Не воруши минуле
Часто задумується Тетяна про своє життя, коли вже переступила поріг пятдесяти. Не може вона назвати свою сімейну долю щасливою, і корінь всіх проблем чоловік Іван. Колись вони побралися по великій любові, обидва світилися щастям. А в якусь мить щось із чоловіком змінилося, вона і не відчула, коли те сталося.
Жили вони у селі, в хаті свекрухи Олени. Тетяна старалася, щоб у домі панував затишок, завжди з повагою ставилася до Олени, а та у відповідь відносилась до невістки тепло. Мати Тетяни мешкала в сусідньому селі з меншим сином, часто хворіла.
Олено, як уживаєшся з невісткою Тетянкою? підсміювалися балачки на криниці чи у крамниці, або ж просто дорогою.
А що я можу сказати про Тетяну поганого? Поважна, рукодільна, господарку веде гарно, допомагає мені в усьому, відповідала Олена.
Та хто ж вірить, що у вас злагода! Не буває такого, щоб свекруха невістку хвалила, не повіримо, кивали односельчани.
Мені то байдуже, і йшла Олена кудись далі, не переймаючись плітками.
Невдовзі Тетяна народила донечку Соломію, всі були щасливі.
Тетянко, та Соломійка ж на мене схожа, примружувала очі свекруха, шукаючи риси у внучці, а Тетяна тільки заливалася сміхом, їй однаково, на кого донечка схожа.
Коли Соломії виповнилося три роки, Тетяна народила сина. Знову радісна метушня. Іван працював, Тетяна з дітьми вдома, свекруха допомагала у всьому. Жили спокійно, навіть краще, ніж чимало інших: Іван не пив, як сільські чоловіки. Інші жінки часом шукали своїх чоловіків біля клубу, де вони гуляли й напивалися так, що не могли дійти додому, жінки їх волочили, лаючи на всі світи.
Коли Тетяна вже чекала третю дитину, дізналася про зраду чоловіка. У селі все на виду, швидко рознесли чутку про Івана з вдовою Марічкою. Не полінувалася прийти до Тетяни сусідка Валентина.
Тетянко, носиш ти третю дитину від Івана, а він різко вимовила, невдячний, по інших бабах бігає.
Валю, невже? Я нічого такого за ним не помічала, здивувалася Тетяна.
А коли тобі дивитись, з цими дітьми й господарством? Він живе собі у задоволення. По селу всі знають у нього з Марічкою роман, та й сама нічого не приховує.
Розгубилася Тетяна, свекруха теж знала, але мовчала, шкода їй було невістки. Часом сварила нерадивого Івана, а той лише сміявся:
Мамо, та перестань, баби що хочуть, те й скажуть.
Одного разу прибігла Валентина:
Тетяно, твій Іван щойно заскочив до Марічки, я все бачила! Хочеш лишитись сама з трьома дітьми? Іди до тієї безсовісної й поволочи її за коси. Ти вагітна, Іван на тебе руку не підніме, тараторила сусідка.
Тетяна знала, що не вистачить у неї відваги лізти у сварки Марічку знала добре: жвава, гучна, колись чоловік її втопився пяний на Дністрі, в їхній хаті було все сварки й бійки. Тетяна все ж зважилася піти.
Піду, в очі Івану подивлюсь, сказала свекрусі, та відмовляла її.
Тетянко, куди тобі з животом? Бережи себе
Була пізня осінь, вже смеркало. Постукала Тетяна у вікно до Марічки, чекала, поки та вийде. Але з-за дверей донісся голос:
Чого тобі треба, чого вікна тарабаниш?
Відчиняй, пусти! Знаю, що мій Іван у тебе, люди добрі сказали, гучно Тетяна відповіла.
Ага, саме зараз і відкрию! Іди додому й не ганьбися! та розсміялася з-за дверей.
Постояла Тетяна й пішла додому, зрозуміла ніхто там їй не відкриє. Іван повернувся під ранок, пяний. Він рідко пив, але інколи траплялося. Тетяна не спала.
Де був? Я знаю ти у Марічки, разом пили. Я ж приходила вона дверей не відкрила
Що вигадуєш! обурився Іван. Не був я там, з Григором в шинку посиділи
Не вірила йому, але скандал не піднімала, було уже пізно й вона не любила сварок. А що могла зробити не спійманий, не злодій. Всю ніч думала:
Куди мені йти з двома дітьми, і з третім на підході? Мама нездужає, брат з родиною там тісно. Як ми вмістимось?
Мати завжди радила їй:
Терпи, доню. Раз вже вийшла заміж терпи. І мені з твоїм батьком не легко було: пив, виганяв нас, ховались у сусідів, памятаєш. Та й Іван не пє сильно, і не бє. Така жіноча доля: терпіти.
