Мій шлюб із першою дружиною завершився судовими засіданнями в Києві. Зараз важко дослівно сказати, хто був винен, а хто ні у родинних негараздах завжди відповідальні обидва. Але памятаю, що тоді ми з нею взялися за суперечки по-справжньому, кожна зустріч у суді перетворювалася на гучний скандал.
Після того всього в мене зявилася друга дружина. Її звали Ганна імя, якого тоді було чимало серед українок. Вона з часом захопилася одним заможним чоловіком, котрий, як казали люди, приїхав до Львова давно та відкрив затишну кавярню на Площі Ринок. Спочатку Ганна старалась приховувати свої стосунки, але потім навіть особливо не зважала на те, що люди говорять.
Тоді вона прийшла до мене і без вагань сказала, що подає на розлучення та має намір вимагати половину нашого дому. Вона була переконана, що я розхвилююсь й почну переживати. Та квартира в центрі Львова була придбана за мої тяжко зароблені гривні ще багато років тому Ганна лише жила там два роки, більше до неї вона не мала ніякого відношення. А зараз сміє претендувати на щось.
Я поставився до всього з холодною головою. Не намагався її зупинити, не відмовляв від суду. Лише чекав, коли вона програє справу та виплатить судові витрати. До того часу в мене вже був досвід з попереднього шлюбу. Тоді судова тяжба тривала понад три роки ми ніяк не могли знайти компроміс. Завжди сварилися й зясовували стосунки прямо біля судді.
Моя перша дружина, Оксана, випадково натрапила на грамотного адвоката. В результаті вона вимагала половину мого майна, залишивши мене без квартири, яку я успадкував від тата. То був нелегкий період.
Але у стосунках із Ганною я поводився значно мудріше. Ще до весілля у мене була та сама квартира, яку я сам власноруч ремонтував, але офіційно вона була записана на імя мого брата Василя людину, якій довіряв, як самому собі. І коли настав час розлучення, виявилося, що формально я нічого не маю. Після гіркого досвіду першого шлюбу жодна жінка вже не змогла мене провести. Ті часи навчили мене берегти себе й не забувати українську обережність у сімейних справах.
