Зізнався, що кохає іншу — а з її записки дізнався, що дружина усе передбачила і коханка його не чекала

Зізнався, що любить іншу а з її записки дізнався, що дружина все передбачила, а коханка його не чекала
Етап 1. Місяць «наче нічого не сталося»
Іван потім ще довго перемотував у голові цей місяць і не міг збагнути: вона й справді мала намір його відпускати? Чи вже тоді знала, що сама піде?
Після її спокійного:
Добре, якщо любиш йди. Тільки зроби мені один подарунок
він чекав на все: сльози, істерики, крики «хто вона?», нічні допити. Але Олена просто сказала, дивлячись прямо:
Дай мені тридцять днів. Живи вдома, наче нічого не сталося. Якби ти все ще мій чоловік. Я не буду питати. Не буду заважати. Тільки ці тридцять днів мої. Зможеш?
Іван навіть зрадів ось і доросла людина, ось і нормальний розлучення, без бруду. Його навіть потішило, що вона не чіпляється за нього.
Зможу, легко сказав він. Звісно.
І так почалися ці тридцять днів.
Вона дійсно нічого не питала. Не перевіряла телефон. Не витягала імена. Не зясовувала стосунки. Навпаки була такою, якою він колись у неї закохався: тихою, теплою, з її «я варенички з сиром зробила, поки гарячі», з рукою на його плечі, коли він повертався з роботи.
Він приносив квіти раптово. То чи сумління, то чи «нова» (Ірена в його голові вже давно жила саме Ірена) підколювала: «А ти, ніби спеціально її добиваєш?» тому він ховав свою провину за трояндами.
Олена приймала квіти і дивилася так, ніби фіксувала, як пахне кардамоном у кухні, як він роззувається у передпокої, як гуде її пральна машина, як сонце падає на його сорочку, коли він виходить зі спальні.
Іван навіть почав ловити себе на дивному йому не хотілося йти. В тій «іншій» житті було гостро й солодко, там було «мене ще хочуть». А тут було якось спокійно. Надто спокійно, щоб не цінити. Але ж він вже сказав: «Я люблю іншу». Значить потрібно бути послідовним.
Він не знав, що Олена щовечора після душу сідала за ноутбук і щось там друкувала. Не в соцмережах. Не на роботі. Друкувала, що лишає, а що забирає, кого попередила.
Етап 2. Ранок, коли вона не винесла скандал винесла себе
Він прокинувся від тиші.
Це була не та звичайна їх тиша, коли вона на кухні, кавоварка шипить, радіо грає. Це була порожня тиша. Як у квартирі, де ще ніхто не живе.
Олю? він сонно простягнув руку до її половини ліжка.
Пусто. Ковдра заправлена ідеально, як у готелі. Піжами немає.
Він встав, пішов на кухню. Стіл чистий. На плиті нічого. На спинці стільця немає її халата. В коридорі немає її взуття. Гачок, де завжди висіла її сумка, порожній.
Почав думати «Може, поїхала до мами рано». Але побачив на столі лист, складений вдвоє. Звичайний білий аркуш. Почерк її. Охайний, рівний.
Вгорі одна фраза, від якої у нього реально защеміло під лопатками:
«Іване, подарунок я зробила собі сама.»
Він сів. Розгорнув.
І те, що почав читати, було тим самим, від чого «волосся стало дибки».
Етап 3. Записка, яка не записка
Це була не просто «я йду, будь щасливий». Це було досьє. Холодне, але написане з любовю. З її олениним терпінням. Вона писала, ніби веде його за руку:
«Ти сказав: Я люблю іншу.
Я відповіла: Добре, йди.
Але, Іване, ти навіть не зрозумів, що в той момент не ти мене покинув, а я тебе відпустила.
Ти попросив свободу я дала. Але мені потрібно було 30 днів, щоб закрити всі хвости і розібратися з твоєю іншою.
Тому читай уважно. Не рви, не спалюй. Це тобі знадобиться.»
Далі пішли пункти.
1. «Про квартиру»
«Квартира, в якій ти живеш, моя. Вона перейшла мені від бабусі, і ми оформили її на мене зразу після весілля. Ти цього не памятаєш, бо був закоханий і думав, що ми назавжди.
