Мої батьки жили разом зовсім недовго. Коли мені було чотири роки, мій батько одного дня пішов з дому і більше не повернувся. Трагічна аварія… Але він залишив мені кілька сімейних фотографій з дитинства і чималу суму грошей на рахунку в банку на моє імя, яка щороку тільки зростала.
За декілька років мама вдруге одружилася й народила мого брата. Так сталося, що я стала служницею для вітчима й мами, а ще няньчила молодшого брата.
Щоразу, коли я спостерігала, як мама ставиться до мого братика, у мене стискалося серце від болю. Вона його обіймала, цілувала на ніч, читала казки, купувала нові іграшки і красивий одяг. Тільки й було, що братик улюбленець.
Вітчим також буквально обожнював своє єдине дитя. А мене… мене ніхто не любив. Та потім стало ще гірше між мамою і вітчимом почались сварки. Він почав пити, вдома лунали крики та бійки. Звісно, діставалося найбільше мені, бо я була чужа й нелюбима. Коли минуло ще кілька років, вони розлучилися.
Я поїхала в інше місто до Львова, вступила до університету й залишила маму з братом в квартирі мого покійного батька у Києві. Додому приїжджала вкрай рідко працювала й вдосконалювалася, щоб мати свою незалежність.
Коли після довгої перерви повернулася, побачила у квартирі молодих людей, яких зовсім не знала. Мама спала на розкладному дивані в кутку кухні, а незнайомці виявилися друзями мого брата. Я вирішила мати з ними серйозну розмову, але на ранок усе стало ще гірше. Мене розбудили і змусили віднести до банку документи, щоб зняти депозит, що лишив мені тато, бо мій брат програв у карти велику суму понад сто тисяч гривень.
Я ніби знову стала тією маленькою дівчинкою, яку тільки використовували для чужих потреб.
Цікаво те, що я приїхала додому з неймовірною новиною, хотіла поділитися радістю про свою вагітність, сподівалася, що зможу відновити наші родинні стосунки. Проте життя вирішило по-іншому. Я подивилася на них і тихо сказала: “Пакуйте речі, відтепер ви переїжджаєте до бабусі в село під Полтавою. Ця квартира належить мені, я більше не дозволю вам тут залишатися”.
Мама з братом просто засміялися мені в обличчя. Це тільки зміцнило моє рішення. Я подзвонила в поліцію, вони допомогли цим родичам швидко зібрати речі та покинути квартиру. Я змінила замки разом зі своїм нареченим і вже планую продати це житло, а на отримані гроші купити нову квартиру в Івано-Франківську для нашої сімї. Я поміняла рахунок у банку раніше мама вже намагалася дістати ці кошти.
Я впевнена, що мій вчинок цілком би схвалив мій тато, адже він завжди хотів для мене найкращогоТого вечора я вперше за багато років відчула свободу, неначе невидимий тягар спав з плечей. Я дивилася у вікно на міські вогні й усміхалася, тримаючи в руках чорно-білу фотографію маленького себе з татом. Нарешті минуле залишилося там, де йому місце за зачиненими дверима.
Уночі мені приснився тато. Він обійняв мене й сказав: “Ти сильна. Ти вже створила свою сімю, бережи її.” Я прокинулася з усмішкою та впевненістю, що більше ніхто не змусить мене відмовитися від власного щастя.
Коли вранці ми з нареченим почали планувати майбутній переїзд, кожен крок здавався маленьким святом. Я нарешті могла уявити, як у нашій новій квартирі лунатиме сміх дитини, наповнюючи простір теплом та любовю тією, якої мені так бракувало колись.
Я пробачила минуле, але не дозволила йому керувати моїм життям. І, мабуть, це і є справжнє дорослішання: не триматися за біль, а давати простір новому своєму, справжньому, щасливому.
Моя мама хоче передати квартиру і гроші, які залишив мені тато, своєму синові!