Полюби себе, і все стане на свої місця
За вікном хурделиця, холодно й похмуро, не кращий стан і на душі у Катерини. Вона самотньо сиділа в великому будинку, де є все, а от затишку не вистачає. Чоловік є Михайло, але й він знову ввечері «зайнятий справами», хоча Катерина добре здогадується, які ж то у нього справи насправді.
Син із донькою давно вже зїхали з рідної оселі: син одружений, мешкає на Харківському масиві з власною сімєю, а донька аж під Львовом. Там закінчила університет, вийшла заміж за місцевого хлопця, живуть душа в душу, вже й донечку ростять.
Сьогодні Катерина розмовляла по телефону з донькою.
Мамцю, чого ти така сумна? допитувалась Оксана. Щось трапилось?
Та ні, доню, все добре. Як у вас справи, як моя золота внучечка Марічка?
Усе пречудово, мамо. Назар, як завжди, весь у роботі ти ж знаєш, у хірургів завжди повно пацієнтів, додому приходить втомлений, але роботу свою любить, каже, що це його покликання. А Марічка вже скоро в садочок піде, ростемо і тішимося.
Я так рада за вас, нехай у вас все буде добре, вимовила Катерина втомленим голосом.
Але щось твій настрій мені не подобається, мамо А тато де?
А тато десь там у дворі коло гаража, вийшов машину прогріти, мороз і заметіль, не хотіла засмучувати доньку Катерина.
Вже більше пів року Катерина живе у тривозі й неспокої, нікому й не поділитися. Хтось би пожаліє, а хтось може й порадіє з чужого лиха. Якось влітку сапала Катерина грядки біля відчиненого вікна. Замислилася, а тоді почула голос Михайла. Він думав, що дружини нема вдома, стояв під вікном, Катерину не бачив.
Добре, ясочко моє але сьогодні не приїду, хоч і скучив Я тебе теж кохаю Не ображайся, зайду завтра. Ти ж знаєш, якщо обіцяю прийду
Чи то Михайло закінчив розмову, чи пішов з кімнати Катерина більше нічого не почула. Їй стало важко й гірко, як обухом по голові. Михайло, якому вона вірила безмежно, раптом виявився як багато інших чоловіків. Відразу згадала слова своєї сестри, яка теж скаржилась, що чоловік має іншу. Для Катерини це було неприйнятно.
Ось і вона опинилась на місці сестри й зрозуміла її. Катерина не знала, що робити чи плакати, чи виганяти чоловіка з дому. Сіла на лавку за хатою, розплакалась голосно.
Боже мій, як це могло статися зі мною. Мішка, якому я вірила, опинився зрадником. Видно, і його не оминув той козак, що з чоловіків лізе.
Михайлу сорок сім. Все, здавалося б, склалось. Дружина Катерина любляча, турботлива, діти вже дорослі й самостійні. Самі ж Михайло з Катериною мешкали в містечку на Полтавщині, тут же в нього власний млин, зерно молять, комбікорм возять по району. Добре жили.
Однак Катерина все тримала в собі. Минуло пів року, і вона потроху випитала усе про жінку, до якої ходив Михайло. Вночі, поки чоловік спав, навіть у телефон зазирнула.
Зясувала: звати її Таїса, вона їх далеа знайома. Колись у них вдома гостила. Повилась в районі «Посьолок», де пятиповерхівки стоять. Через спільних знайомих Катерина й дізналась адресу Тасі.
У нашої Тасі не найкраща слава, казала їй знайома Ганна, гарна жінка, заміж не виходила, можна сказати, вільна пташка. Чоловіки її розбалували. Уже тридцять пять, ні сімї, ні дитини. Жалілась, що самотньо, а одна ростити дитину не хоче, докладно розповіла Ганна про племінницю, не здогадуючись, що Катеринин чоловік до тієї жінки заходить.
Катерина промовчала, хоч і хотіла душу виплакати. Тільки повернувшись додому, дала волю сльозам.
Боже, як же важко це нести в собі…
Минув ще якийсь час, і два місяці тому Катерина наважилась піти до Таїси. Відкрила двері Тая сполотніла. Знала Катерину. Катерина рішуче зайшла до кімнати, сіла на диван без запрошення.
Привіт, мовила втомлено й оглянулась навколо.
Тая стояла розгублена й перелякана, напевно, думала, що зараз її битимуть. Катерина трохи помовчала, тоді сказала з докором:
Хіба тобі не соромно бути з чужим чоловіком? Це ж гріх… Є ж незайняті чоловіки. Чуже горе щастя не принесе.
Тая трохи оговталась і неочікувано розплакалася.
Не знаю, як це вийшло, але я кохаю Михайла, не можу без нього.
Тут Катерина не витримала, підскочила дала по щоці Тай. Та закрила лице долонями.
Пробач мені, Катю, пробач, але якесь божевілля зі мною ридала Тая.
