Оце так-так! замість привітання мовив я, побачивши на порозі невисоку, худорляву бабусю у джинсах, котра витягнула вузькі губи в лукаву усмішку. З-під примружених повік пустотливо виблискували кмітливі очі.
«Бабуся Іринки, Катерина Пилипівна, згадав я. Але чому так ні попередження, ні дзвінка»
Привіт, онучок! все з тією ж усмішкою сказала вона. У дім пустиш?
Та звісно, заходьте, Катерино Пилипівно! заметушився я.
Катерина Пилипівна закотила до квартири на колесиках невеличку валізу… Мені міцний, наказала вона, коли я налив їй чаю. Іринка, значить, на роботі, Оленька в садочку, а ти чого без діла волочишся?
У відпуску мене відправили, похмуро відповів. Два тижні за виробничою потребою Мої мрії про двотижневий відпочинок розвіювалися на очах. Я поглянув на гостю з надією: Ви надовго до нас?
Вгадав, кивнула вона, руйнуючи мої надії. Надовго.
Я зітхнув. З Катериною Пилипівною я майже не був знайомий. Бачив одним оком на нашому весіллі з Іриною вона приїздила з іншого міста. Але про неї часто згадував тесть. Як розповідав про свою тещу, то знижував голос до шепоту й озираючись, показував, як він її боїться й поважає аж до тремтіння колін.
Помий посуд, скомандувала вона, та збирайся. Проведу екскурсію містом, буду знайомитися, а ти мене супроводжуй!
Спротивитися я навіть не намагався. Голос і інтонація немов перенесли мене назад в армію згадалася рота майора Гриня, який не терпів заперечень.
Покажеш мені набережну! наказала Катерина Пилипівна. Як туди ліпше доїхати? Взяла мене під руку й упевнено зацокотіла по асфальту, роздивляючись на всі боки.
На таксі, знизав я плечима.
Бабуся раптом склала пальці в колечко й свиснула на все подвіря. Проїжджаюче повз таксі різко загальмувало.
Нащо ви свистите? Люди ж дивляться намагався я її присоромити, допомагаючи їй вмоститися на сидінні.
Хай би що! весело відказала Катерина Пилипівна. Це ще подумають, що ти себе так поводиш.
Таксист розреготався разом з нею. Вони ляснули один одного по руках, наче старі приятелі, коли жарт вдався на славу.
Ти, Ігорю, хлопець скромний і чемний, під час прогулянки промовила вона, твоя бабуся, певно, чинна й поважна, а от я ні. Мій чоловік, дід Іри, царство йому небесне, ледве звик до мого характеру, бо він був спокійний і тихий, книжковий червяк, а я зявилася в його житті і закрутила все! Я його і в Карпати потягла, і з парашутом навчила стрибати. Тільки дельтаплану боявся мене з донькою чекав на землі, поки я над ним кола намотувала.
Я із захватом слухав, як вона розповідала про таке Ірина мені нічого не говорила. Бачу життя у бабусі було барвисте, неординарне. Ось чому такий характер!
Сам стрибав з парашутом? суворо заміряла вона.
В армії, чотирнадцять стрибків, не без гордощів відповів я.
Молодець! За це поважаю, кивнула вона й неголосно затягнула:
«Ще довго-довго летіти,
В цьому стрибку затяжнім».
Я підхопив:
«В хмаринку білу як шовк
Чайкою ззаду злетіть».
Спів обєднав нас, і я вже не відчував незручності поруч із цією дивакуватою бабусею.
Треба трохи відпочити й перекусити, запропонувала вона. Давай підемо он у той кіоск, здається, там чудовий шашличник, відчуваєш запах?
Шашличник смаглявий чоловік з козацькими вусами й гострим оком нанизував на шампур мариноване мясо. З його вигляду було видно так само вправно він міг штрикнути ворога шаблею і не змигнути оком. Дивитися на нього так і кортіло вигукнути «Гей!» та станцювати гопака.
Сіли за столик Катерина Пилипівна знову весело поблискувала очима і несподівано чистим голосом затягнула:
«Ой, у полі калина,
Добре б співати на весіллі».
Шашличник поглянув на поважну гостю, очі його засвітилися, і вони удвох підхопили українську пісню:
«Співати гарно на весіллі,
Де калина у полі»
Пригощайтеся, шановна пані, поставив господар на стіл миски з шашликом, лавашем і свіжою петрушкою. Додав два келихи холодного закарпатського, вклонився по-українському.
На запах смаженого мяса з кущиків виліз сіренький котеня, обережно підійшов і, мовчки, з надією подивився на нас.
Те, що треба! сказала Катерина Пилипівна. Йди до нас, малюк. Звернулася до шашличника: Пане, дайте для друга сирого мяса, тільки дрібно наріжте!
Поки котеня ласувало з миски, Катерина Пилипівна повчально мовила:
У вас же дитина росте! Та ще й дівчинка! Без кота в хаті як ви навчите доброті, турботі про слабших? Ось тобі поміч, Ігорю!
По поверненні додому Катерина Пилипівна взялася купати знайду, а я побіг по магазину за котячим приданим все за списком! Коли я зайшов, обвішаний лотком, мисками, дряпкою та лежанкою, у квартирі гомонів веселий жіночий гамір. Ірина з Ольгою обсіли бабусю, а та, сяючи, цілувала онучок. Котеня, видряпавшись на спинку дивана, з цікавістю все спостерігало.
Це тобі, Олю, літній костюмчик із шортами, роздавала бабуся гостинці, а це тобі, Іринко. Нічого так не піднімає жінку в очах чоловіка, як мереживні трусики
Усю наступну тиждень Оля до садочка не ходила. Вранці вони з бабусею зникали з дому, і поверталися вже під обід втомлені, зате щасливі.
Дома чекали я і котеня, якого назвали Левком. Увечері Ірина приєднувалась до нас і ми разом йшли гуляти з Левком на руках.
Треба поговорити, Ігорю, якось увечері сказала Катерина Пилипівна, поглянувши серйозно. Завтра вирушаю, пора. Ось це, як поїду, віддай Ірині, подала в поліетиленовій папці папірець. Це мій заповіт. Квартиру й усе майно залишаю їй, а тобі бібліотеку чоловіка. Там є унікальні книги, навіть з автографами відомих людей
Нащо ви таке, Катерино Пилипівно!? обурено почав я, але вона зупинила мене рукою.
Ірині я нічого не сказала, а тобі скажу. Проблема в мене з серцем, серйозна. Все може обірватися в мить, треба готуватися.
Як же ви одна?! Хтось мусить бути поруч!
Я ніколи не сама, всміхнулась вона. Та й дочка, твоя теща, у сусідньому місті. А ти бережи Іринку, ростіть Оленьку. Гарний ти хлопець, надійний. Виходить, я тобі теща в квадраті! пожартувала вона, ляснувши по плечу.
Може, ще трохи побудете? майже благаючи спитав я.
Катерина Пилипівна лагідно всміхнулася й похитала головою.
Проводжала її уся родина, навіть Левко, сидячи на Олиних руках, мовчки засумував.
Бабуся склала пальці колечком і голосно свиснула! Зупинилося таксі.
Поїхали, зятю, відправиш мене на вокзал! наказала й почала цілувати Ірину з Олею, а потім усілася в машину.
Таксист з подивом дивився на непересічну пані.
Чого витріщилися? пробубнів я. Чи не бачили ще гідної жінки?
Худенька бабуся кокетливо струснула сивими локонами, розсміялася й весело ляснула мене по долоні.




