Мені 41 рік, і я ніколи не зраджував своїй дружині. Але до того, як зустрів її, моє життя було зовсім інше. Святий з мене не був. Серйозних стосунків у мене не було я жив на повну, як вільний чоловік, постійно міняв компанії. Петро мій давній товариш завжди сміявся: «Тарасе, ти навіть імен не запамятовуєш». Я ходив на вечірки щопятниці, суботами дискотеки, а неділю просиджував в кавярні з новою знайомою. Нікому нічого не обіцяв і нікому не був зобовязаний.
Працював я майстром електрики у Львові робота простенька, але добре оплачувана. Після змін ми з хлопцями йшли у «Підземку» або «Гасову Лампу», святкували дні народження, знайомилися з дівчатами. Деякі ночі проводив з кимось, а на ранок як і годиться, зникав. Не тому, що був байдужий, просто не шукав глибини. Я завжди говорив: «Серйозне не для мене».
Все змінилося того дня, коли зустрів Олену. Вона тоді проходила інтернатуру медсестрою у лікарні на Личаківській, а я прийшов лагодити розетку. Поки вона пояснювала проблему, ми почали розмову. Сміялися над своїми іменами, а коли моя зміна закінчилася, вона несподівано простягла мені записку з номером телефону. Я написав їй вже ввечері не як раніше, впевнено і зухвало, а з хвилюванням, наче школяр.
Наші перші прогулянки були прості морозиво на площі Ринок, піца на Кульпарківській, галушки після роботи. Я все рідше задивлявся на інших жінок, не тому що Олена якось вимагала просто увага моя ніби сама перестала розсіюватися. Я відчув: вона не з тих, що проходять повз як вітер.
Коли попросив її стати моєю дівчиною, сказав прямо: «Якщо почнемо, то по-справжньому. Не хочу наполовину». Олена глянула серйозно: «Я не ділюсь». Я відповів: «І я». Саме тоді зрозумів, що вірність це не відвернутись від спокус, а виконувати обіцянку.
Одружилися ми скромно орендували кімнату на Сихові, поклали матрац, а кухню облаштували старою електричною плиткою, яку дали друзі. Олена працювала ночами у лікарні, я брав додаткові зміни грошей вистачало тільки на комуналку та їжу. Про пригоди навіть не думалось тільки мрії, трохи втоми та весела вечірня чайна розмова.
Та спокуси час від часу з’являлись. На роботі колега Світлана писала о дванадцятій ночі, надсилала мені фото і натякала, що я заслуговую на більше, аніж просто втомлену дружину. Одного разу вона дочекалась мене біля стоянки, запропонувала заїхати у готель. Я відмовив сів у машину і поїхав додому до Олени.
На вечірці у приятеля, одна знайома після вина почала торкатися моєї руки, сіла поруч. Я піднявся, знайшов Олену і ми пішли без прощань. Краще здатися грубим, ніж переступити межу, яку не можна відмотати назад.
Друзі жартують: «Тарасе, ти раніше був живчиком, а тепер нудний». Мабуть, вони праві. Колись я думав тільки про себе зараз живу разом з кимось.
Недавно син Андрій запитав, чи був я з іншою жінкою після того як одружився. Я сказав: «Ні». Він здивувався, бо більшість його знайомих мають розлучених батьків через зраду. Я тоді зрозумів моя вибір впливає не лише на шлюб, а й на дітей.
Я був ловеласом, бо не мав обовязків. А в той день, коли вирішив, що Олена та, з ким хочу постаріти, вірність стала не тягарем, а щоденним вибором. І досі не шкодую, що обираю її.
Мені 41 рік, і я ніколи не зраджував своїй дружині. Але до того, як зустрів її, я зовсім не був святим: ніколи не мав серйозної дівчини, жив вільним життям справжнього холостяка.