Ми з тобою таке провернемо, Христина, ти тільки подивишся! Дарина махала руками, сидячи на підвіконні у гуртожитку. Ти у своїй консалтинговій сфері, я в маркетингу, а там раз і відкриємо власне агентство. У нас з тобою все попереду!
Христина підняла голову від конспектів і засміялася, відкидаючи назад важку косу.
Даринко, у нас сесія через тиждень, а ти вже імперію будуєш!
Ну а що, мріяти хіба заборонено? Дарина зістрибнула з підвіконня і плюхнулася поруч на продавлене ліжко. Ну серйозно, Христино. Ми ж не такі, як ті всі курочки з нашого потоку. Ми розумні! Ми точно пробємося.
Христина поклала ручку і глянула на подругу розтріпану, у вицвілій футболці, але з очима, які палали мріями. І чомусь саме в ту мить вона повірила їй абсолютно.
Пробємося, обовязково пробємося тихо погодилася…
Десять років пролетіли непомітно, як один подих…
…Христина гризла ці роки зубами. Стажування в міжнародній компанії десь у Києві, потім безсонні ночі над звітами, бізнес-англійська ранками, китайська у вихідні. Форум, конференції, нові знайомства. Вона карабкалася вверх, обдираючи лікті й коліна, але не зупинялася. До тридцяти років Христина вже носила костюми з італійської шерсті, літала в Токіо на переговори і вже й не памятала, коли востаннє плакала від утоми часу просто не було.
…Дарина зустріла Віктора на третьому курсі. Він працював автомеханіком, пах бензином і дивився на неї так жадібно, ніби вона одна на всьому світі. На четвертому курсі Дарина завагітніла, на пятому кинула університет. Маркетингове агентство розчинилося десь між першими зубками доньки й другими пологами. Тепер її імперія трикімнатна квартира на Позняках, де вона керувала кашами, дитячими капризами і вічно поламаним краном.
Вони ще зустрічалися час від часу все рідше й рідше.
Христина приносила подарунки з відряджень: шовковий шалик з Мілану, набір високогірного чаю з провінції Юньнань. Діставала з сумки фото, показувала храми Кіото, розповідала про переговори з японськими партнерами.
Вони ж нічого напряму не кажуть, уявляєш? Все натяками, невимовними тонами. Я три місяці вивчала їхній етикет, щоб не завалити першу зустріч.
Дарина кивала, крутила в руках пакетик чаю і мовчала. Потім тяжко зітхала.
Добре тобі. А у мене Мишко з садка знову вірус приніс, Віктор на роботі пропадає, грошей постійно нема…
Христина не знала, що відповісти. Між ними ніби виросла стіна різні життя, різні мови, різні запахи її парфуми за 8 тисяч гривень проти Дарининого дитячого порошку.
…На день народження Дарини Христина приїхала прямо з аеропорту. Темно-синій костюм, підбори, укладка ще з бізнес-залу. Влилася у компанію легко, сміялася, розповідала про новий проект, ловила зацікавлені погляди чоловіків і поважні жінок.
Дарина сиділа в кутку…
Сукня старенька, та сама, що на корпоратив Віктора три роки тому. Волосся у хвіст, бо зранку не вистачило часу навіть на фен Мишко капризував. Вона дивилася, як Христина сяє в центрі кімнати, як всі слухають її з розкритим ротом, і всередині повільно підіймалось щось темне, гірке, липке.
Це була не заздрість.
Це було гірше…
Христина зайшла на кухню по водичку і завмерла на порозі. Дарина стояла біля вікна, вчепившись у келих з вином, і дивилася кудись крізь скло невидячим поглядом.
Даринко, ти чого тут одна? Христина підійшла ближче, торкнула подругу по плечу. Ходімо до гостей, Надійка торт виносить.
Дарина смикнула плечем, скидаючи її руку.
Йди. Тебе там вже чекають.
Христина нахмурилась, але не відступила. Налила води, зробила ковток і обережно почала:
Знаєш, я давно хотіла сказати… Ти ж скучаєш за роботою, я бачу. У нас є вакансія, стартова, але перспективна. Можу поговорити з нашими HR, тебе візьмуть на стажування, а там…
Келих гупнув об стільницю, так що вино розлилося бордовою калюжею.
Стажування? Мені?? Дарина розвернулась, і Христина відступила від її обличчя. Мені стажування?!
Даринко, я просто хотіла допомогти…
Допомогти?! Дарина розсміялася, але сміх був злий, надламаний. Ти себе чуєш? О, неперевершена Христина Олексіївна зглянулася до бідної подруги, вирішила ощастити! Спасибі на такій ласці!
