Дивні сусіди
У квартиру 222, що у будинку 8 на вулиці Тараса Шевченка, поселилися нові сусіди. Подружжя років так під 50, обоє невисокі, худорляві. Він ходить із борідкою і завжди в сірому пальті. Вона любить довгі спідниці та яскраві берети. Привітні у ліфті обовязково посміхнуться, притримають двері, якщо ти з важкими пакетами. А ще, що, згодься, у новобудах рідкість дуже тихі.
Хіба що то тільки спочатку так здавалося. Уже через тижні два Приймаки з 221-ї та Бондаренки з 223-ї квартири почали чудово чути своїх нових сусідів. Оце і стало головною темою для вечірніх розмов за борщем.
Ось як розповідали Приймаки, яким вже по 40 і майже половину життя з одним прізвищем:
Ти бачила наших нових сусідів?
Та бачила, учора разом ліфтом їхали.
І як тобі вони?
Наче нічого такі, звичайні. А що?
Ага, звичайні. Та закохані ті ще…
Та ти що?
Коли ви всі на роботі, у будинку дуже тихо. І все чутно прекрасно. Вони вже кілька днів, уявляєш, вдень забави влаштовують. Ну, такі… дорослі.
Справді?
Ще й з фантазією! Не життя, а серіал якийсь.
Оце так!
Почуєш сам будеш сміятись. Але, чесно, іноді відволікають: то працювати важко, то ніяково стає.
Та нічого, хай собі, людям під півстоліття, а вони «граються».
«Не те що ми…», подумав Приймак, але промовчав.
А на вихідних і сам Приймак став мимовільним слухачем «садівника» та «пані». Червоніли з дружиною на кухні, але слухали…
*****
У молодих Бондаренків Оксани і Костя, яким ледве за тридцять, пятий рік одружені й от-от на первістка чекають:
Костя, ти бачив нових сусідів?
Ага, бачив учора в підїзді. А що?
Якісь вони незвичайні. Вона йому весь час щось смачненьке готує, по запаху як у кафе! А він дарунками одарює. Жодного дня без подарка.
Звідки знаєш?
Правда кажу! Кілька разів бачила його з квітами і пакунком. Додому летить, як на побачення.
Може, вони і не чоловік із дружиною? Може, коханці?
Хто їх знає… Живуть же разом.
На кухні воркують, тільки посуд не бряцать все чути: то хіхікають, то сміються, як зовсім молоді.
Ясненько. Піду футбол гляну.
А в пятницю Костя зустрів сусіда з 222-ї біля ліфта. Той із трояндами, пляшкою чорного вина, по очах видно наснаги набрався на вечір.
*****
Час минав. Уже місяць як дивакувата пара мешкає у 222-ій. Приймаки вже звикли до сусідських «симфоній». Ті все щось вигадують щодня: то пристрасні зітхання, то скрипи наче весь час поспішають насолодитися разом життям, поки є час.
Одного вечора Віра Приймак, соромязливо опускаючи очі, каже чоловіку:
Зайшла сьогодні у ТРЦ, аж потягло до відділу білизни. Дивись, що купила! й розкриває халат.
У Миколи аж очі загорілися. Провів язиком по губі.
А я, каже, днями до магазину навмисно заїхав, у дорослий. Оце цікавинку купив, чи зайде тобі не знаю.
Не спробуєш не дізнаєшся, почервоніла Віра.
*****
А тим часом сусід із 222-ї, приставши вухом до стіни, стиха шепоче:
Пішов процес.
*****
Костя із 223-ї вирішив у обідню сходити до ювеліра. Давненько жінці подарунків не купував колись мало не щотижня радував. Пригадує, шоколадку її улюблену завжди у портфелі мав.
І занесло у ювелірний. А там знайома куртка!
Оксано! кличе. Далеко від дому, ти чого тут?
Просто гуляю, бентежиться.
А я сережки тобі обрав! Тримай.
Оксана розцвіла:
Дякую, любий, цілує. Я якраз вирішила на вечерю карбонару з креветками зробити, памятаєш, як раніше?
Ще й як! Слинки потекли.
Не затримуйся, я до сьомої все встигну, щоб теплу подати.
Добре, каже Костя, а про себе треба іще букет купити…
*****
Ну що там? питає чоловік із 222-ї.
Щось цікаве готує, відказує жінка. І у тих усе налагодилось.
*****
Ще через місяць Приймаків не впізнати мов помолодшали років на десять, все дивляться одне на одного, часу сам-на-сам не можуть дочекатися. То вдвох на дачу, то готель знімають; все шукають способу побути разом.
Тем для розмов побільшало, спільних справ теж.
*****
У Бондаренків скоро перша дитина, а вони наче вдруге зустрічатися почали: то разом у кіно, то на вечерю, то у музей забіжать. Оксана стару книгу рецептів розкопала, Костя щотижня дивує подарунками, а шоколадка для дружини то вже звичка. Коли останні новини бачив сам не згадає.
*****
Ну, як у них справи? питає жінка з 222-ї.
Все супер. Ліжко трохи поскрипує, мабуть, діти вдома. А так веселіше стало, постійно підслуховую. Хочу вже точно знати, що там.
І в сусідів добре. На кухні воркочуть, сміються, запахи на весь підїзд!
Значить, усе чудово! Вклалися у три місяці! Ще пару тижнів і до наступних.
Гарно. Хто наступний на черзі?
Симонова, 4, квартира 65. В 66-ій зовсім забули, хто як зветься. В 64-ій ті ж «дружини», шлюб рятувати треба, порядок!
Добре. Плівки твої поки не буду ховати, пошуми ще трохи. І доставку з ресторану не відміняй, олії ароматичні іще не скінчилися. А ті троянди, яким ти пакет змінював, вже зівяли. Доведеться ще купити.
Куплю, куплю… Спинку тільки помни мені, а тоді спати ляжемоЦього вечора у будинку 8 атмосфера геть змінилася: хтось у ліфті пригощав тістечками, хтось тримався за руки, а у дворі гучніше, ніж зазвичай, звучав сміх. Мешканці віталися і дивились одне на одного трохи закоханішими очима.
А в квартирі 222 двоє сусідів тихо підбивали підсумки за кухонним столом, гортаючи свої записники:
Знаєш, у цьому будинку любов відроджується ще швидше, ніж ми гадали, всміхнулася жінка, піднімаючи келих.
Люди просто іноді забувають… А нагадаєш і в них знову зявляються крила.
Переходимо далі?
Звісно! Любов не може чекати.
І коли вони вийшли у нічний підїзд, їхні тіні розчинилися між поверхами. А від квартир ще довго долинали нові історії щасливого життя, де кожен раптом наважився відчути трохи більше, ніж учора.
