Згадую, як одного суботнього післяобіду, який тепер здається далеким від сьогодення, зявився мій колишній. Прийшов він із величезним букетом айстр, коробкою цукерок «Корівка», цілим пакетом подарунків та тією посмішкою, якої я не бачила місяцями. Подумала, що, мабуть, прийшов миритися, чи хоча б поговорити про все недомовлене між нами. Було це дивно бо після нашого розриву він став холодним, відстороненим, немов зовсім чужий.
Тільки-но переступив поріг моєї київської квартири, відразу почав говорити: мовляв, постійно про мене думав, сумує, що була я «єдиною жінкою в його житті», що усвідомив усі свої помилки. Говорив він швидко, навіть надто так, ніби готувався до цього виступу заздалегідь. Я лише мовчки слухала, бо не розуміла, звідки вся ця ніжність після довгої мовчанки. Він ще підступив ближче, обійняв і промовив, що хоче повернути «те, що було нашим».
Показав подарунки: парфуми, срібний браслет, лист у гарній коробочці Все виглядало надто романтично. Почав переконувати: нам треба дати одне одному ще один шанс, що він змінився, що зі мною мріє створити все як слід. Чесно кажучи, мені стало ніяково було занадто добре, щоб бути правдою. Тим більше, коли ще були разом, стільки уваги від нього не було й сліду.
Правда відкрилася, коли я запросила його сісти та прямо запитала, чого він хоче. Тільки тоді він почав хвилюватися: мовляв, має «дрібні негаразди з банком», потрібен кредит для «спільної справи», і для цього не вистачає однієї підписи моєї. Ось тоді я зрозуміла, звідки взялися ці всі подарунки й палкі слова.
Я відразу сказала нічого не підпишу. Лице його змінилося на очах. Посмішка стерлася, кинув квіти на стіл, почав кричати: чому не довіряю йому, що це його «шанс усього життя», говорив, немов я йому щось винна. Навіть сказав, що якщо я його ще справді хочу мушу допомогти. Все розсипалося так само швидко, як і почалося.
Коли зрозумів, що не добється свого, перекрутив усе на жалість казав, без мого підпису пропаде, що, як підпишу кредит, він «по-справжньому повернеться», і що це наш шанс почати все з чистого аркуша. Казав це не соромлячись підмішуючи любов до корисливості. Саме в ту мить я зрозуміла: і подарунки, і всі ці слова лише маска для того, щоб я погодилась.
Коли я твердо повторила, що не буде з того нічого, він швидко позбирав свої подарунки: цукерки забрав, парфуми й браслет сховав у сумку лише айстри лишились кинутими на підлозі. Йдучи, назвав мене невдячною й попередив, щоб потім не казала, ніби «не намагався врятувати наші стосунки». Грюкнув дверима так гучно, ніби винною у всьому лишалася я.
А їхнє так зване «примирення» тривало не більше пятнадцяти хвилинЯ закрила за ним двері та довго стояла, слухаючи як його кроки стихали за сходами. Кімната наповнилася тишею, запах айстр повільно линув повітрям, нагадуючи мені про недавню бурю. Я подивилася на квіти, що лежали на підлозі, і раптом відчула дивне полегшення замість зради, замість образи, всередині виросла спокійна впевненість у собі. Вперше за багато місяців я зрозуміла, що моє серце вже не лякається самотності. Айстри, що призначалися для маніпуляцій, стали тихим символом мого нового початку.
Я підняла букет, змахнула з нього пил та поставила у вазу. Солодкий запах наповнив кухню, мовляв: «Життя йде далі і воно вже не про нього, а про тебе». Я заварила собі міцний чай, відчувши тепло в долонях, і раптом засміялася щиро та голосно, як давно не сміялася. Виявляється, мої найбільші страхи були лише тінями минулого. Я сіла біля вікна, глянувши на вечірнє сонце, і вперше чітко відчула: справжній початок ніколи не приходить з чийогось повернення. Він народжується всередині, коли розумієш тепер твій світ належить тільки тобі.
