Моя сестра просить мене виїхати з власної квартири, бо в неї незабаром зявиться дитина. Це нормально, що таке відбувається?
Колись давно мама з татом придбали для мене і сестри двокімнатну квартиру на околиці Києва, серед багатоповерхівок, вікна якої дивились прямо на стару каштанову алею. Вони казали, що колись ми зможемо продати цю квартиру і взяти дві окремі кожній по однокімнатній, аби мати власний простір.
Згодом моя сестра, Зоряна, познайомилась з хлопцем із Полтави та одружилася з ним. Вона лагідно спитала, чи не буду я проти, якщо вона з чоловіком Андрієм певний час поживуть зі мною у нашій квартирі. Я погодилась, адже сімя це понад усе.
На початку все було затишно, ми навіть варили борщ і пекли сирники разом. Аж доки Зоряна не дізналася, що чекає малюка. З того моменту вони з Андрієм почали натякати, що мені б краще виїхати зі свого куточка, а в моїй кімнаті оселиться їхній майбутній син. Вони говорили про це так буденно, наче мене вже давно тут немає. Чи це взагалі нормально? Чому саме я маю йти, якщо половина цієї квартири належить мені? А я ж студентка і живу на мінімальну стипендію й підробіток у кавярні де ж мені знайти зайві гроші на оренду? Трохи більше трьох тисяч гривень на місяць і ті ледве вистачають шинкувати хліб із салом.
Спершу вони обережно натякали, а потім стали казати це прямо, ніби домовились вже з усіма, крім мене. Тепер Зоряна планує, де поставить ліжечко і яким кольором замалює стіни в моїй кімнаті. А я все ще тут дихаю цим повітрям, чую свої власні думки відлунням у коридорі. Я не налаштована залишати свій дім, адже він наполовину мій.
Я поскаржилась мамі, а вона тільки розсміялася: У вагітних, завжди щось таке дивне в голові відбувається, дочко. Потерпи, все мине! Намагалася заспокоїти мене, щоб я не звертала уваги на ті слова. Але як не зважати, якщо майже щодня мене умовно виселяють із власної оселі?
Я відчуваю себе примарою у своєму домі, а сестра ніби й не помічає цього. Що ж мені тепер робити? За вікном кружляють сріблясті ворони, хто знає може, це просто сон, а може, я й справді більше не господар тут, а тінь у лабіринті каштанових снів.
