Оленко, я тебе не впізнаю. Ти здурів чи що? Що значить йду?
Саме те й значить. У мене давно інша жінка! Вона молодша за мене на 16 років! І я зрозумів, що з нею мені краще!
Вона ж тобі в доньки годиться!
Та що ти! Їй вже двадцять.
Олексій підійшов ближче до Оленки.
До того ж у Марти дуже заможний батько. Я, нарешті, заживу по-людськи! Зрозуміла? Вона ще й дитину мені подарує, не те що ти
Кожне його слово вражало Оленку болючіше за інше. Вона усвідомлювала, що їхній шлюб довго не триватиме, адже дітей вони так і не мали.
Та Оленка й гадки не мала, що все це станеться такою принизливою, жорсткою формою.
Вона з Олексієм прожили майже пятнадцять років. Життя було різне сварки, радощі, примирення. Але Оленка твердо вірила: без поваги в родині нічого не буде.
Ти б хоча для пристойності заплакала, гірко кинув він. Якось незручно себе почуваю.
Оленка тримала голову високо.
Чого я повинна плакати? Я щиро рада за тебе! Нехай хоч хтось з нас збільшить свої шанси на щастя.
Олексій роздратовано відмахнувся.
І досі згадуєш свої малювання? Це навіть не робота!
Та хіба ні? Це моє захоплення. Якби я менше працювала, а ти більше заробляв, теж би могла мистецтвом займатися.
Навіщо? Тобі й так займатися нічим. Дітей народити не змогла тільки працюй!
Оленка повернулась до чоловіка, який безуспішно боровся із застібкою на своїй валізі.
Слухай, а твоя вже наречена працювати не буде. На що ж ви житимете? Ти ж не дуже роботящий.
Це вже не твоя справа. Але скажу: нам не довго ще самотужки а потім, коли Марта буде вагітна, її батько нас сипоне грошима. А поки вистачить і гривень, переживати не варто.
Олексій нарешті спакував речі, грюкнув дверима та вийшов. Оленка зіщулившись підійшла до вікна.
До підїзду підкотив червоний новенький «Пежо». Звідти вискочила Марта, обійняла Олексія просто на очах у всіх сусідів та бабусь. Не змогла він піти тихо й гідно
Чомусь Оленка відчула не жаль, а скоріше полегшення. Останні місяці їхнє життя було схожим на дешеву драму.
Олексій давно залишався ночувати десь, і Оленка усе розуміла, та сама стосунки розірвати не мала сили.
Вона набрала подругу.
Соломіє, привіт! Які плани на вечір?
Ти з печалі вибралася? здивовано озвалась та.
Та яка печаль, Соломіє. Було трохи смутку, але не більше. Давай кудись підемо? Відсвяткуємо, навіть є привід!
Тиша зависла у слухавці, потім Соломія розважливо спитала:
Оленка, ти точно в нормі? Що пила з таблеток? Можливо, температура піднялась?
Облиш! Все гаразд.
Гаразд, я «за» набридло дивитись на тебе сумну! Тільки
Що?
Як твій Олексій тебе відпустить? Хто йому каву принесе, соплі витре?
Соломію, сьогодні о сьомій у «Перлині»!
Оленка відклала слухавку. Колись вона тієї Соломії дірки на вухах наробить Давня дружба цього не псувала. Оленка гордо посміхнулась, взяла легеньку сумку й вийшла з дому. Вже обід, а скільки ще треба устигнути!
Соломія кидала погляди на годинник Оленка ніколи не запізнювалась, а тут уже минуло пять хвилин.
Нарешті зайшла подруга і Соломія отетеріла. Ще й усі інші за столиками подивились.
Оленка завжди носила довге волосся, зібране у пучок. Тепер у неї було світле коротке каре. На обличчі професійний макіяж, ідеальна помада й румянець.
Замість звичних штанів легка лляна сукня, що підкреслювала фігуру краще за будь-які джинси.
Оленко, ти себе не впізнаєш захоплено мовила Соломія.
