Няня для брата
Що знову, Оксано? Знову не відповідає?
Ага, не відповідає! Оксана кинула телефон на стіл. З шостої вечора ані слуху! Через неї я навіть до мами не поїхала І вдома треба приготувати, і там! І Сашка нема на кого залишити Виростили помічницю!
У той момент почулося клацання замка.
О, ви ще не спите? пролепетала Марічка, навіть не знімаючи навушників, і пройшла мимо батьків до своєї кімнати.
Мама такі штуки не прощає.
Марічко! Стояти! крик мами був такий, що навіть Саша дригнувся. Але Марічка бодай зупинилась. Ти куди несешся? Ти запізнилася на скільки? На шість годин! У тебе не знайдеться для мене якоїсь маленької версії чому?
Вона все ж витягла один навушник.
Що за буря в склянці?
Ти ж обіцяла! вдихнула Оксана. Обіцяла, що посидиш з Сашою!
Марічка, котра марила лягти й спати до кінця століття, просичала:
Не склалося. Ніхто ж не помер. Ти ж вдома.
Я ж тебе попереджала за тиждень, що треба побути з братом! Батько у вечірню зміну, не встигне, а мені до мами треба! Брата не шкода, бабусю не шкода! Мати теж, мабуть, не шкода!
Ну не змогла Марічка! Засиділись з одногрупниками, а потім Ігор запропонував махнути до нього на вечірку А вона й не помітила, як година, друга, третя Забула все, забила навіть на розряджений телефон: вона його просто вимкнула.
Я ж обіцяла, мам, але обставини помінялись.
А ну дихні, похмуро сказала мама.
Що тепер? Як у тюрмі? буркнула Марічка.
Пила, мама сказала так, наче проголосила діагноз. Тобі вечірки важливіші за родину.
І тут Марічка закіпіла:
Та бо важливіші! Я вам нянею не наймалась, і з братом сидіти не буду! Сами сидіть. Хотіли осіннього сина маєте. А я собі живу, як хочу.
Тут навіть тато, котрий на неї ніколи голосу не підвищував, втрутився:
Марічко, ми з тебе нянею й не робили. Ми ж рідко тебе про щось просимо! Але сьогодні було важливо, а ти пообіцяла Запізнилася на шість годин, телефон вимкнула, ще й нас крайніми зробила?
Та не робила я нікого крайнім. А Сашко ваша відповідальність. Я теж маю друзів Чим я гірша, ніж інші?
Її домашніми обовязками ніколи не перевантажували. Ще ж недавно зі школи прийшла, а тут уже у Львові в університеті лоб бігає та ще й на складній спеціальності. Розуміли це, жаліли як могли. Але Марічка останнім часом нікого особливо не жаліла.
Знаєш, що гірше? додала мама. Гірше те, що через тебе я не поїхала до своєї мами. Вона сама собі їсти не зварить! А я не можу розірватися між трирічною дитиною і хворою мамою.
Марічка, розплітаючи химерну косу, яку зробила одногрупниця, кинула похолодніле:
Ну мамо, це ж твоя проблема. Треба було дитину то й бав.
Так гидко прозвучало, що навіть тато вздригнувся.
Марічко, це вже занадто!
Чого занадто? Я вчусь. Маю друзів. Можу й чоловіка на майбутнє знайти! А не вдома щодня з вами і вашим сином сидіти!
Тато посадив її на кухонний стілець:
Слухай, ніхто не вимагає стати нянею на фулл-тайм. Просили про одне мале одолження. Інколи ж родині треба допомога. Пару годин на тиждень ну хоч іноді. Можеш?
Марічка навіть не зволіла дослухати і змахнула голову так, що шпильки з коси посипались на підлогу:
Ні.
Чому?
Бо це не моя зона! Жертвувати своїм життям не збираюсь. Розбирайтесь самі.
В душі вже готувалась до вибуху і сварки. Зараз буде операція покарання.
Добре, спокійно сказав тато. Я все зрозумів.
Упс. Зрозумів? А де крики, залякування, забирати телефон?
І що, все? перепитала вона.
