Либідо моя, ну що ти таке мені вигадуєш? коханець навіть не дивився на світлину. Я ж тільки тебе люблю, більше ніхто не потрібен. Та це ж явно монтаж якийсь.
Авжеж? Кому ти потрібен, цікаво? Либі стало гірко, що Остап аж так легковажно сприйняв усе це. Навіть не намагався по-людськи виправдатися.
Салон краси, що лишила їй у спадок бабуся Меланія, Либу особливо не цікавив.
Більше до душі їй було викладати малювання дітям у мистецькій школі у Черкасах. Відказатись від спадку вона, звісно, не стала.
Салон приносив непогані прибутки, ним вправно керувала відповідальна пані Ганна.
Завдяки цьому Либа могла займатися тим, чого прагнула душею, і не турбуватись про копійку. Тільки сімї бракувало, мабуть.
Після смерті бабці Либа, двадцятисемирічна, почала почуватися зовсім самотньою. Допоки не познайомилася з Остапом на відкритті картини в обласній галереї.
Гарний чоловік з розгубленою посмішкою відразу зачарував її делікатністю, щирістю та турботою.
Через два місяці Остап запросив її познайомитися з вітчимом, Дмитром Івановичем.
Батька мого давно нема, ділився Остап. Коли мені було чотири, мама зосталася одна. За десять років вдруге вийшла заміж.
Дмитра Івановича так і не став батьком кликати, та відносини добрі.
Коли два роки тому мати пішла у вічність, залишився я з ним.
Либа Дмитра Івановича відразу вподобала: статний, живий у погляді, чіткий у словах і не скажеш, що йому пятдесят шість.
Вочевидь, і вона йому сподобалась.
Пощастило ж Остапчику нашому, галантно цілуючи їй руку, мовив Дмитро Іванович.
Чого ж пощастило, дядьку Дімо? удавано образився Остап.
Бо справжній козак речами для хобі торгувати не буде, весело сказав вітчим, але годі! Головне нареченою зірковою пощастило!
Либа спочатку розгубилась, а потім усю вечір сміялась із його дотепів, аж змусила нареченого трошечки ревнувати.
Минуло пів року Остап зробив пропозицію. Вона так закохалася, так розквітла в сподіваннях на спільну долю, що коли отримала знімки у месенджер не повірила очам.
На фотографіях Остап ніжно обіймав та цілував якусь дівчину, традиційно соромливо усміхаючись. Внизу світилася дата кілька тижнів тому.
Либідо моя, ну що ти таке мені вигадуєш? навіть не роздивившись, кинув Остап. Я ж тільки тебе люблю. Монтаж, клянусь.
Та кому це потрібно, хоч скажи? Либа аж пересмикнулася від його байдужості.
Я звідки знаю? безтурботно знизав плечима він. Може, хтось з глузду зїхав?
Тут Либа й вибухнула. Інший би бів палко виправдовувався, клявся у вічній вірності, погрожував би покарати того, хто образив його наречену А Остап не лише зрадив, а ще й розкаюватися не збирався.
Ти зрадник! Весілля не буде! Либа в сльозах вилетіла з квартири під приголомшеним поглядом нареченого.
Три дні проплакала вдома, тиждень на вулицю не виходила взяла лікарняний. Усе переосмислила. Остап до речі жодного разу не зявився. Потім зібрала волю в кулак.
А якщо ці знімки фальшивка? Може, їх просто хочуть зіштовхнути? Теперої години можна що хочеш намалювати тими нейромережами А вона, Либа, отак одразу здалася.
На власне здивування, дівчина з фото виявилася цілком реальною. Незабаром вона віднайшла її через інтернет у трьох соцмережах. Суперниця звалася Лесею і без вагань погодилася на зустріч.
Та ці фотки старі, усміхнулась Леся, коли Либа їй усе пояснила, показала знімки. То минулорічна історія.
Як? розгубилася Либа. Ось же дата.
Дату вималювати найпростіше, співчутливо хитнула Леся. Якщо вже дуже треба.
Це ти зробила?
Я? Що ти, навіщо? Ми з Остапом розійшлись давно, і були разом лічені місяці не «зійшлись». І взагалі, мені ж скоро під вінець.
Та який там наречений у тебе, не видно в тебе в соцмережах, Либа з підозрою приглядалась.
Щастя тишу любить, не зніяковіла Леся. Навіщо зайве світити? А світлини весільні покажу.
Виходить, справді, хтось обмовив Остапа, а вона одразу повірила й наговорила йому образ. Треба було якось виправити помилку.
