Добилася, щоб син розлучився, а потім пожалкувала
Онуку мені вчора знову невістка привела на вихідні, скаржилася мені сусідка Галина Петрівна, коли ми зустрілись на сходах старої хрущівки в Житомирі. Ніяк нагодувати дитину не можу! Мама казала, що справжні княжни багато не їдять! каже малеча, зїла дві ложки, і досить! А сама вся зелена, так і світиться від недоїдання!
Галина Петрівна свою невістку Катерину не злюбила із самого початку, як тільки її вперше побачила Катя була на сім років старша за її сина Ярослава, який лише школи закінчив.
Він жінок до неї й не знав, обурювалася Галина Петрівна. Що тут дивуватись, що так на неї запав! Звабила його своїм досвідом, і все!
Катерина і справді була вродливою й помітною дівчиною. За собою слідкувала, вдягалася зі смаком. Її фігурі заздрили навіть молодші. Карєру будувала, усе життя під контролем. Я нічого дивного в тому не бачила, що Ярослав так в неї закохався чоловіки люблять очима, а тут було що бачити.
Вона дотримувалася правильного харчування і доньку свою цього ж вчила: їсти помірковано, не переїдати, думати про здоровя.
Всього через кілька місяців після знайомства Катерина завагітніла хто зна, чи навмисно, чи випадково, але Ярослав твердо вирішив женитися. Йому щойно виповнилось 18, Катерині 25.
Ярослав відразу після школи вступив у житомирський технікум, навчання поєднував із підробітками. Жити вирішили окремо знімали маленьку квартиру, пізніше купили кімнатку в гуртожитку за кілька тисяч гривень.
Молоде подружжя щасливе було, але Галина Петрівна не припиняла дошкуляти: і готує все не так, і чоловікові сорочку не випрасувала, і дитину не так одягає. Все не те, все не так одні недоліки.
Катерина поступово згорнула спілкування зі свекрухою до мінімуму. Доньку самотужки відводила і в дитсадок, і на гімнастику, шахи. Ледь встигала: з роботи в садочок, потім на гуртки… А ще треба до спортзалу, до майстра манікюру, до перукаря часу майже не лишалося. Вдома бувала рідко.
Ярослав приходив а вдома порожньо: донька на секціях, дружина чи разом із нею, або своїми справами зайнята.
Одного вечора постукала сусідка Маряна тридцятидевятирічна вдова з двома підлітками. На кухні гуртожитку прорвало кран, вона попросила Ярослава полагодити, бо інакше сусідів знизу заллє.
Ярослав був майстровитий, швидко починив усе. Маряна тим часом готувала вечерю макарони з биточками. Вдячна, запропонувала йому тарілку. Ярослав погодився Катерина йому котлет взагалі майже не смажила, не до того їй було останнім часом.
Відтоді Маряна часто кликала Ярослава на вечерю, коли Катерини з донькою не було. На спільній кухні разом їли домашні вареники, пироги, вели неспішні розмови. І якось між ними пробігла іскра вони самі не збагнули, як усе так далеко зайшло, що вже не могли жити без тих затишних вечорів разом.
А що гуртожиток все як на долоні, зайвих очей і вух вистачало. Тож комусь із сусідів не втерпілося донести Катерині, що її чоловік до Маряни ходить зовсім не книжки читати.
Скандал гримів на весь поверх. Катерина, горда як справжня українка, виставила чоловіка за двері речі в коридор, і все. Ярослав не знав, куди подітися: до батьків уже пізно, хіба що до Маряни, яка одразу ж прихистила його.
Доньці Ярослава і Катерини тоді було шість років. Ярославу двадцять пять, Катерині тридцять два, Маряні тридцять девять.
Коли Галина Петрівна дізналася, що син розлучився зраділа: перемога! Але дізналася, що Ярослав пішов до жінки, котра старша на чотирнадцять років і має двох дітей, замовкла…
Її поведінка для мене була дивною. Роки вона мучила Катерину доріканнями лише за те, що старша, а тут спокій, навіть прийняття. Може, нарешті усвідомила власний програш?
Весь цей давній гуртожитський роман розгортався близько пятнадцяти років тому. Весь цей час Ярослав із Маряною поруч дітей спільних у них немає, але живуть у злагоді. Ярославу вже сорок, Маряні пятдесят чотири. Галина Петрівна приймає їх у себе вдома без жодної претензії мир і спокій, повна ідилія. І я бачу, син її по-справжньому щасливий.
А як ви вважаєте: чи може бути щастя, якщо жінка старша?
