Коли моя мама дізналася, що я вже одружений, маю хорошу роботу і власну квартиру, вона одразу приїхала до мене просити фінансової допомоги.
Мама завжди була досить суворою до мене. Батько часто їздив у відрядження, і мама сама опікувалася мною. Тато мене любив, і кожного разу коли повертався додому, приносив для мене багато подарунків. Мама ніколи не виявляла мені особливої ніжності. Одного разу батько поїхав і більше так і не повернувся.
У школі у мене не було друзів. Я ходив у старенькій, поношеній формі, яку мама знайшла біля смітника. Вона казала: “Носи те, що є. Спершу мені треба влаштувати своє життя, у мене немає на тебе грошей.” Тож я терпляче носив цей непоказний одяг всю пяту класу.
Пізніше сусідка віддала мені форму своєї доньки, яка щойно закінчила школу. Я ходив у ній до самого випускного. А щодо взуття носив будь-яке, яке знаходилося в домі, і те служило мені кілька років, поки не стало мені замалим. Зрештою, я з відзнакою закінчив ліцей і вирішив поступити до університету. Обрав спеціальність економіста. На гуртожитку й надалі одягав речі, які віддавали мені знайомі, що їм набридали.
Одного дня я познайомився з Дем’яном, який вже кілька років як закінчив університет. Ми почали зустрічатися і незабаром він познайомив мене зі своїми батьками. Коли я вперше прийшов до них у гості, мені було соромно за свої старі, потерті черевики. Ноги були мокрі, але його мама зробила вигляд, що нічого не помітила. Наступного дня вона запросила мене ще раз і подарувала нові черевики.
Я переживав, що батьки Дем’яна мене не схвалять, але вони дуже швидко почали ставитися до мене, як до власного сина. Я навіть не розумів, чим заслужив таке тепло. На весілля вони подарували нам квартиру, а після мого випуску свекруха влаштувала мене на роботу у свою фірму, де я отримував хорошу зарплатню понад 30 тисяч гривень щомісяця. Нарешті я міг дозволити собі те, про що раніше міг лише мріяти. Я безмежно вдячний Богу, що він допоміг мені вистояти і знайти щастя.
Коли мама дізналася про моє одруження, достаток і власну квартиру, вона раптом знову зявилася у моєму житті, просячи фінансової підтримки. Нашу розмову почула моя свекруха. Вона одразу викликала чоловіка і сина додому. Зрештою, мій чоловік пояснив мамі, що вона більше не може розраховувати на мене. Він вдячний їй за доньку, але не хоче більше, щоб вона зявлялася у нашому домі. З того часу мама зі мною не спілкується. А я спокійно готуюся до народження нашої дитини.
