Під гнітом матері
У свої тридцять пять років Оксана була дуже скромною та, як казали у селі, закомплексованою жінкою. З чоловіками вона ніколи не зустрічалась, хоча вже давно працювала бухгалтеркою після закінчення технікуму залишилась на одному місці в центральній бухгалтерії хлібзаводу.
Про свій зовнішній вигляд Оксана особливо не дбала, ходила в широкому одязі, була трохи повноватою, завжди із сумним поглядом і спущеними кутиками губ. Оксану мати, Ганна, народила у вісімнадцять років, а хто її батько донька так жодного разу й не дізналася. Виховувалася Оксана у бабусі в селі на Черкащині. Там і школу закінчила, а коли вступила до технікуму в Києві, переїхала до матері.
Поки Оксанка росла у селі, Ганна жила у столиці, ходила по вечірках і була надзвичайно красивою та безтурботною. Чоловіки у неї мінялися, як рукавички. В селі з’являлася раз на місяць чи два, привозила якусь ляльку і знову зникала. Бабуся була сувора, тому Оксана ніколи не бачила ласки ні від неї, ні від матері.
І нині Оксана живе разом із Ганною у київській двокімнатній квартирі. Ганна вже понад пятдесят, виглядає молодо і стильно, користується дорогою косметикою, ходить у салон краси, час від часу має побачення. Оксана цілковита протилежність.
Був кінець робочого дня, Оксана передала документи колезі, яка мала заміняти її у відпустці, і з полегшенням вийшла з бухгалтерії.
Ну от і знову відпустка… думала Оксана, у сумці відпускні гривні. Шкода, зараз мати знову їх забере. А я змушена цілий відпустковий час сидіти вдома. Як усе це набридло! Чому я не можу відстояти своє? Я ж уже давно не дитина, але мати тримає мене біля себе Весь час вимагає гроші, до останньої копійки, навіть власною зарплатою не можу розпоряджатися. Немає в цьому житті просвітку
Відчинивши двері квартири, побачила матір у коридорі та вже чекала на неї.
Нарешті прийшла! заявила Ганна. Що, отримала відпускні? Давай сюди!
Отримала зараз дам, дай хоч роздягнусь, спокійно відповіла донька.
Встигнеш роздягтись
Оксана почала копирсатися в сумці, шукаючи гаманець.
Боже, ходиш із такою сумкою, як стара баба, затаскана, сама вже не соромишся? наполегливо сказала мати.
Оксана здивовано підняла очі, і на них виступили сльози.
А в мене хіба є гроші на нову сумку? Ти ж забираєш у мене все до копійки, несподівано для себе випалила донька.
А ти не тільки сумку маєш стару, ти й сама ходиш, мов занедбана, товста, прямо глузувала Ганна. Худни, наводь лад із собою, бо соромно з тобою кудись іти.
Соромно? вигукнула Оксана. А забирати мої гроші не соромно? Я з тобою й не ходжу нікуди! вона вже кричала, а потім різко розвернулась і вибігла з квартири.
Зі сльозами на очах Оксана побігла вниз сходами, вибігла надвір і сіла на лавку біля підїзду, закривши обличчя руками. Скільки часу минуло сама не знала. Але раптом почула голос.
Оксано, ти чого тут сидиш? підняла голову і побачила сусідку, пані Катерину, що жила у першому підїзді. Ти плачеш? жінка присіла поруч і взяла Оксану за руку. Розкажи, що трапилося? Невже все так погано?
Оксана не втрималась і все щиро розповіла Катерині.
Мати забирає всі гроші, сама купує дорогі речі, а я весь час у старих речах. Я сама така змалечку не могла перечити бабусі, тепер і матері. Вона владна і рухає мною як хоче…
Катерина мовчки слухала, і Оксана раптом зашарілась:
Ой, навіщо я це про свою матір… Подумаєте, що я пліткарка й невдаха…
Катерина добре знала Ганну, поважання до неї не мала, а на Оксану завжди з жалем дивилася. Розуміла, що донька зростає під гнітом.
Оксано, досить переживати, ти вже доросла жінка і маєш дбати про себе сама.
Яка з мене жінка, Катерино? Мене ніхто ніколи не любив, ні я
Послухай, тобі треба негайно йти від матері, Оксана перелякано глянула на сусідку.
Та куди мені йти? За мою мізерну зарплату житло не винаймеш. Та і мати розлютиться, чекає від мене відпускні а я забулася, ось… Тільки чомусь цього разу не витримала і вилетіла з квартири.
Кажеш, відпускні ще при тобі? Мати не пропаде, у неї є гроші. Подумай про себе. Якщо хочеш можеш перебратися на мою дачу під Білою Церквою. Там гарний будинок, мій покійний чоловік ще збудував. Ти все одно у відпустці живи там, грошей з тебе не візьму.
Катерино, а тобі не страшно пустити мене в свій будинок? несміливо спитала Оксана.
Та дурниці ти говориш, я ж тебе давно знаю. Сиди, я зараз принесу ключі, адресу і телефон запишу.
