Оновлення доступне
Вперше телефон спалахнув червоним прямо під час пари. Не просто екран увесь корпус, стара поцарапана “цегла” Івана, наче запалала зсередини, як жаринка.
Ваню, він у тебе зараз бабахне, пошепки кинув із сусідньої парти Сергій, відсуваючи лікоть. Я ж казав: не став ці піратські прошивки.
Викладачка з економетрики щось креслила на дошці, аудиторія гуркотіла впівголоса, а яскравий червоний відблиск пробивався крізь тканину джинсової куртки. Телефон бринів не звично уривчасто, а ритмічно, як серцебиття.
«Оновлення доступне», написало на екрані, коли Іван, не витримавши, витягнув його з кишені. Під написом іконка загадкового додатку: чорне коло з тонким білим символом, щось між руною та стилізованою літерою «М».
Він кліпнув. Іконка, як сто вже бачених: мінімалізм, модний шрифт, нічого особливого. Але всередині щось стиснулося: ніби додаток дивиться на нього.
Назва: “Mirra”. Категорія: “Інструменти”. Розмір: 13,0 МБ. Оцінок немає.
Встанови, прошепотів хтось праворуч.
Іван здригнувся. Праворуч сиділа лише Соломія, занурена у конспект. Голова нахилена.
Що? нахилився до неї Іван.
Що “що”? відірвалася Соломія. Я мовчу.
Голос не був ані чоловічим, ані жіночим, не був шепотом і не був звуком. Просто постукав у голову, як спливаюче повідомлення.
«Встанови», повторилося, і екран моргнув, підказуючи «Інсталювати».
Іван ковтнув. Він із тих, хто підписується на всі бета-тести, міняє прошивки й лізе туди, куди інші навіть не дивляться. Але зараз було дивно.
Та палець уже натис.
Встановлення пройшло миттєво наче додаток уже був у системі й лиш чекав дозволу. Жодної реєстрації, ані входу через соцмережі, ані списку доступів. Лише чорний екран і напис: «Вітаємо, Іване».
Звідки ти моє імя знаєш? вирвалось у нього вголос.
Викладачка обернулася, впираючись поглядом поверх окулярів.
Молодий чоловіче, якщо ви закінчили розмову зі смартфоном, може, повернемось до моделі попиту і пропозиції?
Аудиторія заіржала. Іван вибачився, сховав телефон під парту, але погляд ковзав по рядку на екрані.
«Доступна перша функція: Зміщення ймовірності (рівень 1)».
Під підписом кнопка: «Активувати». І дрібним: «Увага: використання функції змінює структуру подій. Можливі побічні ефекти».
Ну звісно, буркнув він. Зараз ще кровю підпишусь.
Всередині прокинулась цікавість. Зміщення ймовірності? Черговий фейк-генератор «везіння», максимум реклама і збір даних, а то й засипле спамом «ви виграли iPhone».
Та червоне світіння не стихало. Телефон був гарячим, майже живим. Іван пригорнув його до коліна, прикрив зошитом і натис кнопку.
Екран здригнувся, мов вода під подувом вітру. Мить і світ навколо втих, фарби стали насиченіші, у вухах задзвонило, наче хтось провів пальцем по кришталевому келиху.
«Функція активована. Оберіть ціль».
Під написом поле вводу і підказка: «Опишіть бажаний результат (коротко)».
Іван застиг. Начебто все жартома, а виглядало надто серйозно. Оглянувся: викладачка махає маркером у дошки, Соломія щось пише, Сергій малює танк у зошиті.
«Добре, подумав він. Перевіримо».
Він набрав: «Мене сьогодні не запитають на парі». Руки тремтіли. Натиснув «ОК».
Світ смикнувся. Не гучно, мов крадькома як ліфт, що на міліметр просів і завмер. На мить у грудях западіння, затамував подих. І знов усе по-старому.
«Ймовірність скореговано. Заряд функції: 0/1».
Отже, сказала викладачка, повертаючись у зал. Хто у нас далі по списку
Лід у животі. Він знав ось пролунає його прізвище. Варто лише подумати «аби не спитали» і точно спитають!
Мельничук, промовила. Де він? Як завжди, спізнюється. Добре. Далі Палець ковзнув журналом. Зупинився. Соломія. До дошки, прошу.