Ти не так зрозуміла, Христина намагалась зберегти спокій. Я бачу, тобі складно, ти хочеш іншого життя, просто запропонувала варіант.
А я тебе просила? Дарина наблизилася і Христина мимоволі відступила. Ти змінилася, Христино. Колись була нормальною, а зараз… горда стала, зверхня. Смотриш на всіх з висоти своїх Токіо і костюмів!
Це несправедливо.
Несправедливо?! Дарина зірвалася на крик, з гостинної хтось визирнув, та одразу сховався. А справедливо, що ти всюди показуєш свою ідеальну життя? Інстаграм: я у літаку, я на конференції, мій смузі за 400 гривень! Дуже приємно, ага!
Христина від несподіванки мало не задихнулася…
Я ділюся радістю, даринко. Це нормально.
Радістю?! Дарина гмикнула. Та ти просто хизуєшся! Показуєш, яка ти успішна, а ми тут значить невдахи! Нормальні жінки в тридцять мають сім’ю, виховують дітей, а ти? Скачеш світом, як коза ні чоловіка, ні дитини! Пустоцвіт!
Це слово боляче шарпнуло десь глибоко
Я працювала, Христина ледве стримала тремтіння в голосі. Я ночами пахала, коли ти серіали дивилася. Я мови вчила, коли ти борщі варила. Це мій вибір, я маю на нього право!
Та облиш! По головах ходила от що! Думала, я не знаю, як ти Марічку на роботі обійшла? Егоїстка! Все життя тільки про себе думала!
Христина мовчала, глядаючи на колишню подругу трясучісь губи, червоні плями на щоках, ту розїдену багаторічну злість, яка нарешті прорвалась.
І раптом стало ясно. До відрази ясно.
Ти не мене ненавидиш, Даринко, тихо сказала Христина. Ти себе ненавидиш. За те, що не ризикнула. За те, що здалась. І легше думати, що я погана, ніж зізнатися: ти просто злякалася.
Дарина зблідла.
Іди!
Вже Христина поставила склянку на стіл і попрямувала до дверей. Прощай, Даринко. І удачі тобі з твоїм затишним побутом
Христина взяла сумку з вішалки і штовхнула вхідні двері. Холодний дощ вдарив по обличчю, але вона навіть не здригнулася вирішила йти прямо в цю сіру стіну.
Підбори застукали по мокрому київському асфальту. Дорогий костюм намокав, липнув до спини, туш напевно вже розтіклася по обличчю, але яка різниця. Христина прямувала до метро і з кожним кроком дихати ставало легше.
Дивна річ вона чекала болю. Чекала, що накриє туга за пятнадцятьма роками дружби, за тією дівчиною зі згорьованими очима на підвіконні гуртожитку, за спільними мріями і планами. Але замість болю прийшло незграбне полегшення, трохи соромне.
Їхня дружба померла не сьогодні. Вона згасала поволі, рік за роком, розмова за розмовою. Коли Христина ділилася радістю у відповідь отримувала стиснуті губи. Коли розповідала про плани Дарина закочувала очі. Коли намагалася витягти подругу зі багна та чіплялася за ноги і затягувала вниз.
Христина спустилася в метро і сіла на вільне сидіння, не зважаючи на мокрі сліди, які залишила. Вийняла з сумки дзеркальце, глянула на своє відображення потекла туш, розтріпане волосся, червоні очі. Посміхнулась і сховала дзеркальце назад.
Завтра вона підніметься о шостій, зробить укладку, вдягне інший костюм і поїде на роботу. Бо життя не закінчується через чужу заздрість…
Місяць потому Христину покликав до себе генеральний директор. Вона зайшла в кабінет готова до чого завгодно: нового проекту, критики, чергового марафону переговорів. Але Дмитро Сергійович просто простягнув їй папку. Христина проглянула першу сторінку призначення на позицію регіонального директора азійського напрямку.
Контракт на рік у Сінгапурі.
Ви заслужили, Христина Олексіївна, директор відкинувся в кріслі. Рада одноголосно проголосувала за вашу кандидатуру. Виліт за три тижні, встигнете підготуватись?
Христина підняла очі від документів і кивнула.
Встигну.
Вона вийшла з кабінету, притискаючи папку до грудей, дозволила собі кілька секунд відстояти в порожньому коридорі. За вікном садилося листопадове сонце, малюючи небо золотими й багряними смугами. Десь там, на Позняках, Дарина зараз, певно, варила вечерю і жалілася Віктору на несправедливість світу.
А Христина пакувала валізи у Сінгапур.
І жодного разу ні разу за все життя вона не пожалкувала про свій вибір. Як кажуть у нас: хто на що вчився…
