Добилася, щоб син розлучився, і пошкодувала про це
Невістка знову вчора привела онуку на вихідні, скаржилася мені на сходовому майданчику сусідка Софія. Годую-годую дитину, а вона хіба що дві ложки супу зїсть, та й годі! Каже: Мама казала, що справжні принцеси багато не їдять! А сама аж бліда, як той місяць, через недоїдання!
Софія одразу не злюбила дружину свого сина Миколи Лесю. Причина одна Леся була старшою від Миколи аж на цілих сім років. А він ще стільки юний, тільки-но школу закінчив.
Він до неї й жінок не знав! обурювалася Софія. От і загорівся нею, бо досвідчена, спокусила його, те й годі!
А Леся була дійсно гарною, завжди доглянутою, з гарною фігурою, сучасно одягалася, будувала карєру. Не дивно, що Микола втратив голову від такої жінки. Українські чоловіки, як і скрізь, люблять очима, а тут було на що глянути.
Леся тримала дієту, правильно харчувалася, і дочку з малечку так виховувала: не переїдати, дбати про здоровя, не забувати про себе.
Минуло кілька місяців Леся завагітніла. Чи то навмисне «насолила» майбутній свекрусі, яка всіляко намагалася їх розлучити, чи справді хотіла заміж, чи просто так сталося вже й не важливо. Бо Микола твердо вирішив одружитися. Йому тоді лише виповнилося 18, а Лесі 25.
Отримавши атестат у рідній Тернопільській школі, Микола вступив до технікуму. Навчання поєднував із підробітком вони з Лесею жили окремо в орендованій квартирі, а згодом купили маленьку кімнатку в гуртожитку за гривні, які по крихтах збирали. Жили скромно, але були щасливі.
Та Софія не вгамовувалася: то Леся не так борщ готує, то сорочки синові не догладила, дитину не тим одягнула. Для свекрухи не було у невістки нічого доброго самі мінуси. Говорила їй це в очі, й синові скаржилася, бувало
Зрештою Леся майже зовсім обмежила спілкування із Софією. Сама водила доньку то до садка, то на гімнастику, то у шаховий гурток. Встигала тільки перемикати маршрути між роботою, спортом, манікюром і перукарнею. Дома її майже не було рідко коли встигала порадувати домашньою вечерею.
Микола приходив увечері у хаті порожньо: дочка на гуртках, дружина то теж з нею, то у своїх справах.
Якось увечері постукала у двері сусідка Галина самотня, вдова, з двома підлітками на руках. На спільній кухні гуртожитку затік кран попросила Миколу допомогти, поки сусідам ще на голову не потекло.
Микола вмілими руками все полагодив. Галя в цей час варила макарони з котлетами, й на знак подяки подала хлопцеві тарілку. Миколу це потішило Леся котлет, казала, не смажить, бо некорисно, а домашньої їжі стало менше і менше не було часу.
Відтоді Галина дедалі частіше запрошувала Миколу до себе на вечерю: говорили ні про що і про все, ліпили разом вареники, пекли яблучні пироги. Та тепло-затишно стало їм разом на кухні гуртожитку. І якось зовсім непомітно для себе вони вже не могли один без одного обходитися. Серця їхні зігрілися під старенькою лампою простої львівської кухоньки.
У гуртожитку життя на очах, а сусіди слідкують кожен за кожним. Хтось із них переказав Лесі, мовляв, Микола зачастив до Галини не просто каву пити.
Скандал був гучний: чути було на весь поверх. Леся, вразивши гордість, виставила Миколу за двері, а речі викинула у коридор. Йому не мала куди йти, окрім до Галини, яка охоче прийняла його в себе.
Доньці тоді було шість, самому Миколі двадцять пять, Лесі тридцять два, а Галині вже тридцять девять.
Коли Софія дізналася, що син пішов від Лесі, спершу зраділа перемога! Але коли почула, що поселився тепер з жінкою ще старшою, та ще й з двома дітьми, наче й слова втратила…
Вона стільки років чіплялася до Лесі за кожну дрібницю, бо та старша, а тут прийняла все мовчки. Мабуть, усвідомила, що сама винна…
Пройшло вже понад пятнадцять років від тієї розлуки. За цей час Микола живе з Галиною, хоч спільних дітей у них не зявилося. Але живуть у мирі й злагоді. Марію і Тимка Галининих підлітків Микола прийняв, як рідних. Софія з роками помякшала, запрошує всіх до себе в хату, сварок більше не буває. Відчувається спокій і затишок у їхній родині.
Я ось згадуючи думаю: чи справді для щастя роки мають таке значення? Життя покаже…
