Та відкривай вже хвіртку, гості приїхали! гучний, нетерплячий голос тещі, який перекривав навіть ревіння сусідської бензокоси, пролунав над двором. Ми тут із гостинцями, з настроєм, а у вас усе під замком, як у фортеці!
Катерина застигла посеред грядки з полуницею, витерла тильним боком руки піт із чола. Рукавиці, вимазані в чорноземі, залишили на обличчі темну смугу, але зараз їй було не до вигляду. Вона повільно розпрямилася, відчуваючи, як ниє спина, й поглянула у бік високого металевого паркану.
У планах цього візиту не було. Ну зовсім.
Катерина перевела погляд на чоловіка. Тарас стояв біля сараю з молотком у руках і виглядав так само розгубленим. Він винувато стенув плечима, ледь помітно прошепотів: «Я їх не кликав».
Тарасику! знову пролунав з двору голос уже з нотками образи. Що там, спиш стоїш? Мати приїхала, сестра приїхала, а ви ховаєтеся!
Катерина глибоко вдихнула, стягнула рукавички й кинула їх у відро. Всі чудові вихідні, які вона планувала присвятити роботі на улюблених шістьох сотках, летіли коту під хвіст. Вона кивнула чоловіку: мовляв, відкривай, нема куди подітися.
Хвіртка розчинилася, й у двір, виблискуючи лаком, вкотився сріблястий кросовер. З нього, як десант на чужій території, висипали родичі. Першою була Марія Іванівна жінка статна, голосна, у яскравій квітчастій сукні й шляпі з широкими полями. За нею виплеснулася кума Ганна в білосніжних шортах і топіку, демонструючи новий манікюр. Завершував хід чоловік куми, Дмитро, лениво позіхаючи й примружуючись на сонце.
Відкрився багажник, і всі побачили пакети з вугіллям, ящики пива та мариноване мясо в пластикових відерцях.
Ох, і спека! Марія Іванівна обмахувалася шляпою. Катрусю, що ти така вимазюка? Ми сюрприз зробити вирішили. Дзвоню Тарасу не відповідає. Думаю, дай наїдуся: шашличок посмажимо, позагораємо. У вас же тут ставок недалеко?
Катерина мовчки дивилася на цю картину. Всередині закипало запекле роздратування. Дача ця перейшла їй від бабусі її власний клаптик землі, кожен сантиметр якого вона добре знала. За три роки Катерина вклала туди і останню копійку, і всю душу. Тарас допомагав, та без захвату радше з обовязку. А його рідня зявлялася тут лише коли все цвіло, щоб поїсти ягід і полежати в гамаку.
Добрий день, Маріє Іванівно, Катерина намагалася говорити рівно. Сюрприз несподіваний. Ми тут працюємо.
Робота терпить! весело гигикнув Дмитро, дістаючи з багажника ящик пива. Вихідні для відпочинку! Тарас, тащи мангал зараз будемо насолоджуватися!
Ганна уже ретельно оглядала двір.
Катю, а де лежаки? Я хотіла позасмагати. І малина в тебе вже достигла? Можна трохи зїсти?
Малина ще зелена, сухо відповіла Катерина. А лежаки в сараї, пилюкою припали.
Ну, Тарас дістане й витре! не залишила шансів свекруха, рухаючись до веранди. А ти, Катю, іди помийся, до ладу себе приведи не личить господині, як наймичці, виглядати. Стіл накривай, ми з дороги голодні, салатики, огірочки, зелень із грядки. Мясом чоловіки займатимуться.
Марія Іванівна зручно вляглася в плетеному кріслі на веранді, яке Катерина купила для вечірніх читань, і окинула поглядом двір.
Трава під парканом виросла порядку нема. Ну нічого, Тарас потім покосить.
Катерина поглянула на чоловіка. Тарас переминався з ноги на ногу й не дивився ні на кого. Вона знала, що ці вихідні були розписані по хвилинах: перекопати далекий кут під нові грядки, пофарбувати паркан, розібрати стару теплицю. Увечері мали привезти машину перегною. А тепер від Катерини чекають, що вона метнеться в кухню, різатиме салати й обслуговуватиме «дорогих гостей», які вирішили зробити курорт на її землі.
Щось клацнуло в голові. Спокійно і холодно.
Тарасе, покликала вона чоловіка. Той здригнувся. Іди сюди, будь ласка.
Вони відійшли до колодязя.
Ти знав, що вони приїдуть? тихо спитала Катерина.
Ні! Щиро! зашепотів Тарас, зиркаючи на матір. Мама тільки зранку дзвонила, питала, де ми. Я відповів на дачі. Про приїзд ні слова! Ну не виженемо ж зараз Рідня все-таки Давай потерпимо, посидимо
Потерпимо? Катерина ледь вишкірилася. Минулої суботи ми не приїхали, бо твоя мама просила завезти її на базар. За тиждень до того у Ганни день народження. А сезон іде! Якщо ми сьогодні не зробимо того, що задумали, розсада пропаде, а паркан до осені зогниє.
