Щоранку Олена прокидається під звук дощу, який хлюпає у вікно, і бачить похмурі хмари над Києвом. Погода наче відчуває її стан тривожний, розгублений, весь у підозрах і непевності.
Вже третю тиждень поспіль її чоловік Андрій пакує спортивну сумку і каже:
Батьки погано почуваються, поїду до них на кілька днів.
Першого разу Олена поставилась до слів чоловіка з розумінням. Свекруха Ганна Іванівна нещодавно перенесла операцію на жовчному міхурі, а свекор, Петро Петрович, скаржився на високий тиск. У шістдесят пять років здоровя вже не те.
Звісно, їдь, сказала Олена. Передай їм вітання, скажи, що я турбуюсь.
Андрій поїхав у пятницю ввечері й повернувся в понеділок рано. Прийшов змучений, мовчазний, наче після важкої зміни. На питання про стан батьків відповідав коротко:
Краще стало, але ще слабкі.
А що болить у мами? допитувалась Олена.
Та все болить. Вік, відмахувався Андрій.
Друга поїздка повторилась через тиждень.
Знову погано? здивувалась Олена.
Мама впала, забилася, тато нервує. Треба допомогти, пояснив Андрій, складаючи чисті сорочки в сумку.
Може, я теж поїду? Допоможу, чим зможу?
Не треба. Там і так тісно. Краще ти вдома залишся.
Олена погодилась. У відносинах із батьками Андрія вона завжди трималася на дистанції. Не навязувалася, не давала порад. Ганна Іванівна стримана, холодна жінка. Спілкувались ввічливо, без особливої теплоти.
Третій раз поїздка відбулась наступних вихідних.
Що сталося цього разу? запитала Олена, спостерігаючи, як Андрій складає джинси і светр.
Татові зовсім погано, тиск стрибає, мама одна не справляється.
А лікаря викликали?
Викликали. Але ти знаєш, як у нас дільничні. Прописав таблетки та й пішов.
Звучав переконливо, але якось механічно, без щирих емоцій людини, що насправді турбується.
Андрій, може, батьків госпіталізувати? Якщо так серйозно?
Не хочуть. Лікарень бояться. Кажуть, вдома спокійніше.
Чоловік закрив сумку та поцілував Олену в щоку.
Не сумуй. Спробую швидко впоратись.
Після його відїзду Олена залишилась зі своїми тривогами. Вона згадувала, коли останній раз розмовляла зі свекрухою телефоном. Місяць тому. Тоді Ганна Іванівна звучала бадьоро, розповідала про город, про роботу Олени, навіть хизувалася врожаєм помідорів і планами на зиму.
Дивно, пробурмотіла Олена, стоячи біля вікна й дивлячись на осінній дощ. Якщо мама так зле, чому не телефонує? Раніше завжди повідомляла, якщо хвора.
У понеділок Андрій повернувся ще похмурішим.
Як справи у батьків? запитала Олена.
Татові краще, мама слабка.
Що лікар сказав?
Який лікар? здивувався Андрій.
Ну, дільничний. Ти ж казав, що викликали.
А, так. Сказав слідкувати. Якщо гірше госпіталізувати.
Андрій швидко переодягся і сів за компютер. Розмова закінчилась.
Надвечір, коли чоловік пішов у душ, Олена взяла його телефон. Вперше в житті вирішила перевірити.
Жодного дзвінка батькам. Ні вихідних, ні вхідних. За два тижні нуль контактів із Ганною Іванівною чи Петром Петровичем.
Як так? прошепотіла Олена. Якщо Андрій живе у них, навіщо дзвонити?
Але бувало й так, що батьки чоловіка самі дзвонили їй, коли Андрій у них. Цього разу тиша.
Четверта поїздка знову у пятницю.
Знову до батьків? уточнила Олена.
Так. Мама температурить, здається застудилась.
Андрій, може я таки поїду з тобою, допоможу?
Навіщо тобі зайві проблеми? відрізав чоловік. У тебе ж роботи вдосталь.
Не важко мені. Врешті це твої батьки. Тож і мої теж.
Олено, не треба. Там тісно. І сама заразишся.
Андрій збирав речі поспішно, погляд уникав її очей, ніби поспішав на потяг.
Якою електричкою поїдеш? спитала Олена.
Звичайною. О сьомій вечора.
Може проведу до вокзалу?
Не треба. Сам доберуся.
Андрій поцілував дружину і поспішно пішов. Олена залишилась у квартирі, повній недомовок та дивних збігів.
Суботнього ранку Олена мучилася роздумами. З одного боку, підозрювати чоловіка без доказів неправильно. Але занадто багато дивного накопичилось за останній місяць.