Все. На сьогодні розход.
Ошелешена легкістю розвязки, Марічка блискавкою кинулася в душ змити і макіяж, і втому від бурхливого вечора, і дивних батьків.
Батьки ж в своїй кімнаті довго ще бурмотіли.
Андрію, як вона може бути такою безсердечною? запитала Оксана. Та ж виховували, як люди нічого не забороняли, не мордували. А відчуття, ніби їй і не потрібні батьки То що, тепер будемо молитись, щоб посиділа з братом?
Ні, хитнув головою Андрій. Ніхто не буде. Якщо вважає, що нічого не винна отже, й ми їй нічим не винні. Доки не зрозуміє, що таке самостійність.
***
Ранок почався не з кави, а з усвідомлення, що сварка не минула.
Марічка першою прийшла на кухню, влила води, понюхала вчорашній холодний бутерброд. Коли мама занесла Сашка, Марічка вже вперилася в телефон аби не слухати повчань. Але мама снідала мовчки. Потім прийшов тато і навіть кинув:
Доброго ранку.
О, ви зі мною ще говорите, піджартувала вона.
Тато відкрив свій excel-файл домашніх витрат…
Марічко, маю до тебе розмову.
Вона закотила очі:
Знову моя відповідальність? Я ж уже все сказала
Та ні, не про це. Ну, частково. Більше про гроші. З цього місяця чекаємо на твою частку за їжу і комуналку. Ну і навчання, звісно.
Марічка хмикнула вирішила, що це тато зранку вирішив порозважати нерви після вчорашньої бурі.
Ага, тату. Дуже смішно. Але на такі жартики не куплюсь.
Та тато підготувався.
Це не жарти, Марічко. Ти ж доросла от і плати свою частку. Все чесно.
Навіть Сашко, розмазуючи джем по столу, примовк. Слова тата відчували навіть борщ і сир.
Що? вирвалось у неї.
Ти сказала, що нічого нам не винна. Окей. З цього моменту ти не залежиш від нас у побуті. Плати свою частину за продукти, свою частину за світло, та найголовніше за навчання.
Марічка вже зрозуміла, що це не театр одного актора, а цілком нова реальність. Вони справді на неї образились.
Тату, ну годі! Вам на навчання грошей не шкода! Як ти це собі уявляєш? Без диплому я не можу.
Зможеш. Тобі вже девятнадцять. Доросла дівчина дорослі витрати. Ти студентка жили, підтримували. Але підтримка має бути взаємною і на повазі. А якщо ти не хочеш брати участі в сімейних справах тягни сама.
Оксана кинула на Андрія погляд: Може перегнули?
Марічка кинула сир на тарілку і, підскочивши:
Не їм. Бо ще рахунок виставите!
І вони доїдали вже втрьох.
Вдома Марічка не їла, навіть на вечерю не зявилась. Мама, хоч тато й просив не чіпати, тихцем спитала, чи не голодує дочка, та у відповідь отримала ображений погляд.
Пощастило знайти роботу в кавярні на площі Ринок раз підмінила подругу, та звільнилася, і Марічка крутила підносами вже сама кілька годин після пар. За першу зарплату купила шоколадку і булку.
Батьки хвилювались, але стояли на своєму.
Навіть на вечерю не ходить, Андрію Може, дарма ми так? питала Оксана.
Перебіситься, казав тато. Зрозуміє, що родина це про взаємодопомогу.
І на третьому місяці цього дитячо-батьківського локдауну Марічка зявилась на кухні й сказала так:
Ну, припустимо, ваш шантаж увінчався. Не тягну жити й працювати після пар і грошей обмаль Готова сидіти з Сашею. Там тричі на тиждень по три години. Ваша взяла. Ось, відклала десять тисяч гривень, більше не осилила.
Поклала гроші на стіл.
Мама тільки й прошепотіла:
Марічко Ми тобі не вороги. І не шантажисти. Ми піклумось не бо треба, а бо любимо тебе. Просто віддяч нам участю.
Я зрозуміла Вибачте, й обняла їх обох самотужки.
