Не хочу жити з родиною своєї доньки! Зараз розповім чому.
Колись давно, моя донька Марічка разом із чоловіком і дітьми опинилась без даху над головою. Велика повінь зіпсувала їхню квартиру в Чернівцях, і там стало неможливо мешкати, поки не зроблять ремонт. І, зрозуміло, вони тимчасово переїхали до мене до Вінниці.
Очевидно, іншого виходу у них не було я не могла не прийняти їх до себе. Проте ще під час першої розмови з Марічкою та зятем Даниїлом ми домовились: це вимушений крок, і щойно квартира стане придатною, вони повернуться додому.
У мене чудова донька, і зять у неї не з поганих обоє погодилися зі мною: родина це самостійний організм, а всі інші люди, навіть рідні, залишаються зовнішніми до нього. Я досить серйозно до цього ставлюся, і хочу пояснити, чому саме вважаю так.
У мене свій, усталений ритм життя, зовсім інший, ніж у Марічки та її чоловіка. Донька, звісно, для мене найрідніша, її я завжди поруч стерпіти можу, але її чоловік для мене усе ж таки чужа людина, йому також треба особистий простір. Не варто сваритися через те, що я засинаю під телевізор або через те, що молоді вирішили запросити гостей у мій дім. У кожної господині свої порядки не варто жартувати з цим, сваритися через немитий посуд: такі дрібниці тільки псують найкращі стосунки.
До того ж у нас зовсім різні вподобання у їжі. А ще ці незручності, коли несподівано приходять гості не секрет, що тоді комусь захочеться поласувати чужими смаколиками А ж повісити замок на холодильник не будеш!
Ще різні розклади відпочинку можуть обернутися справжньою проблемою: доводиться ходити навшпиньки, боячись когось розбудити. Люди рідко турбуються про чужий сон, і якщо не виспишся, зявляється дратівливість, болить голова і, бува, цього досить для сімейного вибуху, варто лише дрібязкового приводу.
Я також не хочу оцінювати кожен крок Марічки та її чоловіка. Я вже виховала її, тепер хочу бачити тільки те, що мені самі покажуть, а не знати всі подробиці їхнього життя. Та це неможливо, коли ділиш з кимось дах.
І найголовніше хочу самостійно вирішувати, як і чим допомагати дітям, і робити це добровільно. Особистий час зараз для мене надто важливий.
Ось тому спільне життя це лише тимчасовий вихід.
