Мій чоловік мав бабусю. Кожного літа він проводив у неї в селі під Полтавою. Вона ніколи не була проти цього. Ті роки бабуся тримала власну невеличку справу сама все організовувала, реалізовувала лікарські трави до аптек. Чоловік досі не знає, як вона все встигала і організовувала, але памʼятає, що за тих часів бабуся заробляла неабиякі гроші за міськими мірками гривень справді було чимало. Проте її характер був особливий. Бабуся щиро любила чоловіка, на їжу не шкодувала грошей, та от кишенькових для розваг не давала навіть копійки. Усі були впевнені, що вона на щось економить.
У будинку у бабусі стояли великі креденси з купою маленьких шухлядок усе вони були на замках. У дитинстві чоловік не раз питав бабусю, що там, але вона завжди відповідала, що це все потрібно для її роботи. Минув час, все змінилося. Підприємництва стало більше, та з’явилася конкурентність, і бабусю випередили. Відтак вона почала лікувати людей стала знахаркою. За свої послуги бабуся грошей не брала, але до неї звертались і дуже заможні люди.
Ми ще застали її живою. Вона жила дуже скромно, носила старий одяг, харчувалася надзвичайно просто. Як їхали до неї, завжди везли їжу, але вона відмовлялася приймати наші гостинці. Повторювала, що балувати її не варто, бо вже давно звикла до бідного життя.
Після бабусиної смерті чоловік отримав у спадок її будинок. Коли ми приїхали впорядковувати справи, у коморі знайшли гору їжі усе давно зіпсоване. Виявилося, вдячні відвідувачі приносили їй продукти, але вона їх не їла. Та справжній подив на нас чекав, коли відкрили ті самі креденси. Всередині були гори дорогих речей 90-х, справжній музей раритетів у фантастичних обʼємах. Для чого вона тримала свої заощадження у речах, які з роками втрачають цінність? Я досі не розумію цієї жінки
Але з віком приходить розуміння гроші і речі не приносять спокою, якщо немає радості в серці. Важливо не скільки ми збираємо, а скільки любові, добра і тепла лишаємо після себе.