Тетяна не в усьому погоджувалась, але розуміла: нікуди вона від Івана не піде. Свекруха теж переконувала:
Доню, залишайся. Скоро ще дитинка буде, вдвох будемо ладнати з Іваном.
Третя дочка, Катерина, народилась слабкою, часто хворіла мабуть, нерви Тетяни під час вагітності далися взнаки. Але поступово дівчинка заспокоїлась, а свекруха дбала про неї особливо турботливо.
Тетяно, чула новину? знов прибігла Валентина, Марічка до себе на проживання взяла Миколу, його дружина вигнала.
Ну взяла й взяла. Бог їй суддя, відповіла Тетяна, а всередині раділа, що її Іван туди вже не побіжить.
Та вже через місяць Валентина знову принесла новини:
Микола повернувся до дружини. Марічці знову доведеться чоловіка шукати. А ти свого Івана тримай, бо хто знає, чи не повернеться до тієї Марічки, бурчала сусідка.
Знову у хаті стало спокійно, навіть свекруха раділа. Але якщо в чоловікові сидить той демон, не всидить він з дружиною поруч.
Якось по дорозі з магазину Олена зустріла свою давню приятельку Ксеню:
Олено, і в кого ж твій Іван удався? Тетяна гарна жінка, добряче господарює, і ти її хвалиш, що йому ще не вистачає?
То що, Ксеню, невже Іван знову по інших жінках бігає?
Бігає, ще й як! Тепло, затишок вдома, все готове, апетитно годують, а він до Віри, розлученки, що працює у нашій столовій.
Олена не казала Тетяні одразу, сина потихеньку докоряла, просила отямитися. Але скільки не таї правду, відкрилася вона про це повідомила та сама Валентина. Сльози і вмовляння Тетяни нічого не змінили. Іван, як ходив наліво, так і ходив. Але про розлучення й не думав розумів, що без родини не зможе жити. Та й вірним чоловіком не ставав. Дома все добре, а на стороні розвага.
Олена вже відверто сварилася з сином, та чи послухає дорослий чоловік стару матір? Іван кричав, просив не втручатися.
Мамо, для родини стараюсь, роблю, гроші приношу, а ви з жінкою тільки звинувачуєте. Сплетні бабські слухаєте, сперечався Іван.
Минали роки. Діти виросли. Старша Соломія вийшла заміж у райцентрі, там училася і залишилася з чоловіком. Син закінчив Львівську політехніку, одружився з дівчиною-львівянкою.
Молодша Катерина закінчує школу, збирається вступати в університет у районі. Іван вже заспокоївся, нікуди не ходить тільки робота та дім. Здоровя почало підводити, все частіше лежить на дивані, скаржиться.
Тетяно, щось з серцем чудиться, і в спину дає, потім знову скаржиться, Тетяно, коліна болять, це суглоби чи що? Може, треба у поліклініку в район.
Тетяна не шкодує чоловіка. Її душа давно закам’яніла: скільки ж вона сліз і розчарувань за ним пережила, поки він угамувався.
Доки був здоровий по інших ходив, а зараз лишився скаржитися, думала про себе, нехай тепер його доглядають ті, що були раніше йому цікаві.
Олена вже відійшла у вічність, поховано її поруч з чоловіком. В хаті Івана й Тетяни запанувала тиша. Іноді приїжджають діти та онуки. Обоє радіють. Батько жаліється дітям на здоровя, навіть докоряє дружині, що не доглядає його. Старша донька привозить ліки, турбується про тата, порається й до матері каже:
Мамо, не бурчи на тата, він хворий, а Тетяні боляче, бо донька підтримує батька.
Доню, сам у всьому винний була бурна молодість, тепер хоче, щоб його жаліли. Я не залізна, і власне здоровя змарнувала, коли переживала через нього, оправдовувалась Тетяна.
Син старається підтримати батька, частіше з ним спілкується так вже в чоловіків заведено
Діти ніби не розуміють матері, коли пояснює, що батько зраджував їй, а вона терпіла, щоб дітей без батька не лишити. Скільки їй було тяжко й боляче. Але у відповідь чують таке:
Мамо, не воруши минуле, не муч тата, говорила Соломія, а брат її підтримував.
Мамо, що було те минуло, лагідно гладив по плечу син.
І хоч образливо трохи Тетяні, що діти більше до батька, але розуміє їх, не ображається у кожного свій шлях, своє бачення життя.
Варто вміти відпускати минуле, щоб серце не нівечилося образою. Не варто тримати старі рани час лікує, а життя дарує нові радощі там, де живе злагода і віра в себе.
