Оце салат ти сама різала, чи знову та сама доставка, якою ти мого сина годуєш тією магазинною хімією? Галина Сергіївна, стулюючи вуста, гидливо тикала виделкою в тарталетку з вершковим сиром і фореллю.
Марічка зітхнула так глибоко, ніби аж легше стало, й поправила складку на улюбленій сукні. Їй щойно виповнилося тридцять пять. Кругла дата. Хотілося бути в центрі уваги на власному святі, приймати обійми й просто пишатися собою. Але замість того вона стояла у своїй вітальні й почувалася ніби школярка, яка не підготувалась до контрольної.
Галино Сергіївно, це з ресторану з доставкою, там шеф-кухар італієць, намагалася зберегти посмішку Марічка. Ви ж знаєте, я до восьмої вечора на роботі, фізично не встигаю приготувати самотужки на пятнадцять людей.
Та чого ж, ми у свій час теж працювали. І в полях, і на фабриці. Але чоловік ніколи не їв магазинного. Зовсім розбалутий Олег, бідний мій хлопчик. Дивись, худий став. Очі впали…
Тут у кімнату, потираючи руки, зайшов «бідний» Олег тридцять вісім років, з кольором щік, як мак, і кілограмів сто ваги.
О, мамо! Марічко! Який неймовірний стіл! А ці рулетики з баклажанами шалено люблю!
Галина Сергіївна тільки кліпнула у відповідь, але промовчала. Гості-от-от мали прийти. Марічка метнулась на кухню по гаряче, зціпивши всередині весь свій неспокій. Це ж не вперше. Всі пять років подружнього життя Галина Сергіївна затято воювала за шлунок свого сина: носила судочки зі своїми котлетами, холодцем, пиріжками, докоряючи: «Оце хоча б поїсте по-людськи», «Марічка у нас зайнята, асылує бізнес». Марічка змовчувала. Вона ж керувала логістичним відділом у великій компанії, отримувала зарплату більшу за Олега й вважала нормальним замовляти клінінг і доставку їжі. Адже купувала собі за ті гроші час, що присвячувала спорту, книжкам чи вечорам із чоловіком.
Але для Галіни Сергіївни жінка, яка не вміє сама крутити вареники якась не така господиня.
Дзвінок у двері й почалась метушня. У квартирі пахло парфумами, квітами і щастям. Друзі, колеги, мама з татом… Привітання, обійми, «на борщ», сертифікати до спа, тулиться все до купи на столі. Атмосфера розтанула, навіть Марічка розслабилась й вирішила не звертати уваги на кислу міну свекрухи.
Дійшла черга до торта. Тут Галина Сергіївна, що за весь вечір сиділа як жертва, раптом встала, дзвякнула виделкою по келиху:
Дорогі гості! підняла голос, як на мітингу або при проводах на той світ. Я теж хочу привітати нашу Марічку. Тридцять пять це вже має бути мудрість і розуміння, що є головним у сімї.
Зробила паузу, порпаючись у своїй величезній сумці.
Гроші то вода. Сьогодні є, завтра нема. Краса теж минає. А от уміння оберігати родинне вогнище, піклування про чоловіка це головне. Я думала довго, що подарувати, і вирішила подарую знання.
Галина Сергіївна важко ставить пакунок на стіл. Тиша, тільки десь чайник свистить із кухні. Марічка бере той подарунок товстелезна книжка з золотою окантовкою «Велика енциклопедія домашнього господарства і кулінарії. Золота колекція». На обкладинці жінка з фартухом і каструлею.
Це не просто книга, солодко додала свекруха. Я там спеціально лишила закладки і замітки. Де Олежик що любить… як борщ, щоб був червоний, а не, вибачте, як у когось. Як сорочки крохмалити щоб чоловік виглядав ліпше за начальника. Користуйся, доню. Вчись. Ніколи не пізно стати доброю дружиною.
По кімнаті побіг нервовий смішок. Мама Марічки горіла від злості, але та її зупинила легким стиском руки під столом. Не час. Не тут.
Спасибі, Галино Сергіївно. Дуже… ґрунтовний подарунок, рівно сказала вона й підсунула книжку до вази.
Далі вечір минув наче в тумані. Марічка жартувала, подавала чай, але всередині билося таке приниження, що на очі навертались сльози. Це не був подарунок. Це була відкрита ляпас у блискучій обгортці.
Коли гості розійшлись, а посудомийка весело жужикала на кухні, Марічка сіла на диван із книжкою. Олег, уникаючи будь-яких згадок про презент, винувато притулився.
Не ображайся, вона добра людина, просто по-своєму вихована… хотіла як ліпше.
«Ліпше?» Марічка відкрила книжку. Тут на форзаці від руки: «Улюбленій невістці, щоб мій син нарешті мав домашню їжу, а не ці помиї».
На рецесі котлет: «Фарш крути сама! Мережевий для лінивих!». Про прибирання: «Пил під ліжком лице господині». Про прасування: «стрілки на штанях мають різати серветку!». Це був щоденник претензій, а не книга.
Може, я заховаю це на шафу… та й забудемо, бурмотів Олег, зніяковілий. Вуха вже горіли.
Ні, Олеже, рішуче сказала Марічка й закрила книжку. Ховати не будемо. Зроблю так, як і має бути.
Кілька днів вона була задумана. Не кричала, не дорікала чоловіку, хоча він явно побоювався. Вечорами перегортала той «фоліант», часом щось нотуючи у блокнот.