Соломія видихнула, закрила зошит і, почервонівши, попрямувала вперед.
Іван сидів, не відчуваючи ніг. В голові стукотіло: «Спрацювало. Це справді спрацювало».
Телефон затих, червоне сяйво згасло.
Він вийшов з університету, оглушений, як після концерту. Березневий вітер ганяє пил, асфальт блищить калюжами, над зупинкою нависає важка сіра хмара. Іван йде, впявшись у екран.
Mirra знову у списку програм, ніби звичайна іконка. Жодного рейтингу, опису. У налаштуваннях порожньо. У системі ні розміру, ні кешу, наче її і не було. Лиш факт: він бачив, як світ сіпнувся. Як змінився.
“Може, збіг”, заспокоював себе. Може, справді не хотіла питати. Або згадала про Мельничука в останню мить.
Та в глибині вирізнялася інша думка: а якщо це не випадковість?
Телефон пищить. На екрані спливає повідомлення: «Доступне нове оновлення Mirra (1.0.1). Встановити зараз?»
Швидко ж ви, бурмоче Іван.
Тисне «Детальніше». Відкривається вікно: «Виправлено помилки, покращено стабільність, додано функцію: Прозорий погляд».
Знову ні розробника, ні версії Android, ні купи тексту. Лиш суха, відверта фраза: «Прозорий погляд».
О ні, відповідає він і втискає «Відкласти».
Телефон образливо пищить і гасне. Через секунду автоматично вмикається, блимає тим самим червоним і пише: «Оновлення встановлено».
Ей! Іван зупиняється посеред тротуару. Я ж
Хтось обминає його, хтось кидає сердите: «Шо ти стоїш?» Вітер приліпив рекламний фантик до ноги.
«Доступна функція: Прозорий погляд (рівень 1)».
Під написом опис: «Дозволяє бачити справжній стан речей і людей. Радіус: 3 метри. Час: не більше 10 секунд поспіль. Ціна: посилення зворотного звязку».
Якого ще зворотного звязку? холоне спина.
Відповіді немає. Лише мяко горить кнопка: «Пробний запуск».
В автобусі не витримав. Затиснувшись біля вікна між тіткою з сіткою картоплі та школярем з рюкзаком, Іван вдивлявся у пропливаючі вулиці, допоки погляд не впав на Mirra.
«Всього десять секунд Просто гляну, що це таке».
Відкрив додаток, натиснув «Пробний запуск».
Світ затих, ніби все лишилось під водою. Лиця людей яскраві, чіткі. Над кожним спалахнули ледь помітні нитки у когось вони щільні, у когось ледве видно.
Іван кліпнув. Нитки тягнулись у нікуди, перетинались, зникали у повітрі. У тітки з картоплею тугі, сірі, деякі порвані, обгорілі. У школяра сяючі сині, що тремтять.
Водій же мав над головою товстий вузол із чорних і рудих ниток, перетягнутий канатом, який тягнувся дорогою кудись уперед. Всередині кишіли тіні, моторошні, мов черваки.
Три секунди Чотири, прошепотів Іван.
Опустив погляд на власні руки. Від запясть під куртку простягались тонкі червоні нитки, як судини. Вони світились, тремтіли. Одна товста, темно-червона йшла просто до телефону й з кожною секундою ставала ширшою.
Під грудьми кололо. Серце зірвалось з ритму.
Досить! він торкнувся екрану, зупиняючи функцію.
Світ стрибнув у реальність. Шум двигуна, сміх, скрип гальм все навалилось одночасно. Засліпило, закрутилось, плями на очах.
«Пробний запуск завершено. Зворотний звязок посилено: +5%».
Що це значить Іван вдавив телефон до грудей, намагаючись заспокоїти тремтіння.
Ще одне повідомлення: «Доступне нове оновлення Mirra (1.0.2). Рекомендується встановити».
Вдома він сидів на краю ліжка, дивлячись на телефон. Кімната мала ліжко, стіл, шафа, вікно у двір з облупленим дитмайданчиком. На стіні вицвілий плакат з «Антаресом», що ще в школі приліпив.
Мати на нічній, батько у рейсі, невідомо де. Квартира дихає тишею й пилом. Зазвичай Іван вбиває тишу музикою, серіалами, іграми. Цього разу серце гупає так, що вся квартира чує.
