Катерина первой открыла двері й завмерла на порозі. З квартири долинав звук телевізора, чутно було якийсь балачки на кухні, та в повітрі витав чужий запах. За її спиною Олекса мало не впустив свою валізу такої несподіванки він не чекав.
Тихо, тільки й прошепотіла Катерина, витягаючи руку. Там хтось є.
На їхньому улюбленому дивані бежевому, з візерунком вмостилися двоє незнайомих людей. Чоловік у спортивних штанях натискав кнопки пульта від телевізора, поряд сиділа огрядна жінка з вязанням. На журнальному столику горнятка, тарілки з крихтами, якісь пігулки.
Вибачте, а хто ви? Катерини голос похитувався.
Чужинці озирнулися так буденно, наче зустріли старих знайомих.
А, приїхали, жінка й вязання з рук не випустила. Ми родичі Галини. Вона нам ключі залишила, сказала, що господарів немає.
Олекса зблід.
Яка Галина?
Ваша мама, чоловік нарешті підвівся. Ми із Запоріжжя, Ярчика на огляд повезли. Ваша мама пустила нас сюди, сказала, що ви не проти будете.
Катерина повільно перейшла на кухню. Біля плити стояв підліток, років пятнадцять, і смажив ковбаски. Холодильник був забитий чужою їжею. Стіл завалений брудним посудом.
А ти хто? ледве видихнула вона.
Ярик, хлопець озирнувся. А що, поїсти не можна? Баба Галина дозволила.
Жінка повернулася до передпокою, де Олекса вже діставав телефон.
Мамо, що ти наробила? пробурмотів тихо, але грізно.
У трубці зазвучав веселий голос тещі:
Олексо, приїхали вже? Як відпочили? Я ось Олі ключі віддала, вони з Володею до Києва приїхали, Ярика до лікаря вести. Думала, вас ж нема, та й хата стоїть. То хоч людям на користь. Всього тиждень.
Мамо, ти нас питала?
А що питати? Вас не було. Ти тільки їм скажи, що я за всім доглядаю, щоб лад навели потім.
Катерина вихопила слухавку:
Галино Іванівно, ви справді пустили сторонніх у нашу квартиру?
Яких сторонніх? Та це ж моя двоюрідна Оля! Ми в дитинстві разом на печі спали.
А мені яка різниця, з ким ви там спали? Це наша квартира!
Катрусю, та не кипятись. Родина ж! Вони тихі, нічого не зіпсують. Дитині погано, їм ночліг треба було знайти. Чи ти така скупарка?
Чоловік знову взяв слухавку:
Мамо, приїдь за годину й забери всіх. Усіх.
Олексо, так вони ж до четверга мають бути! В Ярика аналізи, консультації Вони вже й готель оплачували, я їм допомогла гривні зекономити.
Година, мамо. Не встигнеш викличу поліцію.
Він поклав слухавку. Катерина сіла на пуф у коридорі, прикривши обличчя руками. Валізи стояли нерозпаковані, з вітальні дзвенів телевізор, у кухні шкварчали ковбаски. Ще дві години тому, летячи додому, вони мріяли про повернення. А зараз вона відчувала себе гість у власній оселі.
Ми назбираємось, Оля, вже винна, вийшла в коридор. Галина ж казала, що ви не будете проти Ми не мали вашого номера, щоб спитати. Нас запросили ми й погодилися. Думали побудемо тиждень, справи зробимо
Олекса стояв біля вікна, мовчав. Катерина бачила, як напружено він тримався. Він завжди так стояв, коли злився на матір, але не міг виказати цього.
А де наш кіт? раптом схаменулась вона.
Який кіт?
Барсик, руденький. Ми ж ключі для нього залишали.
Не знаю, Оля знизала плечима, не бачили.
Катерина кинулась на пошуки. Барсик забився під ліжко у спальні, аж у найтемніший куток. Очі великі, шерсть дибки. Коли вона спробувала витягти його, він зашипів і притис вуха.
Барсику, рідненький, вона лягла на підлогу. Це ж я. Все вже минуло.
Кіт насторожено дивився на неї. В кімнаті тягло чужим запахом. На її тумбочці стояли пігулки. Ліжко застелене не так, як вона звикла. На підлозі валялися чужі капці.
Олекса сів поруч:
Вибач.
За що? Ти ж нічого не знав.
За маму. За те, що вона завжди так.
Вона переконана права.
Вона завжди так робить Памятаєш, як ми сюди переїхали, вона без попередження заходила? Думав, пояснив. Виходить ні.
З коридору долинули голоси приїхала свекруха. Катерина вдихнула, причепурилася і вийшла.
Галина Іванівна у передпокої стояла образливо:
Ти що, Олексо, глузу позбувся?
Мамо, присядь, чоловік показав на кухню.
Яке присядь? Оля, Володя, збирайтеся, нас вже виганяють. Поїдемо до мене.
