Як це ти не збираєшся займатися дитиною мого сина? не витримала свекруха.
По-перше, я не відмовляюсь від Іванка. Нагадаю, що вдома саме я після роботи, як нормальна жінка і мама, відпрацьовую другу зміну: готую, перу й прибираю. Я, звісно, можу підказати щось, допомогти але всю відповідальність на себе не брала й брати не збираюсь.
Тобто як це не збираєшся? Ти що, така лицемірка? скривилась свекруха.
Дурна ти, Оксано! Кому треба працювати за дякую? як і очікувалося, на зустрічі випускників Світлана не зрадила своїм звичкам обговорювати і засуджувати все підряд.
Але ті часи, коли Рая не знала, що відповісти, давно позаду. Тепер вона словом не ображена, і миті не втратила, щоб поставити язикату Свєтку на місце.
Те, що у тебе вічні питання, де взяти гроші, не означає, що в інших так само, спокійно знизала вона плечима. Мені від батька дві квартири у Львові дісталися. Одна батькова, ми там з мамою жили до розлучення, а інша спершу дідусева з бабусею, потім татова, а зараз моя. Самі ж розумієте, ціни на оренду у Львові ледь не як у столиці, тож мені і на життя, і на приємності вистачає, тому можу не паритись і роботу обирати не за принципом аби платили. Свєта, ти ж тому й пішла з лікарів у продавці?
Це насправді був секрет. Рая обіцяла не зронити ані слова. Але якщо вже Свєта хотіла зберегти таємницю, то треба було думати, що несеш, а не кликати Раю дурною на очах у всіх.
Вона що, серйозно гадала, що їй таке пробачать? Тут вже точно не Рая така.
Продавець, справді? хтось здивувався.
Ти ж обіцяла нікому! з криком і сльозами Світлана хапає сумку та вибігає з кавярні.
От і правильно, після паузи буркнув Андрій.
Нарешті! Вже допекла скільки можна. А хто її кликав? уточнила Тетяна.
Я всіх скликала, вже винувато мовила колишня староста, організаторка зустрічі Анна. Та що, памятаю, Свєта в школі не цукор була, але думаю: люди часом змінюються. Деякі…
Але не завжди, сміючись додала Рая.
Усі розсміялися. А потім до Раєчки потягнулися з питаннями про її роботу. І це було справді із чистої цікавості без натяків на те, що вибір роботи чи рівень розумових здібностей у неї, мовляв, не такий.
Мало хто розумів, у чому суть її фаху. Та й взагалі, в цю сферу краще й не потикатись міфів вистачає. Усе це Рая пояснювала, доки піднімались нові питання.
А навіщо з ними взагалі возитися? цікавиться хтось ще.
По-перше, якщо вже ніхто не бере наслідки зовсім інші, каже Рая. От у мене в роботі хлопчик, пять років. Коли народжували щось пішло не так, гіпоксія, і тепер затримка розвитку. Але прогноз у малого дуже непоганий просто заговорив трохи пізніше, і тепер батьки тягнуть його то до логопеда, то до невролога. Працьовиті, молодці! Є всі шанси, що в перший клас піде в звичайну школу і все в нього буде гаразд. А якби махнули рукою, було б інакше.
Коротше, поки не бігаєш за гривнею, займаєшся корисними справами, підсумував Валера.
Далі потекла розмова про життя, родини й роботу однокласників. Рая раптом відчула, ніби хтось за нею стежить. Спершу вирішила фанатська уява. Потім знову відчула на собі сторонній погляд. Обережно озирнулась та ні, ніхто її не бачить. Відмахнулась, повернулась до розмови, а згодом і зовсім про це дивне враження забула.
Минув тиждень після тієї зустрічі.
Якось, зранку, збираючись їхати на роботу з парковки біля дому, Рая бачить: машину її хтось запер. Подзвонила за номером на чужій автівці у відповідь чемні вибачення й обіцянка зараз вийти і прибрати машину.
Пробачте, усміхався молодий чоловік, на всі боки вибачаючись. По справах приїхав, ніде було стати. Мене до речі Максим звати.
Рая, відповіла вона. Було в ньому щось таке, що мимоволі розташовувало до себе. Стиль спілкування, одяг, навіть парфуми все проймало до глибини душі. Вона залюбки погодилась з ним зустрітись раз, а потім і ще раз.
Минуло три місяці, і вона вже не уявляла життя без Макса. Тим паче, і його мама, і син від першого шлюбу прийняли Раю ледь не як рідну.
Хлопчик виявився особливим, але Рая своєю професійною інтуїцією швидко знайшла з Іванком спільну мову. Підказала Максу нові підходи у спілкуванні з дитиною, допомогла налагодити контакт і соціалізацію.
До кінця першого року стосунків Рая перебралася до Максима з Іванком. Свою однушку так само здала через агентство, з яким діло мала раніше, і з речами переїхала до чоловіка.
