Слухай, маю тобі таку історію розповісти, сама не стрималась від посмішки, коли згадувала! Коротше, вся наша старенька пятиповерхівка дивилася, як на другий поверх заселяється нова сімя. То був керівник цеху нашого заводу найбільше підприємство у нашому провінційному містечку десь у Черкаській області.
І чого це вони саме сюди, у стару хрущовку? дивувалась бабця Ніна Яківна, з таким становищем могли б собі і квартиру у новобудові взяти!
Ти не суди по собі, мамо. Тут у нас дім просторий: стелі високі, кімнати окремі й великі, коридор хоч танцюй, а лоджія взагалі, як ще одна кімната! відповідала їй дочка, тридцятирічна одинока Лєся, завжди з макіяжем, та й телефон їм одразу підключили, а в нашому підїзді це рідкість: усього три стаціонарні на девять квартир.
Все тобі побалакати! сердито бурчала Ніна Яківна, сусіди вже стогнуть від твоїх дзвінків. І про нових забудь вони зайняті, не для балачок вони…
Ну, мам, вони зовсім не такі вже й серйозні, ще й молоді, у них донька, Оленка, девяти років, Лєся надулася, майже мого віку, ну може трохи старші…
Нові сусіди, Лідія та Іван, виявились дуже приємними. Ліда працювала у шкільній бібліотеці, а Іван вже десятий рік на заводі, стажист досвідчений.
Лєся знала все про них: вона щоразу заходила подзвонити то подрузі, то колезі. Сусідки жартували, мовляв, Лєсю прокурором треба було народити все дізнається і всім поділиться. Відверто кажучи, не всі у парадному двері їй відчиняли, бо знали, що як сяде до телефону то на півгодини.
З часом Лєся й справді зачастила: то у халатику домашньому прийде, то у новій сукні, шукаючи товариства в молодої сімї. Та тільки от коли вона знову прийшла, Іван навмисно зачинив двері в кімнату з телевізором, щоби не заважала. З Лідою ж особливо не теревенила: Ліда тільки чемно кивала й просила двері за собою прикрити.
Лесю, зачини, будь ласка, а то у мене руки в тісті бачиш?
А що ви готуєте? Знову випічка? У вас постійно щось смачненьке, а я не вмію, зізнавалась Лєся.
Так, це ватрушки на сніданок. Зараз напечу, бо зранку часу не буде, відповідала Ліда та бралась за тісто далі.
Лєся скривилася й пішла засмучена.
Одного разу Іван каже:
Лідо, слухай, вона постійно на нашому телефоні! Мені з роботи не додзвонитись, і друзям також
Я помітила, вона вже заходить, як додому, зітхала Ліда.
Того ж вечора, Лєся знову, нафарбована, вмостилася на пуфі біля телефону. Через десять хвилин Ліда каже:
Лесю, ви скоро? Нам теж дзвінок важливий чекаємо.
Лєся кивнула, поклала слухавку і одразу витягує з кишені плитку шоколаду:
Я ж не з пустими руками! Давайте чай попємо за знайомство!
Ні-ні, сховайте, Оленка побачить а їй не можна, у неї алергія на солодке, відмовила Ліда, у нас шоколад взагалі табу.
Та як же, я ж від душі образилась Лєся.
Та не треба тих вдячностей, і з дзвінками вже обмежте тільки до лікаря чи якщо щось термінове. Ми ж все розуміємо Просто чоловік робочі дзвінки чекає, Оленка уроки робить не до розмов, зніяковіла Ліда.
Лєся мовчки забрала шоколад і пішла. Вирішила: просто Ліда її ревнує до чоловіка
Мамо, вона просто ревнує! Зрозуміла, що я молодша і привабливіша от і все… жалілася Лєся вдома.
Та годі, доню, чужа сімя це не місце для твоїх телефонних розмов, тільки й сказала Ніна Яківна, роби свій домашній телефон і до тебе всі бігатимуть!