Два роки тому ти двічі пропонував продати й купити більшу. Я відмовляла тепер ти розумієш, чому.
Вчора я подала в державний реєстр заяву про заборону реєстраційних дій без моєї особистої участі. Тому ти зі своєю іншою цю квартиру нікуди не подінеш.»
2. «Про машину»
«Автомобіль можеш забрати. Він твій. Я оформила дарчу на тебе так, уявляєш? бо не хочу, щоб ти думав, що я залишаю тебе без нічого. Я не мщу. Я просто ставлю крапки.»
3. «Про твою іншу»
З цього пункту у нього реально мороз під шкірою і дріж.
«Думаєш, я не знаю, хто вона. Знаю. Її звати Ірена. Їй 29. Працює у турфірмі й дуже любить все люкс. Ваші зустрічі були не випадковими, як тобі здається. Вона легко опинилася у тому кафе, де ви були з друзями.
Але це ще не все.
Десять днів тому я зустрілася з нею. Так, Іване. Я. З нею. Вона чудово знала, що ти одружений.
Ми сіли у кавярню. Я сказала: Раз ви любите мого мужа то давайте знайомитись.
Вона спочатку склала губки бантиком, але коли я зясувала про вашу подорож до Львова, про готель на Хрещатику й про браслет, який ти їй дарував розслабилася.
Знаєш, що вона сказала?
Олена, ви чудова жінка. Але Іван дорослий чоловік. Він сам вирішує.
А потім:
Я не збираюся бути його дружиною і прати йому шкарпетки. Мені достатньо, що він платить оренду і подорожі. Хочете забирайте його назад, тільки гроші нехай далі переказує.
Я увімкнула диктофон.»
Після цього рядка у конверті мала лежати маленька флешка.
Іван ледве дихав. Він не міг повірити. Ірена? Його Ірена? Та сама, через яку він вирішив «піти красиво» і «не образити дружину»? Щоб отак прямо?
Він прокрутив далі.
4. «Чому я попросила місяць»
«Я не псих. Я не хотіла капати тобі на мозок ночами. Я не хотіла скандалів. Мені потрібно було:
знайти Ірену й поспілкуватися без істерик;
повернути гроші, які ти нишком переказував їй з нашого спільного рахунку (так, Іване, спільний рахунок він на двох, а не на тебе з твоєю пасією);
попередити банк, що ти будеш намагатися зняти накопичення;
підготувати документи на розлучення так, щоб ти не впав у калюжу;
і запамятати тебе нормального. Не оцього, хто ходить по дому з винним обличчям і квітами відплатитися, а того, хто жартував, їв мої вареники й цілував шию зранку.
Оце й був мій подарунок для себе. Я хотіла прожити ще один нормальний місяць шлюбу. Останній. А потім закрити двері.»
Йому стало страшно. Бо все це він думав, що керує ситуацією. Що зараз, мов білий і пухнастий, «мяко піде», вона ще подякує за чесність. А виявилося його вже давно обійшли на повороті.
5. «Що буде далі»
«Коли ти читаєш цього листа, я вже їду до мами в Полтаву. Там подам на розлучення.
Можеш не приїжджати все оформлено юристом.
Залишається машина і твої особисті речі.
Кредит за кухню твій, я переоформила на тебе (ти ж завжди казав, що це твоє логово, ось і плати).
Спільні накопичення заморожені, поки не підпишемо угоду.
І ще. Ірена через місяць звільниться з турфірми й одружиться. Не з тобою. У неї вже є наречений.
Це вона мені сама сказала. У тебе на флешці є запис.
Тож ти, Іване, любиш не іншу, а свою ілюзію, в яку тебе дуже акуратно, по-жіночому, втягнули.»
Останній абзац був вже не таким холодним.
«Ти не поганий. Просто повірив, що тебе не можна не любити. Це чоловіча хвороба.
Я тебе справді любила. Довго.
Але люблю чи я чоловіка, який готовий продати наше життя за поїздку з красивою спідницею? ні.
Тому йди.
І, будь ласка, наступного разу, коли скажеш жінці я люблю іншу спершу дізнайся, чи інша любить тебе.
Прощавай.
Твоя колишня зручна дружина,
Олена.»