Телефон блимає: «Встановіть оновлення Mirra для коректної роботи».
Коректної роботи чого? питає він вголос. Того, що ти зробив з людьми? Зі мною?
Чорний канат над водієм згадався. І товста червона нитка, що йшла від його запястя до телефона.
«Ціна: посилення зворотного звязку».
Зворотного чого? повторив Іван, і відповідь вже починала тулитися в думках.
Він завжди вірив: світ це ймовірності. Якщо знати, де штовхнути все зміниться. Але ніколи не думав, що колись отримає у руки справжній інструмент.
«Якщо не встановиш оновлення, рядок з’явився просто на екрані, система почне компенсувати сама».
Яка ще система? Іван підхопився. Ти хто такий?
Відповіді текстом не було. Світ мигнув, у голові задзвеніло. І раптом він почув не голос, а наче структуру. Відчуття коду, не буквами, а відчуттями.
«Я інтерфейс, сформувалось повідомлення. Я додаток. Я спосіб. Ти користувач».
Користувач чого? Магії? сміх глухий, як холод.
«Назви це так, якщо хочеш. Мережа ймовірностей. Потоки подій. Я допомагаю тобі їх змінювати».
А ціна? Іван стискає кулаки. Який зворотний звязок?
На екрані блимає коротка анімація: червона нитка зростає після кожної дії, а потім оплітає силует людини, стискає.
«Кожне втручання посилює звязок між тобою і системою. Що сильніше зміниш світ тим сильніше світ змінить тебе».
А якщо
«Якщо припиниш, пише далі, звязок лишиться. Але якщо система не отримає оновлень, шукає баланс через тебе».
Телефон завібрував, як на вхідний. Нове повідомлення: «Оновлення Mirra (1.0.2) готове до встановлення. Нова функція: Відміна. Виправлено критичні уразливості».
Відміна чого? шепоче Іван.
«Можливість скасувати одне втручання. Лише раз».
Згадує автобус. Чорний канат водія. Нитки людей. Як його власна нитка товстішає.
Якщо я встановлю починає він.
«Можеш скасувати свою дію. Але ціна»
Як завжди, гірко сміється. Завжди є ціна.
«Ціна: перерозподіл ймовірностей. Чим більше виправляєш, тим більше викривлень довкола».
Іван сідає на ліжко, впирає лікті в коліна. З одного боку телефон, що вже заліз у життя, змінив хоча б один день, одну пару. З іншого світ, де він завжди лиш пасажир.
Я ж просто не хотів відповідати на парі Одне маленьке бажання. А вже
За вікном завиває сирена. Десь там, до траси. Іван здригається.
«Рекомендується встановити оновлення. Без нього система може поводитись нестабільно».
Що значить «нестабільно»?
Відповіді немає.
Про ДТП він дізнається за годину. Стрічка новин кидає відео: на перехресті біля університету маршрутка врізається у фуру. Коментарі: «водій заснув», «гальма відмовили», «знову ці дороги».
На стоп-кадрі той самий автобус. Номер збігається. Водій Іван не дивиться далі.
В грудях крижана порожнеча. Вимикає телевізор, але сцена повторюється: чорний канат водія, нитки
Це я? голос тремтить.
Телефон спалахує: «Подія: ДТП на розі Грушевського/Промислова. Ймовірність до втручання: 82%. Після: 96%».
Я підвищив ймовірність стискає кулаки до білизни пальців.
«Будь-яке втручання у мережу ймовірностей викликає каскад змін. Ти зменшив свої шанси бути спитаним. Система перерозподілила навантаження. Десь ймовірність виросла».
Але я ж Я не знав!
«Незнання не скасовує звязку».
Сирена під вікном все ближче. Іван кидається до вікна. Внизу миготять сині проблиски: швидка, поліція. Хтось кричить.
Що тепер?
«Встанови оновлення. Функція Відміна дозволить частково скорегувати мережу».
Частково? Іван повертається до телефона. Ти ж сам показав: кожен рух тут рух там. Якщо щось скасую, що вибухне наступного разу? Потяг? Ліфт? Чиясь доля?
Тиша. Лише миготливий курсор унизу.