Тут і почалась казка. Спочатку все здавалося дрібницями: допоможи Іванкові зібратись, посидь з хлопчим, поки я скуплюсь. Якось було навіть зручно контакт з дитиною був, справи не горіли.
Але чим далі, тим ці дрібниці ставали новою нормою і перетворювались на звичку.
Довелось Рає поговорити з Максом начистоту: його дитина його відповідальність. Вона, звісно, готова допомогти, але більше 20% обовязків лиш заради його особливого сина брати не стане. Роботи з такими дітьми у неї вистачає й на роботі.
Максим нібито все зрозумів, але незадовго до весілля він і його мама влаштували розмову про реабілітаційну програму для сина й онука. Прозоро натякали, що некрасиво було б, якщо саме Рая цим не займеться у вільний час.
Стоп-стоп. Максе, ми що вирішили? Ти відповідаєш за сина це твій обовязок. Я ж не лізу до мами і не прошу ремонтувати їй квартиру чи вирішувати її проблеми, сама з цим даю раду.
Ну й порівняла, пирхнула майбутня свекруха. Мати це мати, окремо живе доросла людина. А дитина це інше. Ти хочеш і після весілля так само від Іванка носа воротити? Ми це нормальним не назвемо.
Я не відвертаюсь від Іванка. Але після роботи я і так удома, як нормальна жінка, виконую другу зміну. Та ще й реабілітацію брати на себе це вже занадто. Бо це твій, Максе, син і твоя відповідальність.
Я підкажу, пораджу, підтримую але не стану перекладати всю батьківську частину на себе.
Як це не стану? О, яка ти лицемірка! От друзям своїм розказувати тупо тут ти перша, а як справу робити, так в кущі!
Ви взагалі про що? не зрозуміла Рая.
І тут раптом щось зблиснуло в голові: вона згадала, що мама Макса підпрацьовує посудомийкою в тій самій кавярні, де влаштовували зустріч випускників. Все стало зрозуміло.
То це ви вирішили звалити на мене всі свої проблеми, підлаштували все так, щоб дитина на мені сиділа?
Ти думаєш, що я в захваті з тобою зустрічатись? не стримався Макс. Якби не Іван і не твоя робота, я б навіть не глянув у твій бік
Ой, та не треба дивитись, зняла обручку та кинула в розгубленого жениха. Більше й не дивись!
Ще пожалкуєш! одразу зреагували Макс і його мама. Нормальним чоловікам не треба така сіра миша без грошей і майбутнього.
У мене дві квартири у Львові, тож з грішми проблем не маю, відмахнулась Рая.
Вона відійшла, насолоджуючись, як змінились їхні обличчя. Зібрала речі. Зрозуміло, що почались обіцянки сам буду займатись дитиною, більше так не буде, кохаю, не стримався, вибач але сміялась Рая просто у відповідь: упустив Макс мишку, та щось не видно, щоби сумувала саме вона.
З колишніми однокласниками потім ще довго з цього сміялися. А Рая спокійно працювала, зустрічалась з друзями, мріяла знайти людину, яка полюбить її не за гроші чи вміння, а просто тому, що душа близька.
І поки що цілком щаслива. Робота улюблена, друзі поряд, а там, дивись, і кота заведе їй-то точно виховання дасться легше, ніж дехто з чоловіківКоли Рая йшла під вітряним львівським вечором, місто виглядало іншим: яскравішим, допитливішим, сповненим нових початків. Треба було все починати спочатку і було трохи лячно, але лише трохи. За роки вона нарешті зрозуміла: життя як дві її квартири, завжди можна переставити речі, відчинити нові двері, змінити краєвид за вікном.
У той вечір Рая зайшла до маленької кавярні й замовила чай із мятою. Гаряче кружало зігрівало долоні, а смішний бариста співав щось під ніс. За сусіднім столиком хлопчина з особливими потребами малював яскравими фломастерами і щось розповідав мамі. Рая посміхнулася мамі тієї самої відкритої, щирої посмішки, яку дарувала і своїм маленьким пацієнтам.
“Чи не допомогти вам із малюнком?” Рая спитала, і дитина простягнула їй фломастер.
І поки маленька рука впевнено веде лінії, а за вікном уже сутеніє, Всесвіт підморгує: щастя це не умовленість, не вигідна комбінація чи чужі очікування. Це про щирість, свободу обирати й залишатися собою навіть у чужій казці.
Вона повернула малюнок хлопчику, і він засяяв. За спиною шаленіла кавярня, на кухні сміялися офіціанти, а на душі у Раї було вперше за довгий час легко. Шансів на розчарування завжди багато, але нових зустрічей ще більше. І серед тисячі знайомих облич хтось одного разу погляне так, що не треба буде жодних пояснень чи компромісів.
Адже справжнє життя починається тоді, коли ти дозволяєш собі бути чесною. І Рая нарешті це вибрала раз і назавжди.