Ну, Катю
Без «Катю». Це моя дача і мої правила. Відпочивати захотіли? Гаразд! Робота на свіжому повітрі найкращий відпочинок!
Вона рішуче рушила до сараю. Грюкіт заліза на хвилину притих на веранді. За хвилину Катерина вийшла з оберемком: три лопати, граблі, сапка і банка з фарбою.
Вона гупнула інвентар біля ошелешених гостей.
Так от, дорогі гості, голос Катерини тремтів від напруги, але був твердим. Раз уже заїхали, давайте поєднаємо приємне з корисним. У нас толока!
Яка ще толока? Ганна гидливо відсунула ногу від лопати. Ти знущаєшся? Ми ж відпочивати!
А я не найнята аніматорка й не кухарка, відрізала Катерина. Планувала працювати. Хочете лишитися допомагайте. Хто не працює, той не їсть так казали наші діди!
Марія Іванівна, відкусивши яблуко зі столу, завмерла з роззявленим ротом.
Катю! Ти що собі дозволяєш? Ми ж гості! Тарасе, мовчи ж ти, глянь! Дружина твоя матір на роботу жене!
Тарас підійшов до веранди, став поруч із Катериною і мовчав.
Маріє Іванівно, Катерина перехопила ініціативу. Облишмо істерики. Дача моя власність, перейшла мені від бабусі ще до шлюбу. Ви це знаєте. Я тут господарка. Тарас допомагає, бо ми сімя. А ви приїхали на все готове. Хочете шашлик? Он вам фронт робіт.
Катерина почала роздавати інструмент, не зважаючи на обурені погляди.
Дмитро, вона простягнула лопату, тобі найвідповідальніше: треба перекопати смугу біля паркану, там глина. Чоловіча робота. Доки не зробиш шашлик не смажимо.
Дмитро ледь не вдавився пивом.
Та я ж у відпустці! У мене ж спина
Для спини рух найкращий. Лопата зручна, не переймайся! Ганно! Та затислася у крісло. Граблі збери траву за домом, занеси в компост, і ще моркву прополи. Загар на спині буде рівний!
Я не буду! заверещала Ганна. Манікюр зіпсую! Мамо, захисти!
Марія Іванівна знялася на повен зріст.
Годі цього цирку! Тарасе, прибери ці залізяки, готуємо обід. А ти, Катерино, якщо не рада нам скажи прямо! Змушувати працювати на твоїх плантаціях то хамство!
Ви ж самі казали, що на зумбу тричі на тиждень ходите, парирувала Катерина. Сил достатньо. Довіряю вам найделікатніше парканчик пофарбувати. Фарба не пахне, кисть нова. Прошу.
Ми їдемо! рявкнула свекруха. Дмитре, вези речі! Більше ноги тут моєї не буде! Тарасе, глянь, на кому одружився! Свою маму гнати!
Катерина спокійно схрестила руки.
Я нікого не жену. Пропоную взаємність: ви допомога, я гостинність. Не хочете допомагати не заважайте мені працювати. Я не буду стояти біля плити, поки ви лежите весь день. У мене свій розклад.
Тарасе! завила Марія Іванівна. Скажи хоч слово! Ти чоловік чи ганчірка?
Тарас поглянув на червоне обличчя матері, на надутий рот сестри, на ображеного Дмитра. Потім на Катерину змучену, у брудній футболці, але таку рідну. Згадав, як вона малювала схеми посадки, тішилася кожному сходу, мріяла про нову теплицю.
Мамо, тихо сказав Тарас. Катя права.
Що?! в один голос вигукнули гості.
Катя права, впевнено повторив Тарас. Це її дача. Ми сюди приїхали працювати. Я обіцяв допомогти. Якщо хочете відпочинку їдьте на базу за ставком, пять кілометрів. Там і будиночки, і лежаки, і їдальня. А тут у нас своя справа.
Повисла тиша. Було чути, як джміль гудів над півоніями. Марія Іванівна не могла дібрати слів, образа і подив змішалися в очах. Збирання було швидким і гамірним. Дмитро з сумом повернув пиво у багажник. Ганна топала ногами, підсідаючи у авто. Марія Іванівна, вже сідаючи в машину, подивилась на Катерину так, ніби бажала їй сторічного прокляття.
Ото дякую, діти! Як вода знадобиться не звертайтеся!
Кросовер зірвався з місця, за собою здійнявши куряву.
Катерина й Тарас залишилися посеред двору. Повернулася тиша, смачна й вільна. Катерина відчула, що напруга спала, тільки ноги стали ватяні. Вона сіла просто на сходи.
Тарас сів поруч і взяв її за руку.
Як ти? спитав він.
Нормально, видихнула Катерина. Думала, вбють. Або проклянуть.
Проклясти, мабуть, встигли, посміхнувся Тарас. Але відпустить. Мама згладить, а от Ганна довго сердитися буде.
Переживу, притулилася до нього Катерина. Дякую, що підтримав. Думала, ти
Як завжди промовчу? зітхнув Тарас. Та скільки можна. Подивився на них Вони ж навіть не запитали, як ми. Одразу: давай, подай, приготуй. А ти тут горбатишся. Це ж твій дім. Ти тут кожну травинку знаєш.
