Я вийшла заміж у пятдесят і вже думала, що нарешті знайшла своє щастя. Уявіть собі, навіть не підозрювала, який феєричний сюрприз мене очікує…
Я належу до тієї рідкісної породи жінок, які заміж виходять запізно. На жаль, цей пізній старт мав і ранній фініш. Друзі кликали мене «зубрилкою», бо я й справді завжди любила вчитись. Закінчила магістратуру й стала бібліотекаркою. Моя подруга якось познайомила мене з майбутнім чоловіком. Йому було пятдесят девять, але, як кажуть у нас, на безрибї й жаба наречена. А я молодша на девять років ще майже дівка. Ярема буквально одразу розтанув у моєму серці. Досконалий інтелігент, вихований, із захопленням до поезії й літератури. Ми почали спілкуватися, а за кілька місяців Ярема вже стояв із букетом ще теплих квітів і пропонував руку й серце.
Я погодилась. Давно хотіла мати сімю. Після весілля ми оселилися у моїй квартирі у нього ж там донька з родиною жили. Признаюсь чесно уявлення не мала, що мене чекає! Я звикла до самотності та ідеального порядку. А тут пляма борщу на скатертині, ковдра зморщена так, ніби з нею боролися три дні, шкарпетки літають по хаті, а якісь дивні чоловічі дрібнички миготять усюди. Все мене дратувало: від розкиданої преси до постійного хропіння. Здавалося, що він живе в готелі, а я директор закладу на громадських засадах.
Особливо “потішила” фінансова частина. Терпець мій урвався, коли Ярема замість полагодити кран, примудрився його остаточно зламати, а потім ще кличе сантехніка, бо, бач, сам не впорався.
Того дня я зрозуміла: така святенницька терплячість справа не для мене. Ми дорослі люди й кожен зі своїми тараканами в голові. Десь за тиждень ми сіли поговорити. Зясувалося, що йому, виявляється, все ідеально влаштовує. А я людина спокійна, не люблю скандалити. Але і до мирної ноти не дійшли: донька Яреми вже уявляла себе головною в його квартирі відійшла від тата, ніби це спадок у кредит. Тільки через три місяці чоловік погодився на розлучення. А ще вимагав повернути всі подарунки. Ну що ж віддала йому пластиковий кошик для сміття та цей ланцюжок із базару не пропаду й без них…
Ця пригода змусила мене замислитись: а чи дійсно можливо побудувати щасливу сімю після пятдесяти? Одне зрозуміла точно нерви треба берегти, як останню тисячу гривень!
