від запаху. Всі її туфлі в коридорі жодної пари без латки. Квартира кричала про злидні так, що навіть стіни, здавалося, хотіли втекти.
Наша господиня до наших справ не втручалася, зранку до ночі бігала то пляшки збирала, то обяви розклеювала. Щонеділі бабуся влаштовувала собі бенкет із трухлявих яблук з ринку.
Серце щораз розривалося від жалю до неї. А як до неї завітала якась гостя я вже всерйоз ридала від несправедливості світу.
Ти гроші вже підготувала? запитала жінка років сорока пяти, відкривши двері своїм ключем.
Та, Оксано, тримай, відповіла господиня.
Це мало. Завтра приведу Аніжку, заявила пані.
А чий це одяг? У тебе гості?
Орендувала кімнату, треба ж якось виживати, усю пенсію віддаю тобі, почала виправдовуватися бабуся-пенсіонерка.
Я зараз подивлюсь, що це за квартиранти в тебе. Чула, що шахраї тут! І розчинила двері до нашої кімнати.
Ну, хто у нас тут живе?
Таке свавільне вторгнення на чесно оплачену територію я зустріла з видатним лицем недовіри:
Жінко, зачиніть, будь ласка, двері з того боку!
А ти хто така, щоб мені вказувати? Я тут господиня! Ось номер телефону, ось картка ПриватБанку тепер сюди платіть, а не їй! пані в туфлях зайшла до кімнати й поклала на стіл два папірці. І не баріться з оплатою, бо виселю! Коли ви платили останній раз?
Оксано, залиш її, прошу. За квартиру я все віддала, світло сплатила, бо погрожували відключенням як я без світла буду? господиня мало не плакала.
Щоб я більше не бачила цих грошей у твоїх руках! Хай пересилають на мою картку. Все, пішла я. Завтра з дочкою зайду.
Жінка пішла, а бабуся на стільчик у коридорі сіла і розплакалася. Я підійшла, обійняла її й тихо заспокоювала:
Бабусю, не плачте, все буде добре.
Зроби мені чаю, дитино.
Правду кажучи, я ніколи не бачила, щоб бабуся пила чай вона заварювала гілочки малини та чорної смородини, які сушилися в букетиках на кухні.
Бабуся взяла горнятко й почала свою розповідь:
Виховувала доньку сама чоловік одного дня вийшов і більше не повернувся. Вклала всю душу у виховання. А виросла донька гонорова, все в пошуках кавалерів. Заміж вийшла аж у тридцять пять, народила мені онуку. Та з чоловіком невдаха скупий і прижимістий. Довелося почати допомагати їм і онучці.
Добровільна поміч перетворилась на обовязок. Забирає пенсію, а якщо не дам не бачу онучки. Думала, от кімнату здам хоч їсти буде за що, але і ці гроші забрати хочуть Кого ж я виростила?
Заливалася сльозами, забувши про свій улюблений напій. Мені стало ще більше її шкода.
А зараз хоче, аби я переїхала квартиру мою продає, на околиці якусь шаро-квартиру знайшла. Може, на вулиці залишить. Каже таке вже вголос А відмовлюсь знов шантаж онукою. Я, аби свою дорогеньку побачити, і хату продам.
Коли мій хлопець повернувся з університету він, між іншим, вже четвертий рік гризе граніт права, я спитала, чи можна бабусі допомогти чимось?
Разом пішли по сусідах ті теж чули, як дочка влаштовувала скандали про гроші. Дочекалися, покликали свідків у суд. Потім написали заяву про право бабусі бачитися з онукою.
Порадили ще докупи довідок зібрати для суду, хоч би й від психіатра, мало що придумає шановна дочка.
Справу виграли! Тепер бабуся щочотири години кожні два тижні має легальне право бачитися з онукою. Пенсія цілісінька, і шантаж закінчився! Господиня наша почала їсти мясо, а на столі час від часу зявляються нормальні фрукти. Допомагаємо і ремонти трохи робити: ні, не євроремонт, але фарбу поновити чи переклеїти 30-річні шпалери зможемо.
Вдячна нам бабуся категорично відмовляється брати з нас гривню за кімнату. Але ми все одно даємо майже силоміць пхаємо їй ті гроші.
Ну хіба можна так із рідною матірю? Відбирати і так невелику пенсію, не думаючи про те, чим вона сьогодні пообідає? Це ж суцільне безсердечне свинство.
Любіть своїх батьків! Ви є, бо вони були поруч.
Ви вже підготували гроші? – запитала жінка близько 45 років, яка відчинила двері власним ключем.