Рівно рік давали гроші дітям, щоб погасити кредит! Більше жодної копійки не дам!
Я із чоловіком маю одну дитину дорослого сина. Він уже давно створив свою сімю, а ми стали щасливими дідусем і бабусею.
Я виросла ще за радянських часів, заміж вийшла лише у тридцять років. За тих часів це вже вважалося занадто пізно, усі навколо зітхали й намагалися якнайшвидше «пристроїти» дочку. Мати дітей тоді було питанням престижу як не маєш дітей, ніби якась проказа до тебе причепилася.
Отож, ми з чоловіком вирішили: одної дитини з нас досить. Ми освічені люди, розуміли, що дітей ростити нелегко, а видатків стільки, що голова обертом. Чим більше дітей, тим важче їх забезпечити, особливо у ті непрості роки.
І не даремно ми зробили саме так. Сина вивели в люди: дали добру освіту, підготували до життя. Самі потроху влаштували своє старість.
Але син мав зовсім інший погляд. Тільки-но одружилися, невістка одразу завагітніла, і зявився наш перший онук. Молоде подружжя не мало власної квартири, тож взяли кредит. Якось-небудь погашали його щомісяця. Аж тут дізнаюся невістка знову чекає на дитину. Я тоді й питаю: «А як збираєтеся двох дітей годувати і кредит сплачувати?» Образилися на мене, мовляв, самі якось упораються. Ну що ж, думаємо, нехай впораються.
Довгий час у них якось виходило. Але потім невістка вже не могла працювати, а сина взагалі скоротили. Що робити? Попросилися переїхати в нашу квартиру, яку ми здавали в оренду. Чоловік тоді й вирішив: «Треба допомагати». І цілий рік ми з ним віддавали свої важко зароблені гривні за їх кредит по квартирі. Здавалося підтримуємо дітей, робимо свій батьківський обовязок.
Аж ось нещодавно дізналася, що кредит не погашено, вже шість місяців прострочки! Куди поділись гроші невідомо. Чоловік мій сердиться і каже, що більше нема у нього сил так жити. Мене просто ошелешило: і що тепер робити? Діти сидять на нашій шиї і, схоже, зовсім не переймаються. Ось і задумалась: як далі жити, і чи допомога ця була потрібна?