Мамо, присядь, я сказав.
Галина нарешті помітила вираз обличчя сина й замовкла. Втрьох пройшли на кухню, де Ярик доїдав ковбаски.
Мамо, Олекса сів навпроти. Поясни мені, як ти взагалі могла допустити, щоб у нашій квартирі, без нашого дозволу, хтось жив?
Я ж допомогти хотіла! Оля потелефонувала, плакала в Ярика приступ, мусили до Києва їхати, а жити ніде Подумала, у вас квартира порожня…
Мамо, це вже не твоя квартира.
Як не моя, якщо я маю ключі?
Ключі, щоб Барсика нагодувати. Не готель тут.
Олексо, ти про що, це ж родина! Оля моя сестра рідна Володя роботяга, а Ярик хворий, їм важко. А ти їх на вулицю женеш?
Катерина налила води. Руці тремтіли.
Галино Іванівно, ви ж не спиталися нас.
А нашо питати? Вас не було!
Саме тому треба було спитати! Олекса підвищив голос. Дзвінок, повідомлення, хоч слово А так поставили перед фактом. Це неповага.
Галина підвелась:
Завжди так. Що не зроблю усе не так. Олю, збирай речі, їдемо до мене.
Мамо, у тебе однокімнатка. Ви ж там четверо не вміститесь.
Змістимось. Лиш би подалі від таких…
Катерина поставила склянку:
Зупиніться. Ви чудово знали, що чините неправильно. Бо тоді подзвонили б наперед.
Свекруха застигла.
Ви усвідомлено діяли сподівалися, що раз уже вони тут, ми ж нічого не скажемо? А змусили нас відчувати себе чужими в своїй хаті.
Я ж хотіла як краще…
Ні. Ви хотіли своє взяти. Це зовсім різне.
Галина вперше за вечір мала розгублений вигляд.
Оля плакала, Ярика болі Я пожаліла.
Це зрозуміло, мовив Олекса. Але ти не мала права розпоряджатися не своїм. Мамо, а якби я, поки ти на селі, пустив до твоєї квартири своїх товаришів? Без твого дозволу. Ти була б рада?
Я б розгнівалась.
То і ми
У кімнаті стало тихо. Із зали долинали звуки зборів. Оля насуплено плакала, Володя складав речі. Ярик стояв у дверях і дивився в підлогу.
Вибачте, буркнув хлопець. Я думав, що можна. Бабуся сказала.
Катерина глянула на нього: звичайний хлопчисько, наляканий. Його вини тут не було.
Ти ні до чого. Йди, допоможи батькам.
Галина витягла хустку, змахнула сльози.
Я й подумати не могла Я ж усе життя для вас, а ви
Ми вже дорослі, мамо, нам по тридцять, маємо свою сімю.
Добре, зітхнула Галина. Ключ заберете?
Заберемо, Катерина кивнула. Вибачте, але довіру втрачено.
Розумію.
Родина Олі зібралася хутко довго вибачалися, ніяково прощались. Галина відвезла їх до себе, пообіцяла якось устаткуватися. Олекса зачинив за ними двері, сперся на них спиною.
Вони обійшли квартиру мовчки. Постіль треба міняти, холодильник розбирати. Всюди сліди чужого: забуті речі, розсунутий стіл, брудний посуд. Барсик усе ще під ліжком і не виходить.
Як думаєш, вона зрозуміла? спитала Катерина, відкриваючи вікно.
Не знаю. Хотілося б.
Якщо ні?
Більше так не буде. Я цього не дозволю.
Катерина обійняла чоловіка. Мовчки стояли серед чужого безладу у власній домівці.
Знаєш, що найприкріше? Катерина відійшла. Кіт. Ми ж через нього ключі залишили, а він тут голодний і наляканий був весь цей час.
Годували ж його, як ти думаєш?
Схоже, ні Миска порожня, вода стара. Зовсім забули.
Олекса присів біля ліжка:
Барсику, пробач. Більше мамі ключів не дамо.
Кіт несміливо висунув мордочку і потроху вийшов, потерся об ноги господаря. Катерина принесла йому їжі, він кинувся, наче голодний тиждень.
Взялися до прибирання. Викинули чуже з холодильника, перестелили ліжко, перемили посуд. Барсик наївся, скрутився коточком на підвіконні. Помалу оселя поверталась до себе.
Увечері зателефонувала Галина. Голос тихий, винуватий:
Олекса, я подумала. Ти був правий. Вибач.
Дякую, мамо.
Катерина дуже ображена?
Олекса глянув на дружину, вона кивнула:
Ображена. Але пробачить. Згодом.
Після дзвінка вони довго сиділи на кухні з чаєм у тиші. За вікном густішали сутінки. Хата очищена, спокійна, знову їхня. Відпустка закінчилась раптово й болісно, та дім, зрештою, залишився домом.
