Ну, чого там застиг? Відчиняй ворота, гості вже тут! пролунав різкий та дзвінкий голос тещі, що перекрив навіть гул обридлої косарки сусіда. Ми приїхали з гостинцями, з гарним настроєм, а у вас усе зачинено, наче на секретній базі!
Марія застигла посеред грядки із суницею, витираючи тильною стороною долоні піт з чола. Захисні рукавиці, вимазані чорноземом, залишили смугу на щоці, та їй було зовсім не до краси. Вона випросталась, відчуваючи, як ниє поперек, і глянула у бік високого металевого паркану.
У її планах цього візиту не було. Геть зовсім.
Марія перевела погляд на чоловіка. Сергій стояв біля сараю з молотком, і виглядав не менш розгубленим. Він винувато знизав плечима, майже беззвучно шепочучи: «Я їх не кликав».
Сергію! знову донеслося з вулиці, вже з нотками образи. Ти там заснув, чи що? Мати з сестрою приїхали, а ви поховалися!
Марія глибоко зітхнула, зняла рукавиці й кинула їх у відро. Прекрасні вихідні, які вона збиралася присвятити улюбленій дачній праці на своїх шести сотках, стрімко розліталися нанівець. Вона кивнула чоловікові мовляв, відкривай, все одно вже нічого не зміниш.
Ворота зі скрипом розчинились, і на подвіря викотився блискучий сірий кросовер. З машини, мов десант, висипала рідня. Теща, Ганна Іванівна жінка кремезна, гучна, у яскравому фартусі та соломяному брилі. За нею сестра чоловіка, Катерина, вся в білому, демонструючи свіжий манікюр. Позаду чвала чоловік Каті, Сашко позіхає, мружиться на сонце, ніби щойно прокинувся.
З багажника дістали пакети з вугіллям, пляшки пива і мариноване мясо у відерцях.
І спека ж така! Ганна Іванівна помахала брилем. Марічко, чого ти така закіптюжена? Ми вирішили сюрприз зробити: дзвоню Сергію не бере слухавку. Думаю, навідаємось. Погода сприяє шашликів підсмажимо, покупаємось. У вас же ставок недалеко?
Марія мовчки дивилася на це «свято». Усередині закипало роздратування. Дача залишилася їй від бабусі її куточок, її земля, яку вона любила з дитинства. Коли з Сергієм одружились, ділянка занепала три роки Марія вкладала сюди усі свої гроші й сили. Сергій допомагав, але без особливого ентузіазму, радше заради неї. А його родичі зявлялися лише, коли все розквітало, поїсти ягоди, полежати у гамаку.
Доброго дня, Ганно Іванівно, Марія намагалася говорити спокійно. Справді несподівано. Ми тут працюємо.
Робота не вовк, засміявся Сашко, витягаючи ящик пива з машини. У ліс не втече! Вихідні щоб відпочивати. Сергію, давай мангал!
Катя вже роздивлялась подвіря.
Маріє, а де шезлонги? Я хотіла позасмагати. І ще, у тебе малина вже дозріла?
Ще зелена, сухо відповіла Марія. А шезлонги у сараї, запилені.
Сергію, винеси і витри! скомандувала теща, вже сідаючи на веранді. Маріє, іди вмийся. А то виглядаєш, як городниця. Накривай на стіл, ми з дороги голодні. Салати там наріж, свої огірочки, зелень. Мясом чоловіки займуться.
Ганна Іванівна вмостилася у плетеному кріслі на веранді, яке Марія спеціально купила для вечірніх читань, і повела оком по двору.
Трава біля паркану вища голови, сказала вона. Бездоріжжя. Ну нічого, Сергій потім покосить.
Марія глянула на чоловіка. Сергій топтався біля дверей його погляд ковзнув додолу. Він знав: ці вихідні були розписані по годинах треба було перекопати дальній кут під нові грядки, пофарбувати паркан, розібрати стару теплицю. Перегній замовили на вечір. А тепер Від неї чекали, що вона готуватиме салати й обслуговуватиме «дорогих гостей», які влаштували собі відпочинок на її землі.
У Марії всередині щось клацнуло. Вона стала холодною.
Сергію, кинула вона. Той здригнувся. Іди-но сюди.
Вони відійшли до криниці.
Ти знав, що вони приїдуть? тихо спитала Марія.
Ні, клянуся! захвилювався Сергій, озираючись на матір. Мама телефонувала вранці, питала, де ми. Я сказав на дачі, більше нічого! Не виженемо ж їх тепер? Рідня ж Потерпімо, зробимо шашлики, посидимо
Потерпімо? гірко всміхнулась Марія. Сергію, минулих вихідних ти возив маму до ринку, а позаминулих у Каті був день народження. У нас сезон. Якщо сьогодні відкладемо, зіпсується розсада, паркан прогниє.