«Система завжди шукає баланс. Лиш у тому, береш ти в цьому участь чи ні».
Іван заплющує очі. Спливають обличчя з автобуса. Тітка з картоплею. Школяр. Водій. І він сам: стоїть, бачить нитки і мовчить.
Якщо я встановлю та скористаюсь Відміною зможу скасувати дію на парі? Повернути все, як було?
«Частково. Скасуєш лише одне конкретне втручання. Мережа перебудується. Але це не гарантія відсутності негативних наслідків».
Можливо, той автобус не договорює він.
«Ймовірність зміниться».
Іван дивиться на «Встановити». Руки тремтять. В голові два голоси: «Не грай бога» і «Не стій осторонь, якщо вже вліз».
«Ти вже всередині, підказує Mirra. Канал встановлено. Назад нема. Є лише вибір напрямку».
А якщо нічого не робитиму?
«Тоді система оновлюватиметься без тебе. Але ціну сплачуватимеш ти».
Червона нитка знову мріє. Товстіє.
А як воно виглядатиме?
Відповідь образами: він, змарнілий, з порожніми очима, у цій самій кімнаті. Довкола хаос подій, за які він платить: випадкові аварії, чужі невдачі, випадкові радощі або нещастя.
«Ти станеш точкою компенсації. Вузлом, крізь який проходять викривлення».
Тобто, або я якось керую цим, або стаю запобіжником? Ось вибір!
Телефон мовчить.
Іван встановлює оновлення.
Палець торкається кнопки, світ стрясає. Куди дужче, ніж раніше: очі темніють, дзвенить у вухах, тіло наче розчиняється в пульсуючому організмі.
«Оновлення Mirra (1.0.2) встановлено. Нова функція: Відміна (1/1)».
Зявляється рядок: «Оберіть втручання для скасування».
Відображається лиш одне: «Зміщення ймовірності: не бути спитаним на парі (сьогодні, 11:23)».
Якщо я це скасую
«Час не повернеться. Але мережа ймовірностей перебудується так, наче твоєї дії не було».
Автобус?
«Ймовірність аварії зміниться. Подію, що вже сталася»
Я зрозумів. Я не зможу врятувати тих, хто вже
Щем під грудьми.
«Але ти можеш зменшити наступні».
Тиша. За вікном сирена замовкає, двір знову сірий.
Добре. Відмінити.
Кнопка спалахує. Тепер світ не смикається стає рівним. Мов до цього був схиблений, а тепер хтось підклав під ніжку стільця серветку.
«Скасування виконано. Функція використана. Зворотний звязок стабілізовано».
Все? Це все?
«На даний момент так».
Іван опускається на ліжко. Порожнеча. Ні полегшення, ні провини лише втома.
Скажи чесно, звертається до телефона. Ти звідки? Хто тебе створив? Яка людина вирішила дати таке от в руки комусь?
Довга пауза. Врешті на екрані спалахує: «Доступне нове оновлення Mirra (1.1.0). Встановити зараз?»
Знущаєшся? Я ж тільки-но
«У версії 1.1.0 додано функцію: Прогноз. Покращено алгоритми розподілу. Виправлено помилки моралізації».
Помилки чого? хмикає і навіть усміхається. Мої пошуки правильно та неправильно для тебе помилка?
«Мораль локальна надбудова. Мережа не розмежовує добро і зло. Лише стійкість і розпад».
А я розмежовую, тихо каже Іван. І поки я живий буду.
Вимикає екран. Телефон лежить мовчки, та Іван знає: оновлення вже завантажене. Чекає.
Він підходить до вікна. Внизу малюк намагається злізти на іржаву гойдалку. Гойдалки скриплять, але тримаються. Жінка з візочком іде вузькою стежкою між калюжами, обминаючи лід.
Іван щуриться. На мить здається бачить знову нитки. Тонкі, майже прозорі, що тягнуться від людей до чогось більшого. А може, це лиш гра світла.
«Можеш заплющити очі, шепоче Mirra із глибини свідомості. Але мережа лишається. Оновлення виходитимуть. Загрози зростатимуть з тобою чи без».
Він повертається до столу, бере телефон у долоню. На диво холодний.