Катерина усміхнулася.
Наш дім, Тарасе, якщо ти готовий працювати, а не лише шашлики їсти.
Готовий, кивнув він. До речі, Дмитро лопату залишив. Піду перекапаю ту глину. Ти ж казала, треба.
Він встав, рішуче взяв лопату й рушив до паркану. Катерина дивилася йому вслід із теплотою. Вперше за довгий час вона відчула: вони команда. Не просто люди під одним дахом, а партнери, які разом відстоюють свої кордони.
Вона піднялася, відчистила штани. Сонце ще високо, роботи багато, та тепер кожна справа була в радість.
За годину, коли Тарас, мокрий по пояс, задоволений, доорював смугу глини, Катерина підійшла до нього з глечиком домашнього узвару.
Перервка, сказала вона.
Вони сиділи на тій самій веранді, що донедавна була полем бою.
Знаєш, задумливо мовив Тарас, сьорбнувши узвару. Вони так і не зрозуміли
Чого не зрозуміли?
Що справа не в роботі. Просто запитай: «Хочете допомоги?» може, й самі б їх посадили на лежаки за годину. А коли нахрапом
Тут справа у повазі, Тарасику. У чужий монастир зі своїм уставом не лізь. І працю чужий самозрозуміло не сприймай.
Тарас дістав телефон прийшла SMS.
Від мами, зморщився, відкриваючи. «Ми на базі, дорого, їжа несмачна. Совісті у вас нема».
Катерина засміялася.
Добре, що відпочивають як хотіли. Без лопат.
Без шашлика нашого, додав Тарас. А мясо залишилось?
Забрали. А в нас є молода картопля, кріп і оселедець. Й тиша.
Вечір огорнув дачний масив мякенько, непомітно. Десь цвірчали коники, далеко гавкав пес. Катерина й Тарас доробили паркан у сутінках. Вимазані фарбою, дуже стомлені, вони вечеряли тією самою картоплею й не уявляли смачнішого частування у світі.
Думаю, це урок, раптом сказала Катерина, вмочаючи хліб у запашну олію.
Для них?
І для нас. Ми навчились казати «ні». Не так це й страшно.
Страшно, зізнався Тарас. Але результат того вартий. Катю, а може наступних вихідних справді ніяких гостей, тільки ми і тиша? Без лопат Просто побудемо.
Домовились, кивнула Катерина. Але теплицю все-таки треба розібрати.
У цей момент за вікном рипнули колеса підїхала машина. Катерина напружилась. Невже повернулись? Тарас визирнув.
Фух, полегшено видихнув. До Петровича.
Катерина розслаблено розсміялася. Нарешті. Цей день показав: її чоловік здатен на вчинки, а її дача справжня фортеця, яка вистоїть перед найнахабнішими гостями.
Через тиждень у вечір середи, в міській квартирі, раптом подзвонили у двері. На порозі стояла Марія Іванівна. Без шляпи, без Ганни, із невеликим пакунком. Вигляд мала розгублений.
Можна? спитала, мовчки.
Проходьте, здивувалася Катерина.
Теща пройшла на кухню, сіла край стільця. Поставила пакет на стіл.
Тут пиріжки. З капустою. Сама пекла.
Тарас, почувши голос, повільно вийшов з кімнати.
Привіт, мамо. Щось сталося?
Та видихнула Марія Іванівна. Соромно стало. Цілий тиждень себе не знаходжу. Зоя моя сусідка казала, як її невістка з дому вигнала, коли та вчити надумала. Я й подумала таки я така сама. Приперлася, розпоряджалася. А ви стараєтесь. Дача у Каті й справді, як лялька. Не те що при старій господарці.
Вона затеребила ремінець сумки.
Загалом, вибач я за все. Привикла, що Тарас мій маленький усе слухав. А він виріс. І жінка у нього з характером. Це добре. Зараз без характеру не можна.
Катерина обмінялася з чоловіком поглядом. Вибачень не очікувала скандалів так, а цього ні.
Гаразд, Маріє Іванівно, лагідно відказала Катерина, ставлячи чайник. Хто старе згадає Ми зла не тримаємо. Просто зрозумійте: ми теж люди, у нас свої плани.
Зрозуміла, зрозуміла Більше без дзвінка ні ногою. І не лізтиму з порадами. А Ганна Та ще дується. Каже, нігті б зіпсувала. Ну й хай.
Вечір вони пили чай із пиріжками. Розмова була обережна, але крига скресла. Межі, які так жорстко провела Катерина того суботнього дня, не зруйнували сімї, а навпаки зробили її здоровішою. Шана, здобута з лопатою в руках, виявилась міцнішою за мовчазну покору.
З того часу лопати на дачі стоять на видному місці як знак: праця робить з невихованих гостей вихованих родичів. І коли через місяць рідня знову зателефонувала із питанням «Чим допомогти?», Катерина знала: свою територію і повагу вона захистила.
Підписуйтеся на канал, щоб читати більше життєвих історій. Діліться в коментарях: як би ви вчинили із незваними гостями на своїй дачі?