Тріумф Оленка поклала сумку і сіла.
Ну як?
Та ти просто помолодшала! Не кажи, що ти вигнала Олексія!
Не скажу він сам пішов!
Жінки поглянули одна на одну і розсміялися.
За пів години до них надійшли частування від чоловіка неподалік. Він був років на пять старший за них.
Соломія хитро підморгнула Оленці:
Ну нарешті кавалери пішли!
Оленка легко всміхнулась, помахала чоловікові та запросила його приєднатися. Подруга ледве не впустила виделку.
Вечір затягнувся до пізньої години. Чоловіка звали Дмитро, він жартував, був розумний, ввічливий та приємний.
Всівши Соломію в таксі, він запропонував провести Оленку.
Я хоч пішки піду через все місто, аби тебе провести! Маю машину, але після келиха ні.
Та й не треба далеко! Я живу тут через два провулки.
Біля під’їзду вони були аж під ранок. Гуляли, розмовляли, сміялися.
Оленко, я так і не спитав бачу, сьогодні щось святкували. Не день народження часом?
Ні хоча як подивишся Учора чоловік мене покинув!
Вона засміялась чарівною посмішкою. Дмитро подивився здивовано.
Ото даєш, Оленко Ти вмієш дивувати!
Через три тижні жінки знову сиділи у кавярні.
Як триває з Дмитром? спитала Соломія.
Оленка зітхнула, але щасливо посміхнулась:
Ніколи ще я такою легкою не була Я навіть нічого не приховую а він мій біль тримає, як свою рідну долю.
Але що тебе тривожить?
Ох Олексій не заспокоїться. Чомусь запросив мене на своє весілля.
Оце так! Для чого?
Гадаю, хоче побачити побиту, нещасну колишню, або перед новою дружиною похвалитись знизала плечима Оленка.
Забий! Іди з Дмитром завітаєте, привітаєте й підете. Головне, тримай себе гордо!
Тим часом у ресторані Олексій цілував руку Марті.
Гарна ти сьогодні
Я знаю. Як думаєш, тато прийде?
Він би не пропустив ти ж єдина донька!
Донька Рік ані копійки, усе вчить мене працювати. І це батько
Олексій обійняв дівчину:
Все буде добре, я впевнений як заміж вийдеш, грошей не пошкодує!
Весілля справили у кредит. Олексій та Марта вірили: батько простить і відкриє «грошовий кран».
А твоя прийде? запитала Марта.
Уяви, так! Дзвонила сама!
Не може бути!
Так! Думаю, проситиме повернутись.
Ой, не терпиться побачити!
Коли Оленка пояснила Дмитру, чого прагне, той лише посміхнувся.
О котрій весілля?
О другій дня. Ти ніде не зайнятий?
Як зветься твій колишній?
Олексій.
О, це цікаво! Обов’язково поїду.
Він пояснив усе дорогою до ресторану Оленка була вражена, але нічого не змінила.
До залу вони ввійшли під руку, обидвоє усміхнені та спокійні.
Олексій із Мартом виглядали розгубленими й нещасними. Підійшли ближче.
Тато? прошепотіла Марта.
Олексій пробурмотів:
Оленко?
Він навіть не впізнав дружину важко було подумати, що вона може так змінитися.
Дмитро вручив Марті квіти та конверт:
Добре, що ти створила сімю, повній самостійності. Ми з Оленкою збираємось подорожувати світом.
Він повернувся до Олексія:
Вашій майбутній тещі час відпочити. Передаю доньку у ваші руки. Прощаємося.
Вони вийшли з ресторану. Оленці хотілося сміятися, але вона не впевнена, як відреагує Дмитро. А він зупинився й усміхнувся:
Бач, тепер доведеться тобі вийти за мене.
Оленка задумалась, потім твердо відповіла:
Якщо так треба тоді треба.
Вони пішли обійнявшись, Дмитро вже бронював квитки в краї, де море і сонце.
Життя не закінчується там, де хтось іде, а відкривається новою дорогою сміливим змін відгукується щастя.