Невже я така підозріла дружина? дорікала собі Олена. Може, й справді батьки хворі, а я просто всіляке вигадую?
До обіду прийняла рішення. Якщо батьки хворі, вони порадіють турботі невістки. Олена спече пиріг, купить фруктів, збереться і поїде їх навідати.
Зроблю сюрприз! вирішила вона. Заодно й Андрія здивую.
Кухня наповнилась приємним гамом. Олена замісила тісто на пиріг за рецептом своєї мами. Поки пиріг випікався, вона сходила в магазин по фрукти й соки.
На третю годину все було готово. Пиріг остигав, пакет із апельсинами й бананами стояв біля дверей. Олена вдягнула гарну сукню, трохи нафарбувалась і поїхала на вокзал.
У електричці Олена посміхалась, уявляючи як здивує Андрія. Він відкриє двері, побачить дружину з гостинцями, розгублено кліпне, а потім посміхнеться.
Олено, звідки ти? запитає.
Приїхала навідати вас, відповість Олена. Провідати хворих.
До дому батьків дорога тривала півтори години. Ганна Іванівна та Петро Петрович жили в невеликому містечку під Києвом, у двоповерховій хаті з садом. Андрій виріс тут, знає кожен куточок.
Олена підійшла до воріт і натиснула дзвінок. Через хвилину відчинила свекруха.
Олено? здивовано усміхнулася Ганна Іванівна. Ти чого тут?
Виглядає добре щоки рожеві, очі ясні, жодної хвороби. На ній зручний спортивний костюм, волосся прибране хвостиком.
Ганна Іванівна, вітаю, розгублено промовила Олена. Я приїхала вас навідати. Андрій казав, що ви хворієте.
Хворіємо? щиро розсміялася свекруха. Ми здорові, як коні! Де такі чутки взялись?
Олена відчула жар на обличчі, серце забилося частіше, а пакети раптом стали дуже важкими.
Але ж Андрій Він сказав, що доглядає вас. Що ви погано почуваєтесь.
Доглядає? Ганна Іванівна похитала головою. Оленко, ми вже тиждень сина не бачили! А може й більше!
З глибини будинку долинув голос свекра:
Ганно, хто прийшов?
Олена до нас! крикнула свекруха.
Петро Петрович зявився. Сімдесятирічний, сивий, але міцний, в робочій сорочці й брюках, мабуть щойно був у майстерні.
О, невістка! зрадів свекор. Якими долями? Рідко навідуєш!
Петро Петрович, а Андрій де? прямолінійно запитала Олена.
А звідки мені знати? Може на роботі, або вдома у вас?
Він же казав, що до вас приїхав. Що ви хворієте.
Свекор переглянувся із свекрухою.
Олено, ми здорові. Андрій у нас не був давно. Коли, Ганно?
На Петра й Павла, згадала Ганна Іванівна. В липні, на день народження тата.
Точно. З того часу й не телефонував, підтвердив свекор.
У Олени всередині все обірвалось. Кожна Андрієва оповідка, кожна поїздка до «хворих» батьків виявилася брехнею. Відвертою і чистою.
Оленко, ти якась бліда, стурбовано проказала свекруха. Заходь, чай попємо.
Дякую, але мені треба йти, прошепотіла Олена.
Як це «йти»? Тільки приїхала! І пиріг принесла, бачу! не відставила свекруха.
Іншим разом, Олена простягнула пакети. Це вам, пригощайтесь.
А де ж Андрій? не зрозумів свекор. Чому не з тобою?
Не знаю, чесно відповіла Олена.
Свекруха та свекор провели невістку до воріт, переглядаючись спантеличено. Олена йшла до зупинки автобуса мовчки.
В голові крутились думки: де Андрій проводив вихідні? З ким? Чому використав батьків як прикриття? І як довго ця брехня тривала?
Автобус до станції їхав півгодини. Олена дивилась у вікно на сірий вересневий ландшафт і намагалася зібрати думки докупи. Кожна «поїздка до хворих батьків» тепер здавалась фарсом. Кожна відповідь цинічною маніпуляцією.
Значить, поки я хвилювалась за його батьків, він Олена не могла додумати до кінця.
В електричці вона витягла телефон, хотіла зателефонувати чоловіку. Потім передумала. Що питати? Де ти? З ким? Чому брешеш?
Краще дочекатися вдома. Дивитися прямо в очі, коли Андрій почне казати нову брехню.
Додому Олена повернулась о восьмій вечора. Квартира була тихою і пустою. Вона сіла на диван і чекала.
