Зоряна мала важкі пологи, після яких лікарі повідомили їй, що більше не зможе мати дітей. Коли її чоловік, Олег, про це дізнався, став до неї холодним, немов ковдра льоду накрила їхнє подружжя. Минуло пів року. Олег уже давно водив таємні зустрічі в нічному Києві, а його нова обраниця чекала на близнюків. Без жодних вагань він залишив Зоряну саму, залишивши їй маленьку доньку, сонцелика Марисю. Пані Зоряні довелося самій виховувати свою дитину під гуком тролейбусів та шелестом каштанів.
У дитинстві Марисю ніби хтось покликав з іншого світу: вона поринала у лялькові пригоди, де глиняні ляльки танцювали в колі, а вона навчала їх абетки під співи колискових. Зоряна не могла надивитися на свою доньку, серце її розквітало наче мак на світанку.
Марисю всі любили у школі діти тяглися до неї, адже вона була неначе ватажок троянд серед бур’янів. Згодом з’явився у її житті хлопець, ніби з іншого виміру: завжди тягнув її на фестивалі під відкритим небом Старого Львова, на дивакуваті зустрічі молоді у підземних кавярнях. Марисю била на барабанах, а її хлопець бринькав на гітарі, мов східний вітер по вікнах старої хати. Їхній гурт почав мандрувати містами, і успіх до них прибився, наче чорний журавель до зеленого болота. Молоді жили безтурботно, серед кавових зірер у небі.
Роки плинули у тихому смутку Зоряниної душі. Вона марила про онуків, які бігали б босоніж по мокрій траві біля будинку. Марисі вже виповнилося 29.
Доню, вже б пора і тобі про дитину подумати, якось промовила Зоряна, дивлячись у вікно, де хмари пливли, як великі пухнасті лелеки.
Мамцю, ти ж не хочеш, щоби я стала як тітка Люба? Чотирьох народила, і більше нічого у світі не бачить. Це життя, мамо? Вдома сидить, борщі варить, мітлою махає і з дітьми в ігри грається
Але ж ти не мусиш бути, як Люба. Одну дитину народиш і досить.
Мамцю, прийми це. Ми з Максимом не хочемо дітей. Якщо щось зміниться заберемо малюка з дитячого будинку.
Та своє ж завжди краще Подумай, доню.
Не хочу повертатися до цієї теми, мамцю.
Врешті-решт Марисю вирішила розповісти матері всю правду. Можливо, щось зміниться з плином часу. У снах Зоряни барви переливалися і ставали несподівано тьмяними, а слова доньки розтікалися, як весняний туман над Дніпром.
