Ти, тату, більше не приходь до нас! Бо як тільки ти йдеш, мама щоразу починає плакати. І плаче аж поки не розвидніється.
Я засинаю, прокидаюсь, знову засинаю, знову прокидаюсь, а мама все плаче. Я її питаю: «Мамо, ти через тата плачеш?..»
А вона каже, що не плаче просто носом шморгає, бо застудилась. А я вже доросла, знаю, що від нежиті так сльози не ридають.
Тато Олі сидів із нею за столиком у кавярні у Львові, обережно розмішував холодну каву у маленькій порцеляновій філіжанці.
А Оля свого морозива не рухала, хоча перед нею лежав цілий шедевр кольорові кульки, зверху зелене листя мяти, червона ягідка і шоколадна поливка.
Жодна шестирічна дівчинка не відмовилась би від такої смакоти. Але тільки не Оля. Вона йшла сьогодні на зустріч, щоб поговорити з татом, як доросла.
Тато мовчав, мовчав, а потім запитав:
Ну що ж нам робити, доню? Не бачитися зовсім? Як же я без тебе?
Оля наморщила милий носик схожий на мамин, трохи картопелькою, і відповіла:
Ні, тату. Ми теж не зможемо одне без одного. Давай так: дзвони мамі й кажи, що щопятниці я з садочка буду з тобою гуляти.
Будемо гуляти, якщо захочеш кави чи морозива підемо в кавярню, я розповідатиму тобі про все наше життя.
Оля ще трохи подумала і збиралась з думками:
А якщо ти захочеш маму побачити, я щотижня на телефон її фотографуватиму і показуватиму тобі. Домовилися?
Тато не дивився на доньку просто усміхнувся і кивнув:
Гаразд. Так і житимемо, Олю.
Оля полегшено зітхнула, нарешті взяла ложечку морозива, але розмову ще не закінчила. Їй треба було сказати найголовніше. Коли у неї від морозива зявилися «вуса», вона облизала їх і стала серйозною, майже як доросла.
Майже жінка, яка повинна турбуватись про свого чоловіка. Ба навіть якщо він вже не молодий тиждень тому у тата був день народження, йому виповнилося двадцять вісім, та Оля намалювала листівку й розфарбувала ту цифру.
Обличчя в Олі стало дуже серйозним, бровки зсунулися і вона сказала:
Я думаю, тобі треба знову одружитися
І щиро, але трішки хитро додала:
Ти ж ще зовсім не старий
Тато оцінив «жест доброї волі» доньки і засміявся:
«Зовсім не старий», кажеш
Оля заохочено продовжила:
Зовсім-зовсім! Он дядько Сергій, що вже двічі до мами приходив, він лисий, трохи Ось тут.
І показала собі на маківці, пригладивши кучерики. А як помітила, що тато насупився, зрозуміла, що проговорилася про мамину таємницю.
Тому притиснула долоні до губ і округлила очі злякалася і розгубилася:
Дядько Сергій? Який це Сергій весь час до вас заходить? Не той, мамин начальник?.. майже на весь заклад запитав тато.
Не знаю, тату Оля трохи розгубилася. Може й начальник. Він приносить шоколад і торт.
І ще, Оля задумалася, чи треба розповідати такі подробиці татові, мамі квіти.
Тато довго стискав пальці на столі, задумався. Оля зрозуміла, що тато приймає важливе рішення просто зараз.
І маленька жінка терпляче чекала, не квапила його. Вже знала, хоч і здогадувалась, що чоловіки довго все обдумують, і їх треба делікатно підштовхувати до правильного.
А хто ще підштовхне, якщо не найдорожча дочка?
Тато мовчав, думав і, нарешті, зітхнув, підняв голову і заговорив Сказав він це таким голосом, як у хорватському драматичному театрі, але Оля ще нічого про Отелло не знала.
Вона ще просто вчилася жити, набиралася досвіду серед людей, бачила, як вони радіють і переживають через дрібниці.
Тато сказав:
Пішли додому, доню. Пізно вже. Я хочу поговорити з мамою.
Оля не стала розпитувати, про що, тільки швидко доїла морозиво. І зрозуміла, що зараз відбувається щось набагато важливіше, ніж ласощі, тому рішуче поклала ложечку, злізла зі стільця, витерла губи рукою, носом шморгнула і сказала, дивлячись прямо на тата:
Я готова. Йдемо
Йшли вони не просто тато майже біг, а Олю тримав за руку, немов прапор тріпотіла вона поряд.
Вибігли до підїзду, а ліфт якраз поїхав угору з сусідом. Тато розгублено подивився на Олю, вона йому у відповідь:
Ну? Чого стоїмо? На сьомому ж ми живемо.
Тато підхопив її на руки й кинувся по сходах.
На татові нервові дзвінки мама відкрила двері, а татко одразу почав із найголовнішого:
Не смій так, Маріє! Який Сергій? Я ж люблю тебе. У нас Оля!
І, не відпускаючи доньку, обійняв маму. Оля обняла їх обох за шию і заплющила очі бо дорослі цілувалися
Іноді в житті буває, що саме проста дитяча любов і щирість допомагає дорослим зрозуміти найважливіше: як би не боліло і не ображало чиєсь слово, родина це завжди міцніше за образи і гордість. Важливо ніколи не забувати любити і цінувати одне одного, навіть коли здається, що все втрачено.
