Я живу сам у гарній однокімнатній квартирі в самому центрі Києва. Дружина померла пять років тому, і від тітки мені дісталась ще одна квартира двокімнатна, у спальному районі, не в самому центрі, але квартира затишна й добротно облаштована. Я здавав її молодій парі, акуратним і чемним людям, які щомісяця приносили мені орендну плату та перевіряли стан оселі. Два роки жодних нарікань.
Коли мій син одружився, він із невісткою вирішили жити самостійно, зняли квартиру і почали збирати на перший внесок по іпотеці. Я не перечив їм, хоча мав намір у майбутньому віддати їм у спадок квартиру від тітки хай роблять із нею, що забажають: продадуть, відремонтують, оновлять на свій смак.
Через рік після весілля в них народився син. Я став дідом і думав оформити дарчу на сина вже найближчим часом. Та віднедавна сумнівався у своїх намірах.
Змінив своє рішення після свого 60-річчя. Хотів влаштувати для себе справжнє свято: замовив столик у ресторані, запросив багато друзів, знайомих, родичів не забув і про сина з невісткою.
З невісткою я завжди намагався підтримувати нормальні стосунки. Вона дівчина емоційна, інколи різка навіть до мене, але списував усе на молодість і її характер. Але той вечір змінив мої погляди на неї.
Син із невісткою прийшли з маленьким сином. У ресторані було галасливо, тому вони попередили, що довго не залишаться. Я поставився до цього з розумінням.
Коли вони вже збиралися йти, невістка не могла знайти свій телефон. Я пішов за нею шукати гаджет, набрав її номер, щоб полегшити пошуки.
Гості побачили нас метушливими, трохи напружилися й повеселішали, але раптом десь із підвіконня почувся злий гарчальний гавкіт та виття собаки. Усі здивовано повернулися у той бік. Невістка почервоніла, кинулася до вікна знайшла телефон і швидко скасувала дзвінок.
Люди дивилися то на неї, то на мене… Мій брат взяв ініціативу, підняв ще один тост на мою честь, і музика знову заграла, але, як кажуть у нас, осад лишився.
У подальшому гості пошепки обговорювали той дзвінок із характерним «гарчанням» саме на мій номер вона встановила такий рингтон! Наступного дня я запитав про це у сина він, мабуть, чув цей дзвінок не раз. Та син сказав, що в цьому нічого особливого.
Відтоді я обмежив спілкування із ними і вирішив поки що не передавати квартиру у подарунок. Хоча б вибачення хотів би почути. Якщо для них я асоціююсь із собакою хай буде так, вони мають на це право.
А для себе зробив висновок: навіть найближчі люди можуть дивувати. Краще тримати серце відкрите, але не поспішати із великими подарунками, поки не відчуєш справжнього ставлення до себе.