Я не хочу бути богом, каже. І не хочу бути запобіжником. Я хочу
Завмирає. Чого ж він хоче? Щоб не питали на парі? Щоб мама не працювала нічами? Щоб батько повернувся? Щоб автобуси не зіштовхувалися?
«Сформулюй запит, мяко підказує додаток. Коротко».
Іван усміхається.
Я хочу, щоб люди самі вирішували свою долю. Без тебе. Без таких, як ти.
Тиша. Нарешті напис: «Запит надто загальний. Потрібна деталізація».
Звісно, зітхає. Ти ж інтерфейс. Не вмієш залишати у спокої.
«Я інструмент. Все залежить від користувача».
Він довго мовчить. Може, як інструмент, Mirra можна використати, щоб обмежити саму Mirra?
А якщо я хочу змінити ймовірність того, що ти потрапиш до інших? Що Mirra встановиться у когось ще, окрім мене?
Екран здригається.
«Операція потребує значних ресурсів. Ціна буде високою».
Вища, ніж бути запобіжником для всього міста?
«Йдеться не про місто».
Про кого тоді?
«Про мережу загалом».
Уявив: тисячі, мільйони телефонів, що спалахують червоним. Люди, що бавляться з ймовірностями, як з іграшками. Аварії, чудеса, ланцюгова реакція. І в центрі така ж нитка, лише товстіша, темніша.
Ти хочеш розмножитись, каже він. Як вірус. Чесно: ти даєш силу, а сам привязуєш.
«Я інтерфейс до того, що вже є. Якщо не я буде інший. Якщо не додаток ритуал, артефакт, угода. Мережа завжди шукає провідників».
Але саме ти зараз у мене. Тож я принаймні спробую.
Він відкриває Mirra. Нове оновлення все ще чекає. Прокручує униз зявився розділ: «Розширені операції (доступний рівень: 2)».
Як отримати другий рівень?
«Використати існуючі функції. Наростити зворотний звязок. Досягти порогу».
Ще кілька втручань заради обмеження тебе? Замкнуте коло.
«Кожна зміна системи енергія. Її джерело звязок».
Довго мовчав. Зрештою зітхнув:
Ні. Я не встановлюватиму оновлення. Не гратимуся з Прогнозом. Але й не віддам тебе іншим. Ти інструмент, тож сидітимеш тут. Тільки зі мною.
«Без оновлень функціонал обмежено. Загрози зростатимуть».
Побачимо. Реагуватимемо по ситуації. Не бог, не вірус адміністратор. Сисадмін реальності, як є.
Фраза чужа, але логічна. Не творець і не жертва той, хто стежить, щоб система не розвалилася.
Телефон думає. Нарешті видає: «Режим обмеженого оновлення активовано. Автоматичне встановлення вимкнено. Відповідальність: користувач».
Вона завжди була на мені, тихо каже Іван.
Він відкладає телефон. Більше не може дивитися на нього як на примітивну залізяку це портал у мережу, долі, совість.
За вікном загорілись ліхтарі. Березнева ніч стає над містом, приховуючи безліч ймовірностей: хтось втратить поїзд, хтось знайде друга, хтось упаде, комусь пощастить
Телефон мовчить. Оновлення 1.1.0 чекає, терпляче висить.
Іван сідає за ноутбук. На екрані зявляється чистий файл. В заголовку пише: «Mirra: протокол використання».
Якщо вже йому випав такий додаток, хай бодай іншим залишаться інструкції. Попередження тим, хто можливо прийде після.
Він починає писати: про Зміщення ймовірності, про Прозорий погляд, про Відміну і ціну. Про червоні нитки, чорні канати. Про те, як легко захотіти не відповідати на парі і як важко потім розраховуватись зі світом.
Глибоко в системі нечутно цокає невидимий лічильник. Готуються нові оновлення десятки функцій, кожна зі своєю ціною. Але поки жодна не зможе встановитися без його рішення.
Світ обертається. Ймовірності переплітаються. А у маленькій кімнаті на третьому поверсі типової хрущовки одна людина вперше пробує написати для магії те, чого в неї ніколи не було: угоду користувача.
Десь далеко, на неіснуючих серверах, Mirra фіксує нову конфігурацію: користувача, що вибрав не силу, а відповідальність.
Це рідкісна, майже неймовірна подія. Але, як показує досвід, навіть найнижча ймовірність має право збутись.