Ну, Марійко
Досить, відрізала вона. Це МІЙ дачний будинок. І Мої правила. Якщо хочуть їсти та відпочивати, то нехай попрацюють на користь.
Марія рішуче попрямувала до сараю. Гуркіт заліза змусив всіх притихнути. За мить вона винесла інвентар три лопати, граблі, сапу й банку з фарбою.
Вона підійшла до веранди та поклала роль інвентарю просто під ноги розгубленої рідні.
Отже, дорогі гості, голос Марії був стійким, раз приїхали без попередження, то обєднуємо приємне з корисним. У нас сьогодні суботник!
ЩО? Катя гидливо відійшла від лопати. Ми відпочивати приїхали!
А я не наймалась тут кухаркою й аніматоркою, спокійно відповіла Марія. Хто не хоче працювати залишайте двір. По-іншому не буде.
Ганна Іванівна, яка вже почала хрумтіти яблуком, застигла з відкритим ротом.
Маріє! Ти що витворяєш? Ми гості! Ми до Сергія приїхали! Сергію, скажи щось!
Сергій зайняв місце біля дружини, мовчав.
Ганно Іванівно, втрутилась Марія. Дача Моя, від бабусі, ще до одруження. І тут моє слово головне. Сергій допомагає бо ми родина. А ви ж приїхали до всього готового. Хочете шашлик? Будь ласка, допомагайте!
Не звертаючи уваги на зітхання, Марія стала роздавати інвентар.
Сашко, простягнула лопату, тобі відповідальна ділянка: оце копати вздовж паркану, важка глина, тільки чоловік впорається. Не перекопаєш мясо не смажимо.
Сашко мало не захлинувся пивом.
Ти що, Маріє? Я у відпустці! У мене спина!
Спина лікується фізичною роботою. Лопата сучасна, зручна. Катю, а тобі граблі: треба траву, що вже покосили, зібрати позаду дому й занести в компост. Полоти моркву. Загар буде рівний.
Ні, я не буду! занила Катерина. Манікюр щойно зробила, майже тисячу гривень заплатила! Мамо, скажи їй!
Ганна Іванівна піднялася на повний зріст, нависла над Марією.
Досить! Сергію, прибери цей металобрухт! Готуймо обід, ми голодні. Марія, якщо не рада нам, так і скажи. Примушувати гостей до роботи це ж навіть не українське!
Ви ж, Ганно Іванівно, минулого тижня вихвалялися, як три години на зумбі скакали, спокійно заперечила Марія. Тож сили є. Вам найделікатніше пофарбувати паркан біля клумби. Фарба не смердить, пензлик новий. До справи.
Ми їдемо! крикнула теща. Сашко, збирай речі! Більше ноги тут моєї не буде! Сергію, подивись, на кому одружився! Кругла мегера!
Марія склала руки на грудях.
Я нікого не виганяю. Допомагаєте залишаєтесь. Хочете відпочинку їдьте на базу за селом. А я не збираюся стояти за плитою, поки ви лежатимете. У мене, вибачте, плани.
Сергію! плаксиво тягнула мати. Скажи бодай слово! Ти чоловік чи ганчірка?
Сергій подивився на червоне обличчя матері, на сестру, що надула губи, на млявого Сашка, який вже примірявся поставити пиво. Далі на Марію. Вимучена, в брудній футболці, але така рідна Він згадав, як вона малювала плани посадок, раділа першому ростку, мріяла про нову теплицю.
Мамо, тихо сказав Сергій. Марія має рацію.
Що?! у три голоси скрикнула рідня.
Марія права, вже впевнено повторив він. Це її дача. Ми сюди приїхали працювати. Я обіцяв їй допомагати. Якщо хочете відпочивати, їдьте на турбазу, вона за кілька кілометрів. А тут у нас свої справи.
Запала тиша. Тільки джміль гудів біля піонів. Ганна Іванівна не могла дібрати слів.
Ну, спасибі, сину, прошипіла вона нарешті. Поїхали! Нема чого нам тут із ними дихати повітрям.
Зібралися миттєво. Сашко закотив пиво у багажник. Катя тупнула ногою, сіла в машину. Ганна Іванівна перед тим, як грюкнути дверима, кинула на Марію злим оком.
І от коли треба буде води подати, не дзвоніть! крикнула вона.
Авто рвонуло з місця, піднявши куряву.
Марія з Сергієм залишилися вдвоєм. Тиша здавалась солодкою. Марія відчула, як полегшало нарешті її плечі відпустило. Вона сіла просто на сходи веранди.
Сергій сів поряд, взяв її за руку долоня у нього була тепла.
Ти як? запитав він.
Жива, видихнула Марія. Думала вже рознесуть.
Ну, може й прокляли, посміхнувся Сергій, але мине. Мама змякне, коли щось треба буде. А Катя ще довго дутись буде.
Переживемо, Марія сперлася на його плече. Дякую, що підтримав. Я думала, ти знову промовчиш.