Внизу була приписка, яка реально змусила його почервоніти:
«P.S. Якщо почнеш мене шукати і крутиш сцени запис розмови з Іреною відправлю в бухгалтерію твоєї роботи й твоїй мамі. Не тому що мщу просто часом треба подивитися на себе збоку.»
Етап 4. Перевірка реальності
Першим ділом він кинувся до ноутбука. Вставив флешку. Запис відкрився.
розумієте, Олено, звучав голос Ірени. Рівний, навіть трохи іронічний. Ну нащо ви чіпляєтесь до цього Івана? Ви ж доросла жінка. Він нормальний. Щедрий. Але ви ж розумієте, що у нього сімя. Я не дурна, заміж за нього не збираюсь. Я своє від нього отримала і крапка.
А якщо він вирішить піти? спокійно питала Олена.
Ну піде, і що? Ірена зітхнула. Він через пів року зрозуміє, що я йому борщ не варитиму. А мені тоді вже розписуватись. Я ж вам казала у мене давно є людина. Просто Іван зручний гаманець зараз.
Він думає, що любить вас.
Та нехай думає, пирхнула Ірена. Чоловікам треба інколи пограти роль закоханого хлопчика. Головне щоб гроші йшли. А ви не хвилюйтесь, я у вас мужа не відберу. Мені це не треба.
Голос Олени в записі звучав трохи тихіше:
А якщо я сама його віддам?
Ой, та забирайте! розсміялася Ірена. Я ж не за ним. Я за можливостями.
Іван вимкнув.
Його накрило фізично наче відро холодної води на голову. В грудях стало пусто і липко.
Він пішов від дружини до жінки, яка вже планувала одружитися з іншим.
Він «чесно зізнався» дружині, яка вже місяць як закривала за ним усі фінансові діри.
Він думав, що чинить «по-дорослому» а виглядав, як наївний хлопець з товстим гаманцем.
Йому стало соромно так, як ніколи.
Етап 5. Навіщо їй був потрібен цей «подарунок»
Тільки ввечері він зрозумів, чому вона назвала це «подарунок».
Він думав, що робить їй подарунок чесністю.
А вона зробила подарунок собі часом.
За ці тридцять днів вона:
вивела їх спільні гроші з-під його контролю;
переконалася, що інша не суперниця, а просто споживачка;
оформила документи на своє житло і своє життя;
і головне попрощалася з ним по-своєму.
Вона не грюкнула дверима, не кидала тарілки. Вона пішла красиво. Так, що тепер болить не їй йому.
Іван сів на підлогу в коридорі. В їх коридорі. У її квартирі. І вперше за місяць заплакав. Не тому, що «дружина пішла». А тому що зрозумів:
вона весь цей час була розумніша;
вона весь цей час знала;
і вона весь цей час любила по-справжньому, а не як Ірена «поки платять».
Він дістав телефон. Знайшов Ірену. Подзвонив.
Привіт, котику, відгукнулася вона легко. Щось ти рано
Ми можемо побачитись? прохрипів він.
Ой, ні, вона одразу. Сьогодні я з Сашком. Я ж тобі казала. Не роби сцен. Ти ж знаєш, що у мене своє життя.
З Сашком? він ледве ковтнув слину. Це твій наречений?
Ну назвімо це так, знизала вона плечима. Іване, ну давай не будемо. Ти мені допоміг дякую. Але я ж нічого не обіцяла. Все, я побігла.
Зв’язок обірвався.
Він вп’явся очима в екран.
Ось і все.
Він втратив дружину заради жінки, якій був просто зручним гаманцем.
Епілог
За тиждень прийшов лист. Справжній, паперовий.
«Іване.
Не шукай мене.
Я не злюсь.
Я просто закінчила.
Якщо коли-небудь ти виростеш до того, щоб любити не ілюзію, а живу людину у тебе все буде.
Тільки наступного разу не кажи я люблю іншу, поки не впевнишся, що інша не говорить про тебе те, що Ірена сказала мені.
Бережи себе.
О.»
Він поклав лист поряд із її першою запискою і зрозумів: найбільший подарунок, який вона йому зробила це показала його самого. Без прикрас.
І від цього й справді волосся стало дибки бо дивитися на себе такого страшніше, ніж зізнатися: «я покохав іншу».