Останню спробу Лєся зробила, коли прийшла з блокнотом записати рецепт ватрушок:
Лідо, продиктуй, будь ласка, рецепт! Може, й мені навчитися пекти
Краще у мами спитай, у них там всі рецепти у них все на око, а точних пропорцій я не знаю, сказала Ліда. Мені вже треба йти, вибач, поспішай!
Лєся засмутилась і повернулась додому. Знала ж, що у матері ще з молодості є велика стара зошитка, вся в плямах, з переписами борщів, котлет, супів і, звісно, випічки. Просто останнім часом Ніна Яківна вже не пекла, бо боролася з тиском і вагою.
Але Лєся все ж взяла той старий зошит, полистала, знайшла рецепт і дуже здивувала маму:
Та ти що, справді зібралась щось пекти? вигукнула мати.
А що тут дивного? спокійно відповіла Лєся, закриваючи зошит на потрібній сторінці.
Може, у тебе там із Святославом щось намічається? Я думала, ви вже розійшлися
Ще не розійшлися, буркнула Лєся, а захочу, то ще раз за мною бігатиме.
Так і зроби. Вже час, доню, заміж виходити. А ти рецепти шукаєш може, я щось підкажу?
Поки не треба, треба підготуватися морально, обірвала розмову донька.
За день-два, коли мама повернулася з прогулянки, у квартирі стояв аромат домашньої випічки:
Ти подивись! У хаті пахне ватрушками! здивувалась Ніна Яківна, я ж казала: тільки закохані так печуть!
Тихіше, мамо, сміялась Лєся, іди краще пробуй. Це не пиріжки, а ватрушки по-нашому, з домашнім сиром.
На кухні чайник вже вурчав, на столі красувались чашки та ціла тареля апетитних ватрушок.
Мама розрізала одну й тільки сказала:
От даєш, як у тебе все вийшло! Ми ж давно разом випікали, я думала, ти все забула Моя ти молодчинка!
Ти не тільки хвалі, скажи по-честному: смачно? перепитала Лєся.
Нащо питати? Самій пробуй, це ж просто смакота! відповіла мама й посміхнулась.
Скоро я покличу Славу на чай з ватрушками, жартувала Лєся, як думаєш, йому сподобається?
Та він ще як спробує душі не чаяти буде! Я твого батька ними підкорила ще в молодості… розсміялась мама.
Так Слава і почав до неї навідуватись. Сварились уже менше, мати звикла, що донька більше на кухні, і Славко часто допомагає, сміх стоїть. А коли Лєся повідомила, що вони з Славою подали заяву в РАЦС, у Ніни Яківни аж сльоза скотилась: нарешті!
Лєся й справді дуже змінилася: схудла, прибирала бо ж до весілля! А Славко:
Ну ти й зовсім вже не печеш ватрушки, а на весілля напечеш тортів?
Перед весіллям готували всі разом: Лєся з мамою, й тітка допомагала. І хоч гостей чекали небагато, в основному рідня двоє днів кулінарили.
Молоді залишились у великій кімнаті трикімнатної квартири, і через рік усім у домі нарешті підключили телефони. Лєся була щаслива: дзвонила часто, але вже не засиджувалась, як раніше.
Ой, Марічко, вибач, вже мушу бігти! Славка ось-ось з роботи прийде, а тісто вже підходить!
На кухні знов пахло випічкою Лєся вже чекала на декрет, мала народжувати через місяць, а все не сиділа на місці: розквітла, пекла, готувала для чоловіка. Та й сама вона ватрушки думками з дитинства любила домашній сир, аромат ванілі, смакота така, що словами не передати. Славка навіть від робіт не відтягнеш такої дружини не відпустиш!
Ось так ось, подруга, в простих речах і в клопотах прихований справжній рецепт радості і для сімї, і для самого себе.