Аж набридло мовчати, зітхнув Сергій. Подивився на них вони ж навіть «як справи» не запитали. А ти тут зранку й до ночі. Соромно стало. Це наш дім. Ти тут все знаєш.
Марія усміхнулася.
Наш дім, як твоя спина витримає копати, а не лише шашлики їсти.
Витримає, серйозно кивнув він. Іду докопаю ту глину. Ти казала важливо.
Сергій узяв лопату і попрямував до паркану. Марія дивилася йому услід з ніжністю. Вперше за довгий час вона відчула, що вони команда, що здатні боронити свої кордони разом.
Сонце ще стояло високо, а роботи було хоч відбавляй. Тепер усе сприймалося інакше.
Минув час, Сергій завершував копати, прийшов увесь мокрий, але щасливий, а Марія принесла кувшин домашнього лимонаду.
Перекур! усміхнулася вона.
Вони сиділи на веранді, де недавно гуляли пристрасті.
Знаєш, задумливо мовив Сергій. Вони навіть не спитали, як допомогти. Якби просто звернулися по-людськи і самі б їх посадили відпочивати.
Все у повазі, Сергію. Як у чужий монастир так зі своїм уставом не лізь. І чуже ставати не можна собі за звичку.
Тут задзвенів телефон Сергія.
Від мами, скривився він, читаючи СМС: «Ми на базі. Дорого, їжа не дуже. Совісті у вас немає».
Марія розсміялася.
Зате відпочивають справді без лопат.
І без нашого шашлику! До речі, лишилось у нас мясо?
Усе забрали. Зате є молода картопля, кріп і оселедець. І тиша.
Вечір зійшов на дачний масив мяко. Коники стрекотіли, у далині гавкала собака. Марія з Сергієм взялися до фарбування паркану вже у сутінках. Втомлені, вимазані фарбою, вони сміялися за вечерею над тією самою картоплею, яка була смачніша за будь-який ресторан.
Мабуть, це був корисний урок, сказала Марія, вмочаючи хліб у соняшникову олію.
Для них?
І для них, і для нас. Навчилися казати «ні». І це не так страшно.
Страшно, зізнався Сергій. Але воно того варте. Слухай, може, наступних вихідних нікого й не пустимо? Тільки ми і без лопат?
Домовились, засміялася Марія. Але от теплицю розібрати
У цей момент почулося гуркотіння машини. Марія напружено завмерла з вилкою в руці. Сергій визирнув у вікно.
Фух, до Петровича, до сусіда.
Марія полегшено розсміялася. Тепер їй стало ясно: коханий чоловік вміє захистити сімю, а її дача справжня кріпость.
Та цим все не закінчилося. За тиждень, у середу ввечері, коли Марія з Сергієм були в своїй квартирі, у двері подзвонили. На порозі стояла Ганна Іванівна без бриля і Каті, із пакетом у руках, розгублена.
Пустите? запитала, не заходячи всередину.
Марія здивувалася, але поступилася.
Теща пройшла на кухню, присіла на край стільця. Пакет поставила на стіл.
Он пиріжки з капустою. Сама пекла.
Сергій вийшов з кімнати, здивовано мовив:
Привіт, мамо. Щось трапилось?
Трапилось, видихнула Ганна Іванівна. Совість замучила. Тиждень ходжу, спокою нема. В сусідки Зінки невістка з хати вигнала, як та приперлася зі вказівками. І я подумала а чим я краща? Приїхала, командую. А ви стараєтесь, працюєте. Дача у вас казка стала. Не те, що була.
Вона замовкла.
Простіть стару дурку. Я звикла, що Сергійко мій хлопчик, усе слухав. А він виріс. І дружина з характером. Добре. Так і треба.
Марія з Сергієм переглянулись. Вибачень не чекала.
Та облиште, Ганно Іванівно, мяко сказала Марія, ставлячи чайник. Хто старе згадає… Ми не тримаємо зла. Просто зрозумійте ми теж люди, маємо свої справи й мрії.
Зрозуміла, поспіхом закивала теща. Більше без дзвінка ні кроку. І поради ну, мовчатиму. Катя ще ображена. Каже, зіпсувала би манікюр, лишися. Але хай ростуть з розумом молоді.
Того вечора довго пили чай із пиріжками. Розмова була обережною, але лід скрес. Межі, які Марія так суворо провела того дня, не зруйнували сімї, а навпаки, зміцнили. Повага, виборена працею, виявилася куди ціннішою, ніж мовчазне роздратування.
А лопати тепер стояли на самому видному місці. Як нагадування: праця зробила з мавпи людину, а з самовпевнених гостей пристойних родичів. За місяць, коли родичі знову захотіли у гості вже з дзвінком і питанням «чим допомогти?» Марія знала: вона перемогла.
Підписуйтесь на канал, щоб читати більше життєвих історій. Не забудьте поставити лайк і написати у коментарях, як би ви вчинили з несподіваними гостями на своїй дачі.
