Нічний експрес
Двері старого львівського тролейбуса склались гармошкою, і тепло салону вирвалося назовні у прохолодну ніч. Пятеро друзів ввірвалися всередину, оглушливо стукаючи брудними підошвами по сходинках, трубах поручнів, навіть по ногах кількох пасажирів.
Жоден із поодиноких пасажирів, яких обєднав уночі лише цей єдиний транспорт, не насмілився робити зауваження молодикам, розігрітим хмільним настроєм. У їхніх очах палав дикий вогник, слова з губ сипалися навипередки хто, куди та за які провини. Голоси лунали все гучніше, кожен хотів перекричати інших. Із вибухами сміху молодики натягнули застілля прямо в задній частині салону, дзьобаючи пляшками львівського пива після кожного тосту.
Тролейбус миттєво здригнувся, двері зашипіли, гармошка розпрямилася, і машина мяко рушила з нічної площі Ринок, ковтаючи темну вулицю Коперника. Окрім гучної пятірки, було так із десяток пасажирів, не рахуючи кондуктора. Жінка років під шістдесят піднялася зі свого сидіння, міцно стискаючи в руці котушку квитків.
Молоді люди, передайте, будь ласка, за проїзд, втомлено сказала вона, трохи зітхнувши. Її старі окуляри видавали ще довшу службу, ніж хтось із цих хлопців.
А в нас проїзний! голосно промовив один із компанії.
У мене теж! підхопив другий.
І в мене є! підтримав їх наймолодший, ще зовсім хлопчина з пухом під носом. Хоч тримався впевнено у своїй зграї, але голос у нього зривався.
Покажіть, сухо відповіла кондукторка, не вражена їхньою виставою.
А ви спочатку свій покажіть! найміцніший пирснув на неї словами.
Я кондуктор, тихо відповіла жінка з тим же спокоєм, що у криничній воді.
А я електрик! І що тепер мені за світло не платити? хихикнув той, чия пляшка вже тріснула, а пиво текло по рукаві, залишаючи різкий запах по всьому тролейбусу.
Або платіть, або виходьте, діти, вже суворіше промовила кондукторка.
Як тільки пролунали ці слова, тролейбус зупинився. Решта пасажирів швидко вийшла на темні вулиці, залишивши молодиків сам на сам з ніччю і персоналом.
Тобі ж сказали: у нас проїзні! витріщившись, викрикнув хлопчина з пухом під носом.
Оксано, давай на депо, крикнула жінка водійці.
Так, пані Оксано, рушай на депо, хлопці дружно передражнювали її, намагаючись сховати тривогу за зухвалим сміхом.
Двері зачинилися знову, і тролейбус розвернувся у невідомість. Хлопці ще сміялись ледь з хвилину, поки когось не осінила цікавість:
А як тролейбус повернув на дорозі, якщо він рухається дротами? озвався найрозважливіший.
Інші лише знизали плечима, не надаючи значення питанню.
Тролейбус різко набрав швидкості, гудів, і, як диво, обганяв легковики на широкому проспекті Свободи. Ліхтарі почали моргати, декотрі зовсім погасли у салоні залишилося тільки крізне світло з нічних вивісок та вікон. Кондукторка мовчала та дивилась у темряву.
Ось уже зникли тіні міста й почалась порожня шосейна дорога. У салоні стало темніше, лампочки у водійці світилися уривчасто, а в кишенях юнаків мобільні телефони без звязку та інтернету.
Коли тролейбус виїхав на поле, найзавзятіший хлопець кинувся до кондукторки з погрозами:
А ти знаєш, хто я? Як завтра не зявлюсь у фірмі не побачиш пенсії!
У цей момент згасли і передні фари.
Будь ласка, випустіть мене, мені до ЗНО готуватися треба! захникав наймолодший тремтячим голосом.
Машина летіла, розтинаючи ніч своїм гудком, а молодь нарешті протверезіла. Вони почали пробувати вибивати скло пляшками, дряпали двері-гармошку нігтями, але все намарно.
Тут зявилися перші гривні.
Беріть, здачі не треба! Верніть нас у Львів, ну будь ласка!
Кондукторка й досі сиділа непорушно. Їхні вибачення, сльози і благальні слова нічого не змінювали лише розчинялися в гулкому просторі тролейбусного салону, що мчав без зупинок аж поки не дістався великого озера глухого, невідомого, затягнутого нічною імлою.
Де це ми?.. питали перелякано хлопці один одного.
Нас втоплять, вже плакав юнак із пухом під носом.
Тарасе, може, ти зможеш водити тролейбус? Треба якось їх зупинити з надією в голосі звернувся хтось. Але Тарас тільки похитав головою.
Зненацька відчинилися передні двері, і кондукторка вийшла надвір. У мякому світлі місяця хлопці помітили в її руках довгий предмет.
Все Нас або пристрелять, або втоплять схлипували стоячи разом, а слів підтримати один одного вже не знаходилось.
В салоні раптово спалахнуло світло, і кондукторка, ступаючи рішуче, увійшла назад. В руках у неї виявилися не рушниця, а відро та дві швабри.
Як відмиєте стіни дам ганчірки й відра, візьметесь за сидіння й підлогу. А тоді поїдемо в місто. Чи будуть заперечення?
Пятеро разом похитали головами.
Ніч була довгою. Двоє носили воду, один міняв ганчірки, двоє виносили брудне відро до великої діжки, яка звідкись опинилася поряд. Видно, тролейбус вже не вперше мився біля цього озера.
Завершили під ранок, коли над Львовом спалахнули перші промені. Тролейбус блищав навіть вікна сяяли, як нові. Руки хлопців уже не пахли пивом, а тримали швабру й ганчірку з вправністю. Коли все це закінчилося, кондукторка пробила кожному квиток і тролейбус вирушив назад у місто.
Доки вона розвозила нічних бешкетників львівськими зупинками, за вікном сонце вже зустрічало новий день і нових пасажирів, а ті хлопці ще довго згадували ту ніч із повагою та щемом на серці.