Прийшла субота. Зазвичай Марічка знаходила привід не їхати на обід до свекрухи, а цього разу сама причепурилась.
До мами? не повірив Олег.
Так, треба відвідати. І мені для неї теж є подарунок. Треба віддати борг.
Тільки молю, без скандалів!
Не буде. Завершимо цю війну.
У квартирі Галіни Сергіївни ідеальна чистота, запах пиріжків і відчуття, що ти у музеї родинного побуту. Господиня у чистому фартусі, впевнена у своїй правоті, зустрічає їх із очікуванням.
Проходьте, пиріжки з капустою, як Оленька любить. Надіюся, ви голодні, а то знаю я ваше харчування…
За столом Марічка бездоганно чемна, хвалить пиріжки, цікавиться здоровям. Свекруха розцвітає.
Як закінчили чай, Марічка дістає з торби нашу знамениту книжку. Галина Сергіївна вже натягує тріумфальну посмішку:
То може щось неясно? Про дріжджове, я допоможу…
Галино Сергіївно, мяко й твердо вступила Марічка, я уважно прочитала ваш подарунок. І дійшла важливого висновку: ця книга квінтесенція вашого досвіду.
Ну от бачиш! вже тішилась свекруха.
Але я не маю морального права залишати її собі, Марічка підсунула томик Галинi Сергіївнi. Там описана ідеальна господиня це ви. Ви досягли майстерності. Але я не ви. Я працюю головою, і мій час коштує стільки, що за ці гроші на тиждень купиться їжі на родину. Три години ліпити вареники для нас розкіш непотрібна. Ми все порахували з Олегом.
Олег пирхає, але сидить як укопаний.
І ще одне, Марічка поклала долоню на книжку. Всі ці «безрука», «лінива», «ганьба» не любов, а біль. Щаслива людина не буде писати гидоти в подарунках.
Свекруха спалахнула.
Як ти смієш? Я життя…
Саме так. Ви присвятили себе хатній роботі. А я хочу жити і разом з вашим сином, спілкуватися, подорожувати, кохати, а не стояти біля плити. Готувати це добре, але не суть щастя.
І тут Марічка дістає конверт.
Я повертаю книжку, вона для вас дорожча. А сама дарую вам абонемент на повний курс у найкращій танцювальній школі міста. Танго. І сертифікат на десять сеансів масажу. Бачу, у вас болить спина після кухні.
Мовчанка. Лиш годинник за старою традицією цокає. Галина Сергіївна дивиться то на книжку, то на конверт.
Танці? В мої роки?
Найліпші, лагідно каже Марічка. Там і група відповідного віку. Може, подивитесь на світ інакше, ніж через пил під чужим ліжком.
Марічка вставала.
Дякую за пиріжки смачні. Олеже, підемо, нам ще у кіно треба.
Олег розправив плечі, глянув на матір і до дружини:
Мамо, дякую за обід. Пиріжки клас! Але Марічка все правильно каже їй не потрібно стояти на кухні. Я й так її люблю. І мені насправді подобається їсти щось новеньке, замовляти доставку Не злись.
Він поцілував ошелешену маму й подав руку дружині. По дорозі з квартири стояла тиша. Свекруха сиділа біля своєї золотої енциклопедії й конверта.
Сіли в автівку Олег аж видихнув на повні груди:
Ну ти дала! Я вже чекав армагеддон, а ти її просто культурно відправила у нокдаун. Про економічний ефект! Браво!
Я ж не жартую, усміхнулася Марічка. Головне позначити свої межі. Твоя мама не погана людина. Просто її так виховали. Їй здається, що тільки важка праця виправдовує існування. А я не хочу страждати.
Думаєш, піде на танці?
Не знаю. Може, викине абонемент. А може, й піде. В усякому разі, книжку мені більше не подарує і “бонусів” у вигляді порад сподіваюсь не буде.
Минув тиждень. Свекруха мала раз подзвонила коротко, по-діловому, про книжку ані слова.
А через місяць, аж під обід у суботу, коли Марічка з Олегом, забивши на всі традиції, грілися в ліжку, дзвенить телефон.
Мамо? Не зможем приїхати? А що сталося?
Олег переводить дзвінок на гучний звязок:
…у нас звітний концерт за два тижні, репетиції майже щодня! Партнер мій, Петро Сергійович, бувший військовий, строгий, зате як веде! Так що, діти, пиріжків не буде. Самі там уже розберетеся із своєю піцою! Бігла туфлі треба розносити!
Відключає. Олег із Марічкою переглядаються і так засяяли обидвоє, що аж животи схопилися від сміху.
Спрацювало! Марічка сховалася в подушки. Петро Сергійович… Тримайся тепер, старий вояко, тепер тобі точно розкажуть, як штани крохмалити!
Зате нам спокій, мяко усміхнувся Олег. Марічко, замовимо суші?
Замовимо! Найдорожчий сет.
І Марічка, лежачи під ковдрою, зловила себе на думці: щоб вирвати перемогу у бійці зі свекрухою, не потрібно бути злою чи підлаштовуватись. Просто віддай чужі очікування тим, кому вони належать, і подякуй життю за чоловіка, який цінує тебе не за борщ, а просто так. Справжній рецепт щасливої сімї він не у книжках, а в щирій любові.
Тримайте лайк, якщо згідні з Марічкою! І розкажіть, як ви реагуєте на подарунки «з натяком»?