На її дзвінки та повідомлення наречений не відповідав. Через два дні вона поїхала до Остапа додому.
Приїхала під вечір та ба, бачить, як він виходить з автівки її вічної конкурентки Марічки.
Виросли з Марічкою на одному подвірї, і навіть колись товаришували, та Либі важко було спілкуватися з запальною, імпульсивною Марічкою занадто яскрава у всьому, завжди тягнула ковдру на себе.
Потроху перейшли на «добрий день», а по-справжньому заговорили лише рік тому тоді померла бабуся Либи.
Марічка просила вперто продати салон. Мовляв, масажні кабінети принесуть більший зиск. У неї вже дві таких було, а це місце просто золоте.
Та Либа знала, чим ті кабінети славляться, і свій салон з рук не відпускала.
Відмовляла не раз та Марічка зчинила війну, навіть почала до Остапа залицятися?
Поки це все роїлося у Либиній голові, ті двоє тепло попрощалися, Марічка поїхала.
Бачиш, казав же, що Остап не достойник, Либа здригнулася від знайомого голосу за спиною.
Вітаю, Дмитре Івановичу, ніяково.
Привіт! Остап не сумує. Краще заміж за мене йди, говорив він жартома, та дивився серйозно.
Вибачте, мені зараз ніколи, прошепотіла Либа, ще більше зніяковіла й майже побігла додому.
Знайти Марічку виявилось неважко. Як Либа повернулась у двір, та тільки паркувалась біля будинку.
Чоловіка забираєш? кинула прямо у вічі. Тільки з фотографіями прокололася! Я розібралась.
Які фотографії? щиро здивувалась Марічка. Про що ти?
Скажеш, не ти надсилала мені ті знімки з Остапом та незнайомкою? Захотіла компромат зробити?
Ти як почуваєшся? Я нічого не надсилала. А Остап і сам до мене тиждень тому залицятись почав. Ви ж вже не разом?
Либа вдивлялася у Марічку схоже, правду каже. Треба подумати наодинці.
Я вже подумала, може, салон вирішила продати, крикнула Марічка їй вслід, та Либа й не обернулась.
Дома, відійшовши трохи, набрала Остапа. І не встигла здивуватись взяв слухавку.
Ну, приїжджай, буркнув він на пропозицію зустрітись. Прихворів я, здається.
Двічі Либі казати не треба було.
Остапе, я помилилася Пробач, будь ласка. Люблю тебе так сильно, приревнувала Все так правдоподібно виглядало Вибач.
Ну, буває, потис плечима, наче не про нього мова.
Ти в мене найкращий! кинулася до нього з обіймами. Як же я тебе люблю!
Та Остап її лагідно відсторонив.
Друзі залишимось.
Як? Ми ж весілля планували
Либо, мені Краще з Марічкою. Вона бізнес веде краще, доходи маю зазирати наперед.
Але ти ж клявся у коханні Ми ж весілля
Та досить вже, скривив губи, твоя емоційність мені не до снаги. Заспокойся.
Як у рот води набрала. Що тут ще сказати?
Виявляється, він просто використав її, а зараз поміняв на іншу, і так байдуже.
Вибігла з квартири, на вулиці сіла на лавку ноги не тримали.
Минуло кілька хвилин поруч зявився Дмитро Іванович.
Бідна, моя, ніжно погладив маківку. Не журись. Краще зараз, ніж потім
Я не розумію, хто це все влаштував?! Либа розплакалась.
Я, проказав тихо Дмитро Іванович.
Ви? Навіщо? аж сльози у горлі застрягли.
Я закохався в тебе ще тоді, коли вперше в гості прийшла. Вирішив тоді ж, що ти моя. А ти все Остап, Остап Чого він тобі?
Але ж ви старші, і взагалі я його кохаю точніше, кохала.
Я просто Коли підслухав, як він хвалиться, що докупив багату наречену, зрозумів: розлучити вас не вийде інакше. От і використав те, що мав. Не суть.
Та ви життя моє зруйнували!
Ні. Я його врятував. Потім би більше боліло. Виходь за мене, Либо.
Ви несповна розуму! скочила й майже побігла додому.
Вона виїхала з Черкас, але Дмитро Іванович її знайшов, та все вмовляв. Врешті домовились спілкуватись лише як друзі.
Через рік Дмитро Іванович помер і все залишив Либі, та вона цьому не раділа. Звикла до нього ніби до рідної душі.
А Остап, до речі, обурився через втрату квартири, та що йому до того було Либі вже байдуже було й на гроші, і на нього.