Оксана приїхала на вокзал, придбала квиток на електричку і вже сиділа біля вікна, спостерігаючи за пасажирами. Вперше у житті вона виїздила з міста кудись. Нікого її поїздка не цікавила вона мовчки дивилася на пейзажі за вікном. Діставшись зупинки, підїхала до дачі, відкрила двері ключем, зайшла у світлу кімнату.
Охопила незвична тиша. Оксана сіла в крісло, окинула поглядом кімнату.
Яка тиша Як добре бути на самоті Який чудовий світ спокою й свободи, думала вона.
Мати не контролює, не насміхається. На столі лежав пульт Оксана увімкнула телевізор. Йшло ток-шоу, яке раніше дивилась у перервах на роботі, але вдома мати завжди перемикала на свої серіали, ніколи не питала її думки.
Ти й передачі дивишся такі ж, як сама, зневажливо сміялася Ганна.
Оксана ніколи не грубіянила матері у відповідь, просто знижувала голову, коли та сварилася. Щось змінити навіть не ризикувала.
Обійшовши дім, Оксана включила холодильник, поставила туди пачку вареників, трохи сиру і кефір, які купила в магазині біля вокзалу.
Вареники були смачні, а Оксана нарешті заспокоїлася.
Як добре сама, раділа вона.
Через кілька годин задзвонив її телефон. Дзвонила мати:
Що, втекла? Бачила я, як ти з Катериною балакаєш… Хоч подивись, як сама поживеш, швидко прибіжиш назад. Чужих людей слухати собі гірше. Без мене не проживеш, сама ні на що не здатна, загинеш
Оксана вимкнула дзвінок, знала, що зараз почнеться потік образ. Дивно, але їй уже було байдуже. Ввечері зателефонувала Катерина:
Оксанко, як ти там? Освоїлась?
Дякую, Катерино, все гаразд.
Завтра до тебе приїде мій племінник Степан, привезе тобі твої речі.
Які речі?
Ганна принесла мені величезний пакет із твоїми речами і сказала: «Забрала доньку забирай і її речі».
Добре, Катерино. А як я впізнаю Степана?
Він високий, у окулярах, приїде на машині не хвилюйся. І перестань ставити незручні питання, ти вже доросла, навчись любити себе. Купи нові речі, приведи себе до ладу, ти ж симпатична! Просто треба потроху змінюватись. Ну, бувай!
Ранок був неймовірно гарним, із-за вікна світило сонце, по траві блищала роса, десь у саду гавкав собака, а на деревах співали соловї.
Оксана замислилася над словами Катерини, підійшла до дзеркала.
І справді, якщо придивитись маю гарні очі, правда, сумні, густе волосся, а я його вічно заколюю, як бабця. Треба схуднути, мати в цьому права.
Вперше за багато років Оксана спала, як немовля, не прокидаючись. Уранці, відкривши вікно, вдихнула свіже повітря. Їй хотілося працювати, почати нове життя. Вперше загорілася думка змінити роботу і винайняти квартиру у Києві самій. Про маму не згадала серце тремтіло від передчуття змін.
Її роздуми перервав обережний стук у двері.
Хто це? здивувалася Оксана, обережно відчинила.
На порозі стояв високий мужчина у окулярах, із великою сумкою.
Добрий день, тепло посміхнувся він. Я Степан. А ви Оксана?
Так, заходьте, будь ласка, запросила вона.
Тітка Катерина просила привезти ваші речі і допомогти, якщо треба. Я можу підвезти кудись, маю машину, голос чоловіка був приємний. І не соромтесь, Оксано, тітка розповіла трохи про вашу ситуацію. Пробачте
Так Оксана і познайомилась з тим, хто згодом став її чоловіком. Степан щиро полюбив Оксану, бо його перший шлюб не склався. Оксана розквітла поряд із ним, змінила походку, погляд, схудла, захотіла бути красивою для коханого. Пішла у салон краси, змінила стиль.
Невже це я? усміхалась до дзеркала, у її очах зявились іскри.
Степан забрав її до міста у свою квартиру.
Оксанко, я завжди мріяв про таку жінку, як ти добру, щиру, турботливу. Давай не будемо тягнути, ти вийдеш за мене?
Оксана погодилася, відчувала справжнє щастя поруч зі Степаном. Одружилися скромно, запросили і Ганну. Та, як завжди, почала дошкульно говорити за столом, але Катерина швидко поставила її на місце. Мати недовго засиджувалась і пішла, ніхто цього й не помітив, а донька й не сумувала.
Родичі Степана прийняли Оксану, він дивився на неї закоханими очима і думав:
Рано чи пізно, але щастя знаходить кожного. Знайшло воно і нас із Оксаною.
Невдовзі Оксана чекала на дитину, чим була подвійно щаслива. Хоч запізніле щастя, та вона його заслужила. Вона згадувала минуле життя лише у страшному сні, адже нарешті наважилась змінити себе. Оксана розцвіла, бо навчилася любити себе і тих, хто любив її.
Ось так Оксана зрозуміла просту істину: не слід жити під гнітом чужих страхів та вимог, треба набратися сміливості і повірити у себе. Тільки тоді життя дарує справжнє щастя.