Андрій прийшов у понеділок рано, як завжди. Ключі дзеленчать, двері відчиняються. Чоловік заходить змучений, з тією ж спортивною сумкою.
Привіт, буркнув Андрій, проходячи до спальні. Як вихідні?
Добре, спокійно відказала Олена. А ти як?
Важко. Батьки зовсім погані.
Справді? жінка встала. А що саме з ними?
Мама температурить, тато всю ніч тиск міряв, змучились.
Андрій не дивився на Олену, розкладав речі, діставав з сумки ліки.
Андрій, тихо промовила Олена. Подивись на мене.
Чоловік підняв очі. В них тривога.
Де ти був ці дні? прямо запитала Олена.
Як де? У батьків. Я ж казав.
Твої батьки здорові. Вони тебе тиждень не бачили.
Андрій завмер з сорочкою в руках.
Про що ти?
Вчора їздила до них. Хотіла допомогти. Ганна Іванівна сміялась, коли я спитала про хворобу.
Обличчя чоловіка побіліло.
Ти їздила до батьків? Навіщо?
Бо повірила тобі. Думала, вони справді хворі.
Олено, ти не розумієш
Що саме я не розумію? перебила дружина. Що ти місяць мене обманюєш? Що використовуєш батьків як прикриття?
Це не брехня
А що ж тоді? Олена підійшла ближче. Андрію, де ти був на вихідних? З ким?
Чоловік відвернувся до вікна.
Не можу зараз пояснити.
Не можеш чи не хочеш?
Олено, повір мені. Це не те, що ти думаєш.
А що я думаю? холодно перепитала Олена.
Ну що у мене є інша жінка.
А хіба не так?
Андрій мовчав. Мовчання тривало хвилину, потім ще одну. Нарешті тяжко зітхнув.
Є, тихо визнав Андрій.
Олена кивнула. Дивно, але злості не було тільки порожнеча й кришталева ясність.
Зрозуміло.
Олено, це несерйозно! Просто так вийшло
Трапилось місяць тому?
Ні, раніше. Я не знав, як сказати тобі.
Тому збрехав про хворих батьків?
Я хотів розібратись у собі. Зрозуміти, що мені потрібно.
І зрозумів?
Андрій знову мовчав.
Андрію, ти зрозумів, що тобі потрібно?
Не знаю, чесно відказав чоловік.
А я знаю, сказала Олена. Мені потрібна людина, яка не бреше. Яка не прикривається батьками заради інтрижок.
Це не інтрижка
Називай як хочеш. Наслідок один ти місяць мене обманював.
Жінка зайшла до спальні й дістала невеличку валізу.
Що робиш? стривожився Андрій.
Збираюсь, Олена складала найнеобхідніше. Поживу у Марії, поки розберемося.
Розберемося з чим?
Ти зі своїми почуттями. Я з документами на розлучення.
Олено, не поспішай! Давай поговоримо спокійно!
Про що? жінка закрила валізу. Про те, як ти місяць водив мене за ніс? Як я хвилювалась за твоїх здорових батьків?
Я не хотів завдавати тобі болю
Тому завдав ще більший.
Олена взяла документи із сейфа, поклала телефон і зарядку у сумку.
Якщо виникне потреба щось пояснити телефонуй. Але навряд чи знайдеш виправдання місячній брехні.
А як же наша сімя? Наш дім?
Сімя це довіра, відповіла жінка. А дім можна поділити через адвоката.
Олена пішла до дверей.
Почекай, попросив Андрій. Може, ще спробуємо? Я розірву всі стосунки, ми почнемо спочатку
З чого почнемо? З нової брехні про хворих батьків?
Не буду брехати. Обіцяю.
Андрію, Оленка зупинилась на порозі. Ти вже обіцяв бути вірним чоловіком. Бачиш, як виходить з обіцянками.
Олена вийшла з квартири й зачинила двері. В підїзді тихо, тільки поверхом вище чути музику.
На вулиці мжичить дощ. Такий самий, як місяць тому, коли все почалось. Олена підняла комір куртки і рушила до метро.
Телефон задзвонив, коли вона спускалась під землю. На дисплеї засвітилась імя чоловіка. Олена відхилила виклик і сховала телефон в сумку.
Рішення прийняте в серці. Жити з людиною, яка місяць використовувала батьків як прикриття для зради, вона більше не буде. Довіра зруйнована, сімї нема.
Попереду непрості розмови з адвокатами, поділ майна, нове життя. Але принаймні воно буде чесним. Без брехні про хворих батьків і без потайних поїздок до іншої жінки.
Метро відвозить Олену від минулого до невідомого, але чесного майбутнього.