І Катерина не втрималась, теж заплакала. Обидві плакали. Коли заспокоїлись, Катерина сказала:
Лише не кажи Михайлові, що я була тут Але якщо дізнаюсь, що ти й далі водиш його до себе не ображайся, й вийшла.
Тая не сказала Михайлу, що приходила його дружина. Катерина теж мовчала. Так і живуть надалі. Не знає, чи ходить Михайло до Таїси, правда, іноді їде «у справах», а Катерина своє думає. Ось і зараз сидить, з думками бореться.
Не знаю, що робити. Чоловік для мене все. Все життя з Михайлом ми наче одне ціле. А як розлучатися все ділити? Я не хочу. Нехай лишається, як є, тяжко зітхнула, вдивившись у вечірню темінь.
Якщо навіть Михайло залишить мені цей великий дім, що я тут робитиму сама? Дім потребує догляду й ремонту, Михайло постійно щось лагодить, прибиває, то там поламалось, то там осипалося. Я боюсь злиднів, звикла до такої господарки… А діти? Як їм сказати, що їхній батько пішов до молодшої? Ой, не знаю Для дітей це буде удар.
Носить у собі Катерина ці переживання. Знає: розповіси багато хто стане осуджувати. Скажуть, треба себе поважати, взяти в руки й розлучитись, полюбити себе, а не жаліти.
Може, це й правильно, подумала Катерина, але я люблю свого чоловіка. Надіюсь, що й він любить мене. Може, це захоплення молодою жінкою тимчасове, минеться. А головне до мене ставиться так само, як і раніше, не сваримось, розмовляємо лагідно, як колись. Може, й справді люди кажуть: полюби себе і все буде добре. Треба й про себе подбати
Катерині важко жити з цим тягарем. Їй складно спілкуватись із Михайлом, робити вигляд, ніби нічого не сталося. Не йде з голови та Тая гарна, молода. Навіть сама собі зізналася: як би дивно це не звучало, змирилась, що чоловік спить не лише з нею.
А де він зараз? Каже у справах. А я думаю: поїхав до неї
Катерині раптом спала на думку несподівана річ:
А може й мені когось знайти? Виглядаю добре, компліментів не бракує… Та ні, не зможу. Навіть не уявляю поряд іншого чоловіка. Мій Михайло найкращий, та як би його повернути в сімю? Я б пробачила захоплення, хоч і важко. Чоловіки ж інакші, у них кохання інше Чи, може, я помиляюсь, хто їх знає?
Катерина згадала молодість і сумно всміхнулася.
А ж коли ми були молоді, й бідні, але щасливі… Орендували куток у гуртожитку, думали, що купити на вечерю, лічили гривні від зарплати до зарплати. Замість обіду бігли в кіно, купували квитки, дивились фільм обійнявшись. Як давно це було і водночас так близько Як швидко пролетів час. Живемо, ні в чому не маємо потреби, а я самотня. І поговорити ні з ким, та й душу не хочеться вивертати.
Я вирішив зробити дружині сюрприз
Катерина сиділа заглибившись у свої думки, аж тут у двір поволі вкотився автомобіль. Михайло заглушив мотор, неквапом відчинив гараж і паркував автівку. Нарешті зайшов до хати.
Кать, ти де? Чого сидиш у темряві? заглянув на кухню, вмикнув світло, аж вона й не помітила, що вдома давно темно.
Я тут, тихо відгукнулась, задумалася, ще й негода надворі.
Та й кажи Дороги замело, ледве проїхав, боявся, щоб не застрягнути серед снігів, все біле-біле. Я голодний, нагодуй мене, так буденно промовив чоловік.
Катерина підвелась, заходилася метушитися, а чоловік пішов мити руки. За вечерею Михайло глянув на дружину з усмішкою.
Слухай, Катю, скоро ж Новий рік, а в мене є для нас один сюрприз.
Катерина напружилась, бо зараз вона не дуже любила сюрпризи…
Який сюрприз? запитала тремтячим голосом.
Михайло водив очима, видно, підбирав слова, помітив, що дружина стривожена.
Ох, дружино, ми вже давно нікуди удвох не їздили. Почекай, він встав, пішов у коридор і відразу повернувся. Ось, придбав нам з тобою дві путівки, поїдемо на море, в Одесу полетимо. Зустрінемо Новий рік біля Чорного моря, як під пальмами! посміхався рідною усмішкою.
Катерина відчула, як важкий камінь впав із плечей, ще не вірячи повністю, мовила:
Боже мій, Михайле, ти не змінюєшся, любиш робити сюрпризи. Я згодна, хоч зараз! Узимку та й на море, навіть не уявляю щасливо засміялась вона.
Ага, ця думка мені сину прийшла в голову, але я сам давно мріяв вивести тебе на відпочинок. Тож готуйся
Життя Катерини налагодилося. Полетіли в Одесу, зустріли там Новий рік, відпочили, повернулися щасливі додому. Життя йде далі, вона довіряє своєму Михайлові. Бачить, що чоловік став більше часу приділяти їй, завжди поспішає додому, а коли затримується, завжди дзвонить, щоб вона не хвилювалась.
